«Маклена Граса» образи твору ми розглянемо в цій статті.
«Маклена Граса» образи
Головною героїнею «Маклена Граса» є тринадцятирічна дівчина-підліток. Вже в І дії дізнаємося, що Маклена – напівсирота (її мати померла при народженні другої дитини, сестри Христини).
Зауважували також дублювання Макленою долі персонажа Ігнація Падура, Музиканта, який, маючи колись світову славу, нині жебракує. Ігнацій, повіривши в те, що можна вбивати за світовий гуманізм і “велику Польщу”, опиняється після війни нікому непотрібним.
Обидва персонажі – Падур та Маклена – в молодому віці стали заручниками своїх переконань: якщо для Ігнатія це була ідея польського месіанізму, то для Маклени – віра у визвольну роль соціалістичного вчення. Суттєвою відмінністю їхній світів є те, що Музиканта показано як людину, котра розчарувалася у своїх переконаннях і розуміє ефемерність, минущість будь-якої політичної ілюзії. Натомість героїня через свій юний вік ще не здатна адекватно оцінити суть нового вчення.
Образ Маклени – мрійливий, має потягом до правди, свободи.
Мотив сирітства надзвичайно важливий для розкриття образу Маклени. Автор використовує досить класичну схему при трактуванні цієї міфологеми: сирота від початку нещасна.
У драмі показано ще одну молоду героїню – доньку заможного маклера Зброжека. При зображенні жіночих образів драматург використовує прийом контрасту, наголошуючи на бідності, злиденному існуванні Маклени, чиї дні минають у пошуках їжі на канаві, та заможності, безтурботності Анелі, яка під час голоду може собі дозволити вибирати для своєї собаки “<…> до кошичка все найсмачніше”.
Уже при першій появі Маклени у І дії ми дізнаємося про складне матеріальне становище її родини, Зброжек дорікає їй за голосну розмову; Анеля, очікуючи на побачення та мріючи про одруження з паном Зарембським, власником будинку та фабрики, пропонує дівчині стати її покоївкою, а на додаток і кошик із недоїдками. Згодом Маклена дізнається від батька про остаточне закриття фабрики, і зрештою їх погрожують виселити з підвалу, якщо родина у триденний строк не сплатить боргу. Вона вирішує заробити гроші, продавши своє тіло. Відчай від неможливості допомогти батькові, підсилений невдалою спробою проституції, призвели до рішення Маклени погодитися на вбивство маклера Зброжека.
Нещасливе сирітство тотожне самотності, воно означає відсутність материнського тепла. Недарма у творі лунають мотиви осіннього холоду, зими як символічної смерті природи, сну, що немов огортає персонажів. Від голоду й холоду постійно спить молодша сестра героїні Христина, мотиви вітру, дощу та темряви переважно співвідносяться з Макленою та Зброжеком.
У символічній картині персонажів драми виникають образи зрубаного та засохлого дерева. Дівчина немов “дублює” долю молодого Музиканта й на рівні символічного осягнення світу (образи алеї, зорї), але єдина відмінність у її “ландшафті душі” – зрубані дерева: “Тут торік росли величезні дерева. Бачите той клен? Пан Зброжек зрубав”. Образ зрубаного паном Зброжеком клена асоціюється з долею дівчини, яку маклер у своєму бажанні розбагатіти знищує. Символ висохлого дерева-“кризи” неодноразово з’являється в репліках Зброжека, що в його світі означало неможливість піднятися на висоти бажаного матеріального благополуччя. Отже, архетип світового дерева виступає варіантом гори, що з’єднує соціальний “верх” і “низ” (“соціальне дно”).
Важливу роль у розкритті мотиву дитини відіграє пісня з казки “Івасик-Телесик”, яку наспівувала Маклені її мати. Уперше слова з цієї пісні лунають у І дії: “Гуси, гуси, гусенята! / Візьміть мене на крилята / Та й понесіть мене… <…> Та й понесіть мене туди,/ Туди, куди я думаю…”, що актуалізують мотив свободи, бажання героїні опинитися якимось чарівним чином за муром. Іншими словами, вона прагне змінити свій фізичний простір існування на по-справжньому співпричетний їй (“<…> якби я зараз була сама, коли б Христинка була трошки більша, а батько не хворів, я б зараз же майнула через цей мур і пішла б у революціонери!”). Кожного разу, наспівуючи слова пісні, Маклена робила знаковий жест на схід. У її уяві топос Сходу – це не стільки конкретна країна, скільки чарівний світ правди й справедливості: “В Совєтах не розказують, а вже будують казки”.
Отже, у свідомості головної героїні відбувається ототожнення казковості, ілюзії з радянською міфологією. Удруге дитячу пісню наспівує Маклена “<…> в темряві під дощем”, очікуючи на прихід Зброжека й вагаючись щодо рішення вбивства маклера. Тільки тепер останні слова пісні звучать вже по-іншому, актуалізуючи мотиви неволі: “Понесіть мене в тюрму,/ У віконце за гратами…”. Незважаючи на це, оптимістична настроєність є визначальною в характері героїні. В уявній розмові з комуністом Окраєм під дощем і в цілковитій темряві вона пояснює свій вибір бажанням вийти з підвалу за мур у життя, а не на цвинтар. Це робить “мур” простором переживання, який асоціюється в неї з вибором – між голодною смертю її родини й смертю маклера. У світі дівчини відбувається підміна понять, і Маклена починає грати за правилами маклерової “драматургії”, вважаючи, що її свобода можлива лише за рахунок чийогось життя.
Щастя всього людства не варте “дитячої сльозинки”, поставивши своє контрзапитання: чого вартий соціум, здатний перетворити дитину на вбивцю?
Світ дитинства постає в художній картині драми дисгармонійним, деформованим під тиском соціальних факторів. За менше ніж добу Маклена проживає ціле життя: голод, загроза виселення, спроби заробити гроші милостинею й проституцією, згода на вбивство – усе це вона усвідомлює як етапи власного дорослішання: “Я вже не маленька! За одну цю ніч я виросла так, що в мене все тіло болить, серце, думки, – так росла”.
Прагнення маклера перед смертю обдурити дівчину з грішми, поставити під сумнів її моральну дорослість (недарма він двічі перепитував про її вік) виявилося для персонажа фатальним: “Я вже виросла! Виросла! Дивіться! Ось вам ваші гроші!”. Після скоєного нею злочину, нарешті, припиняється дощ, і “з‑за муру, де пролізла Маклена, десь далеко сходило сонце” .
Таким чином, заявлені на початку твору мотиви сну й зими актуалізуються в опозиції смерть-воскресіння. Для Маклени сходить (а отже, воскресає) сонце, романтична приязнь підлітка до Музиканта дають надію на можливе подолання персонажем його особистої кризи, проте смерть забирає із собою Зброжека, який в контексті п’єси асоціюється зі злом. На перший погляд, архетипна опозиція “добро – зло” розв’язується традиційно – перемогою добра, але така перемога викуплена кров’ю людини й злочином дитини. Тому світ дорослих тотожний антисвіту, приреченого на самознищення, про що пророкує музикант: “… минули і революції, і соціалізм, і комунізм. Земля стара й холодна. І лиса. Ані билиночки на ній. Сонце – як місяць, а місяць – як півсковорідки. <…> сидить останній музикант і грає на дуду”.
Сирітство стає характеристикою не тільки Ігнація та Маклени, воно набуває ознак онтологічного, перегукуючись із мотивами самотності, беззахисності, надзвичайно важливих у художньому світі драматургії М. Куліша. Беззахисними, самотніми виявляються зрештою всі дійові особи п’єси. Драматург невипадково наголошує на таких рисах світу дорослих, як властиві йому розчарування й відсутність надії, втома від життя.
