“Мавка Вербинка” скорочено

Василь Королів-Старий “Мавка Вербинка” скорочено читати варто, щоб згадати історію порятунку лісових звірів від жорстоких мисливців.

“Мавка Вербинка” скорочено читати

В лісі знявся переполох, через появу мисливців з собаками. Про це нещастя попередив мешканців лісу Чорновухий Заєць. Почувши страшну новину, мешканці лісу тікали хто куди, шукали де сховатися.

Мавка Вербинка, яка зазвичай ховалася вдень у дуплі старої верби над болотом, прокинулась від галасу. Її серце стиснулося від болю, з очей покотилися сльози. За своє життя вона багато разів чула те гавкання собак та страшні постріли. Вербинка знала, що багато звірів буде поранено, деякі з них залишаться інвалідами.  Вона була шокована і вражена, але її рідний ліс і звірі потребували допомоги, тому Мавка одразу ж вирішила діяти.
Вона побігла, наче полетіла над землею, до сусіднього великого лісу, щоб покликати своїх подруг на допомогу. Вербинка покликала Хух, і попросила їх покликати Мавку Ясининку, Дубовинку, Вільхівку, Кленівку та Шипшиночку.

Хухи поспішили на пошуки Мавок, а Вербинка помчала назад, бо хотіла бути позад мисливців, оскільки саме так вона сподівалася найшвидше знайти поранених і вмираючих. Вона була невидима для людей, але попри це її ледь не вкусив мисливський пес. Вербинка минала лісничу хатку, де вона часто бувала. Там жив добрий лісник, який поважав Лісовика, турбувався про малих Хух, і любив Мавку. Іноді він навіть залишав тарілочку молочної каші для неї на пеньку. Але тепер ліснича хата була порожня, бо він теж вирушив на полювання з мисливцями.

Несподівано для Вербинки долинуло жалісне скімлення пораненого Зайчика. По дорозі до нього вона зустріла свого батька, Лісовика. Він був сумним та роздратованим. Його блакитні очі палали, кулаки стиснулися настільки міцно, що довгі нігті впивалися в шкіру. Лісовик порадив дочці кликати всіх на допомогу, а сам поспішив попередити про небезпеку Водяника та Русалок.

Мавка Вербинка допомогла пораненому Зайчику. Вона вилікувала його рани, обмотала ніжку листом подорожника та зв’язала травинкою. Потім вона зупинила кількох джмеликів, щоб вони дали хворому меду, а з великого листа ведмежого вуха напоїла пораненого. Зайчику стало краще. Вербинка зробила все що могла, після чого Зайчик заснув. Потім Мавка загадала ракшам та сойкам пильнувати Зайчика і не підпускати близько мисливських собак.

Цього дня Мавкам довелося багато працювати у лісі. Мисливці поранили багато Зайчиків, Лисичку, а на родину куріпок напали собаки.

Того дня з Вербинкою сталася важлива подія. Вперше в житті їй довелося показатися перед людиною. Після того, як вона надала першу допомогу кільком пораненим і перев’язала їх рани, вона натрапила на маленьке дике козеня. Козеня стояло на трьох ногах і не могло тікати, бо вскочило в терновий кущ, який поранив її ніжки. Вербинка знала, що козеня не зможе втекти на трьох ногах, тому вона швидко підійшла до тваринки, перев’язала їй ніжку й, підтримуючи повела до кущів.

У цей момент на поляну вибіг лісник і здивовано подивився на сцену перед собою. Він побачив незвичайно привабливу дівчину. Його очі зачарувала її врода – очі, були схожі на фіалки, він дивився на довге темно-синє волосся.

Дівчина простягла до нього ніжні білі руки, як лілеї, і він почув її голос, схожий на дзвін синіх дзвіночків.

Мавка звернулася до лісника з проханням врятувати кізочку:

“– Дядечку! Прошу вас, змилуйтесь над нею! Вона ж така молоденька, живе всього тільки чотири місяці, така гарна й тендітна! Вона ж нікому не робить шкоди!..”

Лісник зрозумів, що це Мавка, і він пообіцяв сховати налякану Кізочку в своєму хліву, щоб ніхто її не убив. Чоловік сказав, що вилікує її, а потім відпустить на волю.

Після полювання до лісника в двір прийшли мисливці. Один багатий пан побачив Кізочку й хотів її викупити, пропонував багато грошей. Та лісник дотримався слова, і не продав тваринку.  Лісові мешканці високо оцінили вчинок лісника. Вони неабияк допомагали йому різними способами, бо їх було багато, і жили вони поруч із ним у лісі.

Багато часу минуло після того страшного дня. Якось до лісу забігло кілька Вовків й почали нищити зайчиків та кізочок. Лісник підстрелив трьох з них, але решта не втікали. Тому лісник зробив для них пастку. Він розкопав глибоку яму, замаскував її, поклав у яму принаду: великий шматок старого сала. Після виконаної роботи потрібно були лише дочекатися, коли вовк потрапить у пастку.

Одного вечора лісник почув вовче виття. Він схопив рушницю і пішов у напрямку звуку. Лісник дістався до місця і почав обережно підходити до ями. Але, не розрахувавши відстані у темноті, він сам впав у яму. Яма була глибокою, і він не міг вибратися з неї. Раптом, у темряві поруч з собою він побачив очі вовка. Лісник стріляти у вовка не став, боявся, що не влучить у темряві, і тоді вовк його розірве. Чоловік вистрілив двічі у повітря. Він сподівався, що це налякає вовка і хтось почує постріл і допоможе йому вибратись з ями.