О. Кобилянська “Меланхолійний вальс” скорочено читати Ви можете, щоб краще запам’ятати головні події твору.
Кобилянська “Меланхолійний вальс” дуже скорочено
Жили дві дівчини-сусідки Марта і Ганна. Ганна була артисткою, маляркою (художницею), а Марта хотіла стати вчителькою. Жили вони небагато, але одного разу було надто скрутно – грошей не було ні на що. Тут ще й господар кімнати підвищив платню. Дівчата вирішили взяти до себе третю сусідку.
Довго шукали хорошу дівчину, бо Ганні постійно щось не подобалось. Та Марта знайшла одну. Її звали Софія Дорошенко, музИка, грала на фортепіано і хотіла вступити до консерваторії. Ганна, хоч спершу була проти нової сусідки, згодом полюбила Софію всім серцем, як і Марта. Обидві з зачудуванням слухали її музику.
Найкращою серед композицій Софії була Valse melancolique. Вона сама її написала, з присвятою своєму коханню. Її коханий лишив її навіть не прощаючись. Після того вона нікого не любила. Тут ще й мати в неї тяжко захворіла і померла.
Дядько її одружився і написав листа, в якому сповістив, що не може утримувати Софію. А вона саме в цей час вступила в консерваторію. У розпачі Софія грала свій Меланхолійний вальс. У фортепіано порвалась струна…
Це була остання гра Софії – вона не витримала життєвих перепетій і отримала серцевий напад. Софію поховали. Ганна скоро після цього поїхала в Рим, а за чотири роки повернулась з сином. Марта щасливо вийшла заміж, стала матір’ю. На фортепіано Софії грає її син.
Автор: cup_of_flowers
Аналіз твору “Меланхолійний вальс” допоможе виділити тему та ідею, проблематику новели Ольги Кобилянської.
«Valse melancolique» скорочено (детальний переказ)
Розповідь у творі ведеться від першої особи. Молода дівчина розповідає про своє відношення до музики: меланхолійні мелодії – викликають у неї сум. А коли вона чує жваву музику, то радіє, у такі моменти вона готова обійняти весь світ. Головній героїні подобаються і новели, і класичні мелодії. Любити музику її навчила подруга, яка сама любила музику, і постійно шукала гармонії в усьому.
Жили дві дівчини-сусідки Марта і Ганна.
Ганна була маляркою (художницею), вона закінчувала навчання і мріяла поїхати до Італії. Дівчині було трохи більше 20 років, і вона була красунею: “Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно”.
Професори дуже її любили і називали “Найкраща улюблениця долі”. Вона і сама так вважала.
Марта веде оповідь у творі й мріє стати вчителькою, тому зараз готувалася до екзамену. Головна героїня вивчала мови, музику і рукодільництво.
Жили подруги небагато, вони знімали дві великі кімнати, які були зі смаком обставлені завдяки художниці, яка мала краще матеріальне положення. Іноді дівчата могли і сперечатися, так як мали різні погляди на життя і характер, але їх дружба була міцною.
Майбутня художниця Ганнуся вважала, що жінка має бути незалежною. Вона вважала, що не обов’язково потрібно виходити заміж, народжувати дітей, а життя можна присвятити мистецтву.
Коли господар кімнати підвищив платню за житло, оповідачка Марта запропонувала взяти до них на квартиру третю компаньйонку.
Компаньйонку вирішила знайти Марта. Ганнуся вважала, що з подруги поганий психолог, та подруга запевнила, що їй допоможе інтуіція.
Подруги дали оголошення про пошуки компаньйонки, і чекали.
Одного дня у грудні служниця принесла візитку Софії Дорошенко. Служниця розповіла, що незнайомка була вбрана в усе чорне, а лице дівчини було “змарніле, зі смутними очима”. Майбутня співмешканка питала у служниці, чи теплі кімнати, бо у неї було фортепіано. Дівчата були проти такої кандидатури, Ганна не хотіла малювати під звуки дурних вправ і гам.Служниця Катерина повідомила, що Софія Дорошенко обіцяла прийти через два дні, щоб познайомитися з ними, бо квартира їй сподобалось.
Після обіду Ганнуся пішла кататися на ковзанах, а Марта на урок англійської. Марта вирішила розпитати знайомих чи знають вони Софію Дорошенко. Одна молода німкеня і один студент знали Софію, і розповіли, що це гарна і порядна дівчина, яка ще й майстерно грає на фортепіано.
Наступного дня Марта побачила Софію на уроці гармонії: «темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову, і потрохи лице з профілю. Профіль був у неї античний» Марту неначе тягло до неї.
Наступного вечора подруги мовчки сиділи в кімнаті. Ганнуся була сумною, бо не одержала довгоочікуваної стипендії. Марта ж була пригнічена через те, що молодий професор, з яким вона завжди багато розмовляла, сьогодні приділяв майже всю увагу молодій німочці.
Марті було цікаво, що сказала б Ганна, про її симпатію до молодого професора. Напевно, насміхалася б, з того що подруга хоче заміж. Ганнуся мала багато залицяльників, але закоханою ні в кого не була. Якщо для художниці Ганни головним було мистецтво, то для Марти – кохання.
У двері постукала струнка постать Софії Дорошенко. Вона вибачилася, що прийшла пізно, бо вдень дуже зайнята, готується до консерваторії. Її лице було бліде і змарніле, з великими смутними очима. Софія прийшла дізнатися, чи зможе вона займатися на фортепіано, якщо буде жити з ними.
На запитання Ганни: “Граєте гарно?” гостя відповіла, що не знає, бо грає “по душі”. Софія бачила нерішучість дівчат тому сказала, що не образиться, якщо почує відмову. Скромна поведінка Софії сподобалася Ганнусі, й вона запропонувала їй жити з ними.
Софія подякувала, вона була рада, що знайшла житло і подруг. Вона заплатила за кімнату на 3 місяці вперед і попрощалася.
Третього дня Софія переїхала до них. Багато речей неї не було, найціннішим було, – фортепіано: з дорогого дерева, прикрашене арабесками. Увечері Софія грала етюд Шопена…
Марта помітила, як вразила така музика Ганнусю. Перший раз у житті її схвилювало чуже мистецтво, і це було дивом. Коли Софія перестала грати, художниця кинулася до неї з похвалами, на що артистка тільки скромно всміхнулася.
Софія подобалася подругам: вона була мила й скромна. Дівчата дізналися: що її батько був директором банку, збанкрутував і помер. А її хвора матір доживала віку у свого брата, який допомагав і племінниці. Найбільший страхом Софії було те, що дядько одружиться, і їй доведеться забути про консерваторію.
Софія для Ганнусі була загадкою: білизна у неї була гарна й тонка, постіль іще краща, коли вмивалася, не забувала капнути кілька крапель парфум до води, але її верхній одяг був поношеним – ґудзики теліпаються, шнур від сукні одірваний, рукавички в дірках.
Ганнуся помітила, що Софія була нервовою особистістю, бо мала звичку нервово гризти нігті. Художниця була хорошим психологом, вміла помічати найменші деталі в поведінці людей і влучно їх характеризувала. Наприклад, Марта, на її думку, була такою доброю, що обняла б весь світ.
Дівчата здогадувалися, що Софія пережила нещасливе кохання.
Марта вирішила будь-що дізнатися, яка подія “здавила музику її нервів”.
Три подруги жили дружно. Всі полюбили музику Софії. Дівчата хто як міг намагалися допомогти хворобливій музикантці: Ганнуся підбирала їй убори, робила зачіски, Марта ж намагалася вирішити всі її побутові проблеми.
У Ганнусі збиралися деколи дівчата, яких вона вчила малювати. Софія покидала товариство. Дівчата були тому раді. Вона заважала їм своєю присутністю: була найстарша з них усіх, і в ній було щось, що вимагало тонкості в думках і поведенці з нею.
Якось між Софією і Мартою відбулася розмова про долю кожної з дівчат.
«— З тебе буде прегарна мати, Мартухо, — зауважила Софія.» Коли ж Марта у відповідь запевнила подругу, що вона також буде хорошою жінкою і мамою, та їй заперечила:
«— Я понищила б усіх своєю любов’ю, діти й мужа, — тремтячим голосом сказала Софія, — я не вмію вміру любити.»
Про Ганнусю Софія сказала так: «— Вона — артистка, ні чоловік, ні діти не замінять їй мистецтва»
Одного дня відбулася подія, яка змінила Софію. У сусідньому домі оселилася молода пара, коли Софія їх побачила, то зблібла і зціпила зуби. Потім сіла за інструмент і заграла сумну поривчасту мелодію. Коли дівчина перестала грати, голова її впала на руки…
Софія пояснила подругам, що це «Valse melancolique» і мелодію створила вона сама.
Якось Марта, повернувшись з уроку англійської і була засмучена. Молодий професор, у якого вона була закохана, зустрічався з німкою… Дівчина плакала і розповіла про своє горе Софії, яка сказала така причина не варта сліз.
Софія порадила Марті розвивати в собі гордість, і ніколи не принижуватися перед негідною людиною.
Софія розповіла історію свого нещасного кохання. Її коханий просто втік, злякавшись її сильного почуття. Потім він одружився з іншою, а тепер в“їхав до сусіднього дому. Софія була впевнена, що більше нікого не покохає, своє життя вона присвятить музиці.
Марта попросила Софію заграти Valse mélancolique… душа розривалася в грудях при тих звуках, граціозних, заповідаючих найбільше щастя, в закінчених смутком і несамовитим неспокоєм! Марта плакала.
Через два дні Софія поїхала відвідати хвору матір. Марта ж розповіла Ганні її сумну історію.
Ганна була розчарована, бо слухаючи вальс, вважала, що історія мала бути романтичнішою.
Через два тижні бліда і змучена Софія повернулася до квартири. Вона страждала, адже єдина близька людина, її матір померла. Матері перед смертю Софія пообіцяла не плакати на похороні. Але коли почула препоганий церковний спів і музику, ридала, мов божевільна. Софія хотіла би, щоб матері грали прегарну величаву симфонію.
Ганнуся була з Софією ніжна й тепла, така добра, якою Марта її ще не бачила. Але це нічого не давало.
Софія жалілася, що не може подолати в собі якогось смертельного подиху, зігріти змерзлої душі. Музиці вона тепер присвячувала ще більше часу, бо восени мала їхати до Відня вступати у консерваторії.
У травні Ганнуся продала свою копію картини Корреджо «Віроломна»і мріяла про поїздку до Рима. Марта стала нареченою професора, у якого була закохана. Виявилось, що він ходив до німочки, щоб зробити “рекламу” своєму товаришу.
Дівчата чекали Софію, щоб разом прогулятися. Вона прийшла ледь жива, адже дізналася, що її дядько оженився і тепер не буде платити за її навчання. Софія грала свій вальс, дівчата плакали, адже розуміли, що мрія дівчини розбилася. Останньою краплею для Софії, стала струна, що раптово обірвалася на фортепіано — дівчина зомліла.
Пережитий стрес став для Софії смертельним. вона померла.
Через 6 тижнів Ганнуся виїхала до Рима. Повернулася вона через 3 роки з красивим чорнявим хлопчиком, але без чоловіка. Фортепіано Софії забрала Марта, і тепер на ньому грав її син. Вона була впевнена, що Софію вбила музика, та тоненька струна, що раптово обірвалася.
Дуже хороший переказ
нормально так
Дуже гарний переказ!