Микола Зеров цікаві факти з життя талановитого поета, перекладача, літературознавця розкажуть про його дитинство, захоплення, особисте життя, про трагедії.
Цікаві факти про Миколу Зерова
Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя. У родині було 11 дітей. Микола був найстаршим.
Читати він навчився в 4 роки і з того часу став, як пізніше сам називав себе – «бібліофагом», пожирачем книг.
Навчався в одному класі з Остапом Вишнею.
Зеров був надзвичайно розумним, мав гарну пам’ять. Друзі жартома називали його “Енциклопедією”
Коли йому було 30 років він обвінчався із Софією Лободою — однією з трьох доньок професора Федора Лободи. Вони зустрічалися 8 років і обвінчалися в Києві на бульварі Шевченка, в Борисоглібській церкві, що була тоді тюремною. У них був єдиний син Констянтин, який помер у 9 років від скарлатини.
Під час голоду 1920-их він переїхав до Баришівки, де за лекції платили “продуктовою натурою”
У 33 роки Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти (сьогодні це Київський університет ім. Шевченка)
Зеров був природженим і блискучим лектором. Його називали Золотоустом, з лекцій навіть проврджали аплодисментами. Талановитий педагог, Микола Костьович користувався популярністю у студенток. Про його магнетичний вплив ходили легенди.
У побуті Зеров був непрактичним, нібито не міг навіть забити цвяха. Майже всю роботу дружина виконувала сама.
Зеров товаришував з Хвильовим. І тяжко пережив новину про самогубство однодумця.
У 1930 роках радянська влада починає переслідувати українську інтелігенцію. Зеров був звільнений з роботи та ще й переживав особисту трагедію (дружина зрадила, а єдиний син помер), неокласик у пошуках роботи виїхав до Москви.
У той час він не друкувався. Але все ж влада знайла привід для його арешту. У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року його заарештували на станції Пушкіне. 20 травня відправили до Києва для слідства. Фантазери з НКВД звинуватили Зерова у керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.
На першому допиті він заявив однозначно: “До ніякої контрреволюційної діяльності я не причетний, а отже, співучасників назвати не можу”. За справу взялися костоломи і вибили з нього інші відповіді.
Під час обшуку в нього вилучили книжки “Політика” з дарчим написом розстріляного у “справі 28” “терориста” Григорія Косинки та роман “фашиста” Пантелеймона Куліша “Чорна Рада”. Це і були докази тероризму з боку Зерова.
Коли Миколу Зерова відправили відбувати «покарання» на Соловки, він тривалий час намагався морально не зламатися й бодай якось зберегати звички позатюремного життя. Він навіть працював над перекладом “Енеїди” Вергілія, але цей переклад не зберігся.
У 1935 році його засудили до 10 років заслання, але в 1937 вирок був змінений – Зерова 3 листопада розстріляли.
Батько Зерова щотижня писав Сталіну: “Де мій син Микола?”. Нарешті йому відповіли, що син помер від запалення легенів 1937-го. Дружині після війни відповіли, що помер 1942 року. Ні вона, ні батько не дізналися справжньої дати смерті.
Лише у 1958 році поета реабілітували. Відбулося це завдяки його учню та товаришу Максиму Рильському.
Коли його запитували, як правильно наголошується прізвище – Зéров чи Зерóв, – відповідав: “Я відгукуюсь і на ямб, і на хорей”. Ті, хто його знали, казали, що Зеров не був педантом. Він терпіти не міг офіційщини, крикливих авторів, а цінував скромність і талант.
Про свої поезії сам Зеров казав дуже скромно: талановитим себе не вважав і писав, щоб збагатити українську мову новим синтаксисом, тобто розвинути її до високого щабля, якого вона була варта. Микола Зеров любив українську мову і допомагав їй розвинутися.
