“Мина Мазайло” характеристика головних героїв допоможе розкрити внутрішній світ героїв. Образи героїв “Мина Мазайло” важко поділити на позитивні та негативні, всі притримуються протилежних поглядів на явище українізації.
- “Мина Мазайло” головні герої
- “Мина Мазайло” герої за поглядами
- “Мина Мазайло” характеристика головних героїв
- Характеристика Мина Мазайла
- Характеристика Мокія “Мина Мазайло”
- “Мина Мазайло” характеристика тьоті Моті
- Образ дядька Тараса “Мина Мазайло”
- Образи Лини та Рини “Мина Мазайло”
- “Мина Мазайло” аудіокнига слухати
“Мина Мазайло” головні герої
- Мина Мазайло — головний герой твору, харківський службовець середніх літ. Він – символ національного нігілізму. Він заперечує все українське, готовий знищити рідного сина. Цей герой комедії “Мина Мазайло” змінює прізвище на Мазєнін. Він вважає, що нове прізвище допоможе йому досягти успіху.
- Лина (Килина) Мазайло — його дружина.
- Рина (Мокрина) Мазайло — їхня дочка.
- Мокій — їхній син, палкий прихильник української мови та культури. Він захоплюється українськими традиціями, прагне зберегти рідне прізвище та підтримує процес українізації.
- Уля — подруга Рини. Вона закохується в Мокія в підтримує його погляди.
- Тьотя Мотя — сестра Лини з Курська, яка виступає за русифікацію. Вона активно критикує українську мову, називаючи її “недолугою” та “селянською”.
- Тарас Мазайло — дядько Мини з Києва. Він активно захищає українську мову та виступає проти русифікації.
- Баронова-Козино — вчителька «правильних проізношеній» російської мови. Баронова -Козино – символ старої школи. Її образ символізує зверхнє ставлення до української мови.
- Тертика
- Аренський
- Губа — комсомольці, друзі Мокія
“Мина Мазайло” герої за поглядами
- Герої, які підтримують українізацію: Мокій, Уля, дядько Тарас
- Герої, які підтримують русифікацію: Мина Мазайло, Тьотя Мотя, дружина Мини, дочка Мини, Баронова-Козино.
“Мина Мазайло” характеристика головних героїв
Характеристика Мина Мазайла
Мина Мазайло – українець за походженням, міщанин, харківський службовець. Він вирішує змінити своє українське «плебейське» прізвище на щось більш милозвучне, російське. Він вважає, що саме прізвище стає на заваді його щастю, не дає отримати підвищення на службі, що через прізвище оточуючі ставляться до нього без належної поваги тощо. Для Мини українське прізвище – показник низького походження, ніби натяк на «другосортність» людини. Він легко забув свій славний козацький рід, бо в його міщанському оточенні та соціальній ситуації того часу (а це вже радянські часи, які пропагандували зовсім інші цінності) це було неактуально.
При цьому Мина як особистість не являє собою нічого видатного. Він далеко не розумний, ми нічого не знаємо про його здібності чи таланти. Ми бачимо його лише одержимим глупою ідеєю, без почуття гідності, чванливим та сварливим. Він смішний у своєму прагненні змінити життя на краще лише змінивши прізвище та глухий до аргументів проти його ідеї.
Українізацію він сприймає як спробу зробити його «провінціалом, другосортним службовцем і не давати мені ходи на вищі посади». Він, його дружина та дочка смішні, бо відхрещуючись від усього українського, виставляючи себе «руськими», вони разом з тим навіть не вміють правильно розмовляти російською мовою.
Наприкінці п’єси з ним трапляється зовсім парадоксальний курйоз – його звільняють з посади «за регулярний опір українізації».
Мина Мазайло цитатна характеристика
«Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!»
«Заставлю і виб’ю з голови дур українськийі .А як ні — то через труп переступлю. Через труп!..»
«Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія»
«Нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце…»
Характеристика Мокія “Мина Мазайло”
Образ Мокій у творі є позитивним. Він хоч і син Мини Мазайла, але є його повною протилежністю. Мокій захоплюється багатством та красою української мови, чим доводить батька до сказу.
Мокій постійно читає та дивиться українське кіно, його обурюють помилки, які допускають на афішах. Він постійно звертається до словників, розкриває значення слів та фраз, перекладає російські вирази. У вуста Мокія М.Куліш уклав багато своїх думок та переживань за долю та чистоту української мови.
Мокій виступає категорично проти зміни прізвища на російський лад, навпаки пропонує додати до нього втрачену частку Квач, бо це почесне та трудове прізвище. І всім цим він мало не зводить решту членів родини з розуму.
Проти, Мокія не можна назвати позитивним героєм. Він смішний у тому, як спілкується з Улею, чим вона приваблює його. Він непривабливий у тому, як сперечається з батьком та дядьком Тарасом – він поводиться грубо та нестримано. Він настільки закоханий у мову, що помічає Улю лише через те, що вона також показує інтерес до неї.
Мокій Мазайло – Цей молодий юнак захоплений літературою свого народу, хоче “українізувати” кохану дівчину Уляну Розсоху. І дівчина також захоплюється українською мовою…
“Мина Мазайло” характеристика тьоті Моті
Образ тьоті Моті “Мина Мазайло” вийшов за межі твору та пішов у народ як прізвисько. Це груба, неосвічена жінка, ворожо налаштована до всього українського. Проте жінка на рідкість вперта у своїх поглядах та не соромиться їх висловлювати. Вона за походженням також українка, проте вважає себе «руською», а українську мову – «австріяцькою вигадкою», не визнає руськими галичан.
Тьотя Мотя – саркастична, гостра на язик. Її репліки «Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной», «навіщо ви нам іспортілі город?», бездоганна логіка «Доводи? Будь ласка, — доводи. Да єтого не может бить, потому што єтого не может бить нікада», обурення з приводу того. Що в театрі розмовляли та співали українською – всі ці кумедні та водночас сумні моменти якнайкраще характеризують образ тітки Мотрі.
Та й у її агресивній «руськості» автор винахідливо пробиває велику дірку: коли Уля розповідає про «український стандарт» жіночої краси, тітка тишком міряє довжину своїх ніг – чи досить довгі?
Образ дядька Тараса “Мина Мазайло”
Як і тьотя Мотя, дядько Тарас – гротескна фігура. Дядько Тарас – мріє про відродження української держави, захоплений історією рідної країни. Про нього кажуть: “Там такий, що в нього навіть кури по-українському говорять”.
Він – прихильник старовини, козаччини, того, що все оджило своє, та не хоче брати у розрахунок сучасні умови життя. Незважаючи на глибоке знання історії та мови, любові до українського, певні висловлювання, що не позбавлені сенсу, після суперечки з тіткою Мотрею він змінює свою позицію і голосує за зміну прізвища. Для нього головне, аби залишився корінь «маз» як показник його роду. Тобто, Тарас являє собою тільки ще одну точку зору на українське, яка типова для того часу.
“Мина Мазайло” Уля характеристика
Уля виділяється з-поміж інших персонажів тим, що вона на початку твору зовсім не має ніякого ставлення до українізації, вона про це не задумувалася, це не відігравало ролі у її житті. Її бабуся – українка, проте сама Уля вже не може й українського «г» вимовити. Її мати інколи вдома за звичкою говорить по-українськи. Цьому всьому дівчина не надавала великого значення. Вона цікавилася женихами та красивим одягом.
Під впливом Мокія вона починає щиро цікавитися українською мовою, розуміти її красу та багатство. Уля, мабуть, символізує таке собі неупереджене ставлення до всього українського, для неї це не політичне питання, як для решти, а щире захоплення. Вона уже й сама ходить по бібліотеках та читає українські книжки. Проте, можливо це трапилося тому, що Уля закохалася у Мокія.
Уля, яка завжди відстоювала міщанські погляди на політику українізації, урешті-решт розуміє: не можна “топтати” свого коріння.
Образи Лини та Рини “Мина Мазайло”
Цікавими, хоча і менш колоритними є постаті Лини і Рини Мазайлів. Вони зреклися всього національного, навіть імена свої переробили на кшталт російських. Це манірні міщаночки, які повністю поділяють зневагу Мини до всього вкраїнського. їхні щоденні заняття — плітки, підглядання та підслуховування, заздрість до тих, хто «добре влаштувався» у житті. Між ними немає нічого довірливого і теплого, крім грубості, лайки та образ. Дізнавшись про відмову сина змінювати прізвище, мати ладна його проклясти.
Жінка та дочка Мини Мазайла – типові зарозумілі та тупі міщанки, що поділяють суб’єктивно вмотивовану зневагу Мини до всього українського. Вони показово копіюють шляхетних дам, кокетують, ахають та хапаються за серце. Проте між собою гризуться, як собаки, зовсім не поважають одна одну. Їхнє життя складається з пліток, підглядань, обговорення нарядів тих, хто «добре влаштувався у житті». Усе, що суперечить їхнім поглядам, піддається жорсткому осуду.
При цьому Рина підступна та банальна, вона вмовляє подругу закохати в себе брата та змусити його змінити ставлення до прізвище через шантаж.
А Лина – неосвічена та глупа, вона всерйоз хоче проклясти сина, щоб він зголосився на батькову примху.
Цитатна характеристика Лини
«Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова»
