Художній аналіз сонету А. Міцкевича «Буря» допоможе визначити, який жанр жанр, тема, ідея, настрій, проблеми, художні засоби.
Міцкевич «Буря» аналіз твору (паспорт)
Твір «Буря» Адама Міцкевича входить до «Кримських сонетів», написаних під враженням від захоплення східним краєвидом Криму.
Автор – Адам Міцкевич
Рік написання – 1826
Жанр – сонет
Рід – лірика
Вид лірики – філософська
Тема – зображення переживань ліричного героя під час бурі
Художні засоби:
епітети: тривожні голоси, зловісний рик, жорстокий геній, безумній круговерті, самотній чужаниця.
метафори: гаснуть… надії, згасає сонця диск, шумливих стін
порівняння: жорстокий геній смерті, як воїн.
Перші строфи «Бурі» описують розбурхану стихію. Міцкевич, обравши форму сонета для опису такого страшного явища, як буря на морі, особливо намагався передати «атмосферу» стихії,
День закінчується, призахідне червоне сонце стає символом неминучої смерті в морських глибинах. Крім того, зоровий пласт — пластично поданий образ грози, що насувається.
На основі цього опису морської бурі Міцкевич будує свої роздуми про смерть. З сумом приходить до висновку, що йому нема з ким прощатися.
Ліричним героєм сонету, мабуть, є сам Міцкевич. Сонет складається з чотирьох строф (перші дві — чотиривіршові, наступні дві — тривіршові).
Сонет можна поділити на дві частини: описову та роздумну. У першій частині своєрідний настрій і супроводжуючий його жах описуються численними епітетами та метафорами. Дійсність сприймається ліричним суб’єктом через слуховий та зоровий образи.
Перші дві строфи описують спустошення, завдані палубі корабля («Вітрила зірвано», “останок линви зник”). Вони розкривають величезність і могутність природи, проти якої безпорадна людина. Розбурхана стихія наводить на людей жах і страх, ніби провісник неминучої загибелі («на корабель жорстокий геній смерті, Як воїн, що іде на приступ між руїн»).
У наступних строфах поет намагається передати почуття, які викликає в людини загроза, що насувається. Частина пасажирів корабля заціпеніла і паралізована страхом. Інші ж, навпаки, використовують останні хвилини, щоб попрощатися з коханими, кидаючись в їхні обійми. Треті ж моляться, вірячи, що Бог збереже їм життя.
Образ самотнього мандрівника «самотній чужаниця», контрастує з натовпом пасажирів. Буря бушує і в душі ліричного героя, який з’являється в останніх двох терцетах сонета. Вступають у жорстоку боротьбу життя і смерть, надія і безнадія, ідеали і дійсність. Подорожній (так називає поет свого героя) сидить “у мовчанні збоку”, але це мовчання зовсім не означає духовної тиші. Навпаки, всіма силами розуму й серця він намагається розв’язати вічні питання: хто він і куди пливе його корабель, у чому сенс людського життя – небезпечної мандрівки світом, як знайти щастя й душевну гармонію? Образ ліричного героя у сонеті “Буря” досить складний.
Він мандрівник, блукач, що сміливо йде небезпечними шляхами. Він філософ, що намагається осмислити не тільки свій стан, а й стан усього людства. Нарешті він людина, яка зазнала чимало втрат, але не зупинилася у своїх шуканнях.
Адам Міцкевич «Буря»
Вітрила зірвано, ревіння, шум завії,
Тривожні голоси і помп зловісний рик,
Із рук матросових останок линви зник,
Згасає сонця диск — і гаснуть з ним надії.
В тріумфі бурянім, серед шумливих стін,
Що вгору зносяться в безумній круговерті,
Ступив на корабель жорстокий геній смерті,
Як воїн, що іде на приступ між руїн.
Півмертві там лежать; той руки он ламає,
А той товаришам прощання посилає,
Той ревно молиться, щоб гибелі втекти.
Один лиш із гурта — самотній чужаниця —
Гадає: щастя той у світі міг найти,
Хто друзів має ще, хто може ще молиться.
