“На камені” характеристика героїв

Головні герої твору Михайла Коцюбинського «На камені» та їх характеристика допоможе розкрити образи та риси характеру Алі, Фатьми, Мамета та інших.

“На камені” головні герої

• Алі – молодий красень-дангалак, наймит грека. Добрий, працьовитий, сміливий, здатний на сильне й щире кохання. Закохується у Фатьму й готовий рятувати її, тікаючи разом із нею.
• Фатьма – молода жінка з гір, дружина різника Мемета. Нещасна, самотня, відірвана від рідного світу. Почувається «рабинею», не приймає жорстокість чоловіка та тяжке кам’янисте життя. Кохання до Алі стає її надією на втечу.
• Мемет – різник, власник кав’ярні та крамниці, багата й жорстока людина. Чоловік Фатьми. Уособлює владу, жорстокість, ревність і «кам’яність» душі. Вбиває Алі й переслідує жінку.
•  Грек -власник баркаса, у якого служить Алі. Торгує сіллю, щороку відвідуючи прибережні села. Добрий до Алі, довіряє йому.
• Жителі татарського села (татари, родичі Мемета) – колективний образ людей, загартованих суворими умовами. Вони живуть у постійній боротьбі за воду, працю і виживання. Але водночас вони жорстокі й безжальні до чужих. Об’єднавшись заради «честі роду», вони не вагаючись переслідують Алі і Фатьму. Їхня поведінка підкреслює головну ідею твору: у цьому кам’янистому світі кам’яні не тільки скелі, а й людські серця.

“На камені” характеристика героїв

Характеристика Алі

Алі — молодий наймит грецького човняра, який одразу привертає увагу своєю красою, силою і щирістю. Він добрий, працьовитий і має відкриту душу. Його щире кохання до Фатьми розкриває його як людину великого серця, здатну на жертву. У суворому й жорстокому світі кам’яного села Алі залишається символом чистоти та людяності. Його трагічна загибель показує, що добро в цьому світі беззахисне перед насильством.

«…молодий наймит-дангалак, стрункий і довгоногий…»
«Його струнка фігура в вузьких жовтих штанях та синій куртці, здоровий, засмалений морським вітром вид та червона хустка на голові…»
«Алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх з собою.»
«Над морем… він дививсь у ті очі… Він бачив їх скрізь…»
Риси характеру Алі: сильний, витривалий, сміливий, роботящий, молодий і щирий.)

Характеристика Фатьми

Фатьма — молода жінка з далекого гірського села, яка потрапила до Мемета фактично як куплена річ. Вона самотня, нещасна й чужа у цьому кам’яному селі. В її серці живе туга за домом, свободою і справжнім життям. Кохання до Алі стає для неї не просто почуттям, а шансом на порятунок. Її трагічний крок — стрибок зі скелі — показує повну безнадію й тотальну несвободу. Фатьма — образ жіночої долі, зламної жорстокими традиціями та байдужістю людей.

“тільки великі довгасті чорні очі, вимовні, як у гірської сарни, міг бачити сторонній. Вона спинила очі на Алі, відтак спустила повіки і пройшла далі тихо і спокійно, як єгипетська жриця.”
«…часто бачив на кав’ярні, під одиноким деревом, невиразну фігуру жінки, що була звернена до моря, немов шукала своїх очей.»
«Вона була з гір… Там не було моря… Тут нема родини, нема подруг, прихильних людей, це край світу…»

Риси характеру Фатьми: ніжна, чутлива, самотня, нещаслива, пригнічена, поневолена, тиха й стримана, прагне свободи.

Характеристика Мемета

Мемет — власник кав’ярні, різник і багатий чоловік, який уособлює жорстокість, владність і «кам’яність» душі. Він ставиться до Фатьми не як до людини, а як до власності. Мемет — це володар у своєму маленькому світі, де сила стоїть вище за почуття. Його помста Алі та погоня за Фатьмою свідчать про відсутність милосердя й людяності. Мемет є антиподом Алі — він показує, як влада й звичаї можуть знищити все живе.

“хазяїн кав’ярні, кривоногий Мемет”
“він держав крамничку, також єдину на все село, і був різником.”
“Його гладке обличчя і голена голова лисніли, як у облупленого барана, а в хитрих очах, завжди червоних, блукав неспокійний вогник. Він вічно був чимсь заклопотаний, щось вічно розмірковував, пригадував, лічив і раз у раз бігав у крамничку, у льох, то знов до гостей.”

Риси характеру Мемета: жорстокий, владний, грубий, корисливий, практичний, мстивий і запальний, безжалісний.

“На камені” скорочено читати

Коцюбинський описує невеличке татарське село з своєю географією, скелястою природою, неначе відокремлений острівець, що пливе у безмежному космосі людського буття. Село було  оточене морем та скелями.

Кав’ярня була серцем татарського села, куди збігались усі інтереси людності, все те, чим жили люди на камені. Там засідали самі значні гості. Власником кавярні був різник Мемет, на початку твору він передбачає бурю на морі. Мемет разом з відвідувачами кавяні йде на берег моря, куди саме підпливав баркас грека, що привіз сіль на продаж.

“Для Мемета це мало вагу, бо, опріч кав’ярні, він держав крамничку, також єдину на все село, і був різником. Значить, сіль йому потрібна.”

Баркас наближався до берега, але причалити не міг через бурю. “Сивовусий грек та молодий наймит-дангалак Алі, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягали на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок.”

Тоді Алі скочив у воду і почав на плечах переносити сіль на берег. А коли хвилі ставали все більше, і майже діставали сіль на березі всі присутні татари допомогли перенести її в безпечне місце. Потім витягли баркас на берег і привязали до палі, але чергова сильна хвиля підхопила човен і кинула на палю. Грек підбіг до човна і ахнув: у човні була діра.  Грек був сумний, і лише ввечері разом з Алі пришов до кавярні.

Грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував. На другий день, щоб не гаяти часу, він наказав Алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги: берегова стежка була затоплена, і з боку моря село було одрізане од світу.

Кавярня єднала жителів села, які ворогували довгий час. “Причина ворожнечі таїлась у невеличкому джерелі, що било з-під скелі і стікало течійкою якраз посередині села, поміж татарськими городами. Тільки ця вода давала життя всьому, що росло на камені, і коли одна половина села спускала її на свої городчики, у другої боліло серце дивитись, як сонце і камінь в’ялить їм цибулю.”

Мемету не було діла до цієї ворожнечі, так як города в нього не було, він був комерсантом, був людиною ненависною і жорстокою. У Мемета була дружина Фатма, яку Алі бачив декілька разів на даху кавярні, і закохавшись постійно шукав її поглядом.

«Вона спинила очі на Алі, відтак спустила навіки і пройшла далі тихо і спокійно, як єгипетська жриця» “Алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх із собою.”

Героїня твору – Фатьма колись жила в далекому гірському селі: «Вона була з гір. З далекого гірського села, де жили інші люди, де були свої звичаї, де лишились подруги. Там не було моря». Чоловік її, різник, заплатив батькові більше ніж могли дати свої парубки, і забрав у своє село, де не було родини, подруг, близьких людей, не було навіть звідти доріг.

Молода жінка часто стояла під одиноким деревом, з надією вдивляючись у рідну гірську долину, сподіваючись на визволення. Але якщо дерево змогло пустити корені на голому кам’яному даху, то Фатьма так і не прижилася в цій людській пустелі. Їй усе тут ненависне – і чоловік, і скелі, і море, яке безроздільно панує над людьми: «Тут тільки море, скрізь море, вранці сліпить очі його блакить, удень гойдається зелена хвиля, вночі воно дихає, як слаба людина… В годину дратує спокоєм, в негоду плює на берег, і б’ється, і реве, як звір, і не дає спати… Навіть в хату залазить його гострий дух, од якого нудить… Од нього не втечеш, не сховаєшся… Воно скрізь, воно дивиться на неї». Цей малюнок якнайкраще розкриває психічний стан Фатьми, її нудьгу й тугу, безвихідність становища, адже вона продана рабиня. Відношення чоловіка Фатьми до неї яскраво характеризують слова з новели: «Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким, скрипучим голосом, коротко і владно, як пан служебці…».

До Алі скоро звикли в селі. Дівчата намагались сподобатися молодому красеневі, а чоловікам подобалась його весела вдача. Алі часто брав свою зурну, привезену з-під Смірни, примощувався під кав’ярнею або деінде і грав.

Одного разу Фатма наважился поговорити з Алі і закохані наважуються втекти із села. Але Мемет дізнається про це від односельця Нурли. Він збирає сусідів і родичів татар.

“Татари гули. Усіх тих родичів, що ще вчора розбивали один одному голови в сварці за воду, єднало тепер почуття образи. Зачеплено було не тільки Меметову честь, але й честь усього роду. Якийсь злиденний, мерзенний дангалак, наймит і заволока. Річ нечувана. І коли Мемет виніс із хати довгий ніж, яким різав овець, і, блиснувши ним на сонці, рішуче застромив за пояс, рід був готовий.”

Татари йшли по гірських стежках, було надзвичайно жарко, але бажання помсти вело їх вперед. Доля була немилосердна до закоханих і вони заблукали й стали легкою здобиччю Мемета й татар: «Алі й Фатьма були тут людьми чужими. Не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті – і на це рахувала погоня». Не бажаючи повертатися до чоловіка, красуня Фатьма покінчила життя самогубством (впала зі скелі в море), Алі загинув від ножа різника-ревнивця.

Усі події у творі відбуваються «на камені» — на скелястих берегах моря, але назва прочитується й символічно: «кам’яні» душі цих людей, які безжально знищили прекрасне кохання.

Мемет притягнув окривавлене тіло Алі за ногу до села, татари “підняли тіло Алі, поклали в човен і при тривожних жіночих криках, що неслись із села, з пласких дахів, як зойк наляканих чайок, дружно зіпхнули човен у море”.

Автор: Гнатюк Ю.