«Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами» — роман І. Багряного про битву під Бродами влітку 1944 р., написаний і виданий у Німеччині в 1953 р.
“Огненне коло” Багряний сюже
Сюжет роману має хронікальний характер. Багряний детально аналізує й розмірковує над подіями, складною долею України у круговерті нових визвольних змагань, причинами поразки і протистояння в українському таборі. У центрі подій — українські юнаки, «щойно зрекрутовані», сповнені надій і життєвого оптимізму, «жадоби подвигу в ім’я любові», Батьківщини. «Це все молодь, зелена-зеленісінька, цвіт землі галицької й не галицької, цвіт землі української…» Це романтики, до яких поступово приходить прозріння. Оптимізм змінює гіркота усвідомлення безперспективності союзу з іноземними військами в боротьбі за незалежність.
Головний герой Петро Сміян, командир батареї важкої артилерії, пліч-о-пліч зі своїм юним товаришем — синьооким мрійником Романом Пелехом із Дрогобича героїчно б’ються з жорстоким ворогом, з останніх сил намагаючись вирватися з оточення, втрачаючи побратимів, перебуваючи у стані крайнього фізичного й психологічного напруження. «Хто був на війні, той знає, яке самопочуття у тих, що вперше йдуть назустріч громам і спалахам війни, назустріч смерті. У відповідь на далекі громи артилерійської канонади десь за обріями серце завмирає і одривається зі свого місця, ниє і скімлить душа, а жадоба жити криком кричить з усіх клітин людського єства…»
У головах українських хлопців з дивізії «Галичина» зароджується сумнів щодо моральної сили ворога, який теж захищає свою землю. З’являється непереборне бажання побачити очі ворога. Довгоочікуване прозріння головного героя настає, коли Петро серед екіпажу підбитого ним ворожого танка впізнає свою кохану дівчину Ату: «ворогом» виявилась найрідніша людина. «Так ось він, „в о р о г“!..» — з жахом усвідомлює герой, утікаючи «від того, від чого не можна втекти».
Автору вдалося реалістично зобразити трагедію цілого покоління, складну долю «розщепленого» народу, який став заручником у протистоянні двох тоталітарних режимів. «Минуть десятиліття, і ми воскреснемо в народній пам’яті… Нас тут так багато лягло, а ще немало ляже кістьми, що цей шматок землі української і ці дні, затягнуті димом і нашими воплями, лишаться в віках, як українські ще одні Термопіли…» — говорить герой Багряного.
