Українська хата – це символ України. Почувши такі слова ви зразу собі уявляєте білу невисоку хатинку під солом’яним дахом, в якій жили наші прадіди. Сьогодні ми розглянемо опис української хати в декількох варіантах. Скомпонувавши їх ви зможете написати свій унікальний твір про українську хату.
Опис української хати
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх.
Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво.
Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти.
Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо.
Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ.
…Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова:
Хата моя, біла хата,
Казко тепла й доброти…
Українська хата твір-опис
Українська хата – то одноповерхова будівля з солом’яним дахом, білими стінами та вікнами зі ставнями. Стіни хати ретельно обмазували глиною та білили. Часто стіни фарбували у різні символічні кольори та розмальовували. Хата стояла – наче чепурне біленьке диво між деревами, обсаджена соняшниками та калиною. Навколо хати був двір – господарські споруди, город, сад, відгороджені тином.
Головним елементом інтер’єру української хати була піч, що стояла навпроти дверей. До печі ставилися з особливою пошаною – як до годувальниці та берегині. Вогнище було символом непорушності сім’ї і святинею. Її також розписували, переважно рослинними та геометричними орнаментами, фігурками птахів та тварин. Малюнки, якими прикрашали хату, несли важливе символічне значення та мали оберігати від нещасть та нечистої сили.
У кожній українській хаті обов’язково був червоний куток, в якому розташовували ікони, прикрашені вишитими рушниками, вінками з квітів тощо. У хаті стояли лави, прикрашені килимами, скриня, колиска для маляти, ближче до дверей – полиці для посуду та хлібу. По всій хаті в потрібних місцях розвішували обереги, зілля та амулети, що мали захищати оселю та її мешканців.
Українська хата – невід’ємна частина культури нашого народу. Вона є матеріальним втіленням уявлень та вірувань українців, укладу їхнього життя, побуту та взірцем естетичних вподобань. Хату завжди тримали у бездоганній чистоті, а дверей ніколи не замикали. Красу біленької української хати оспівували поети та зображували художники різних часів, наприклад, Тарас Шевченко, Архип Куїнджі.
Опис шевченківської хати
Довгий час свого розвитку пройшла українська хата — від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білими стінами, вишневими садками, вишитими рушниками на покуті, мальованими коминами і терпким запахом рути-м’яти на долівці.
Інтер’єр українського житла мав свої особливості.
Головною спорудою в хаті була піч, яка завжди займала внутрішній кут із боку вхідних дверей і була обернена до фасадної (чільної, передньої) стіни. По діагоналі від печі розташовувався парадний кут (червоний кут, покут, святий вугол), де були ікони, прикрашені рушниками, квітами, пахучим різнотрав’ям.
Крім обмазки стін, у багатьох селах робили настінний розпис, переважно рослинним орнаментом; ним прикрашали сволоки, стелю, піч.
Щодо останньої, то по ній оцінювали господиню. У народі казали: яка піч— така і господиня, не змащена в хаті піч— все одно що не вмита дівчина.
В хаті стояв стіл, а біля нього попід тильною стіною — довгу дерев’яну лаву, маленький ослінчик. Зліва знаходилась скриня для домашнього скарбу.
Неодмінний атрибут української хати — дерев’яна окута залізом скриня. Скриня належала дівчині і супроводжувала її у наступному родинному житті. Тут зберігалося святкове вбрання і повсякденний одяг — вінок, рушники, прикраси, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж причілку, для збереження різних дрібничок) — різноманітне зілля. У XVII—XVIII століттях скриню використовували як стіл.
Між піччю та причілковою стіною будували дерев’яний настил — піл, де спала родина.
У хаті встановлювали лави, які прикрашали у свята ряднинами й килимами. Біля дверей (чи над ними) робили дерев’яні полички, жердки-перекладини для плетення рогож, личаків; жердка для підвішування кросен ткацьких верстатів і жердки-сушилки.
Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами «землю» змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям, м’ятою, чебрецем тощо, і в оселі завжди стояв приємний запах трав.
Українська хата була затишною, світлою — справжнім куточком раю на землі.
