«Отелло» ДІЯ ДРУГА
«Отелло» СЦЕНА 1
Морський порт на Кіпрі. Відкрите місце коло набережної.
Входять Монтано і двоє дворян.
Монтано
Що видно з мису в далечі морській?
1-й дворянин
Нічого. Лиш розбурхалися хвилі,
Вітрила жодного не розрізнити
Між небом і водою.
Монтано
Промчав страшенний вихор над землею;
Такого реву бурі ще ніколи
Не чули наші вежі бойові.
Якщо він так і в морі лютував —
Не встояти ніяк дубовим ребрам
Під тиском гір прозорих водяних!
Що доведеться нам іще почути?
2-й дворянин
Можливо, шторм розкидав флот турецький.
А спробуйте-но стати біля моря:
Весь берег вкрило шумовинням білим,
І люті хвилі наче б’ються з небом,
Сягаючи до хмар; шалений вітер
їм грізну гриву розметав і плеска
На Віз яскравий воду в височінь,
Щоб погасить блискучих вартових
Над полюсом, одвічно непорушним.
Скаженого такого урагану
Не бачив ще.
Монтано
Якщо турецький флот
Не встиг сховатись у якійсь затоці,
Він потонув: неподоланна буря!
Входить 3-й дворянин.
3-й дворянин
Панове, новина! Кінець війні!
Ця буря турків так почастувала,
Що замір їхній зруйнувала вщент.
Із одного венецького судна
Виразно бачили страшну загибель
Ледь не всії турецької ескадри.
Мотано
Як? Справді?
3-й дворянин
Щойно те судно, “Веронка”,
Причалило; на нім прибув заступник
Відважного Отелло-мавра; звуть
Мікеле Кассіо його, а мавр
Іще у морі. Має він сюди
Призначення — намісником на Кіпр.
Монтано
Я дуже радий; гідний він правитель.
3-й дворянин
Проте цей Кассіо — хоча й привіз
Нам звістку радісну про втрати турків —
Тепер сумний і молиться за мавра,
Бо розлучила їх жахлива буря.
Монтано
Рятуй його господь! Служив я в нього.
Він справжній полководець. Що ж, ходім
До моря! Подивімося мерщій
На корабель, що ось прибув щасливо,
І, може, ще й відважного Отелло
Очима пошукаємо в просторі,-
Там, де зливається морська поверхня
Із синім небосхилом.
8-й дворянин
Так, ходім!
Бо кожної хвилини інший може
Прибути корабель.
Входить Кассіо.
Кассіо
Усім сміливцям острова цього
Складаю я подяку найщирішу,
Що мавра оцінили так! О небо,
Пошли йому рятунок від стихій!
Бо серед хвиль розбурханих його
Я загубив!
Монтано
Чи ж корабель надійний?
Кассіо
О так, судно міцне, й веде його
Досвідчений, умілий стерновий;
І саме через те мої надії
Не вмерли ще, а зцілення чекають.
Крики за сценою: “Вітрила! Вітрила! Вітрила!”
Входить 4-й дворянин.
Кассіо
Що там за галас?
4-й дворянин
Спустіло місто; всі біжать на берег,
Кричать водно: “Вітрила! Гей, вітрила!”
Кассіо
Моя надія каже: це — правитель!
Чути гарматні постріли.
2-й дворянин
Салют! Салют! Ви чуєте, вітають!
Напевно, друзі це.
Кассіо
Прошу, синьйоре!
Підіть і сповістіть нас, хто прибув.
2-й дворянин
Я йду!
(Виходить)
Монтано
Заступнику, ваш генерал жонатий?
Кассіо
Жонатий і щасливий. Одружився
Він з синьйориною, яка достойна
Найвищої хвали; її чесноти
Не годен описати я. Це мрія!
Вона — вінець краси, вінець творіння!
В ній поєднались всі природні чари.
Повертається 2-й дворянин.
Ну що? Хто це прибув?
2-й дворянин
Якийсь там Яго —
Хорунжий генералів, так я чув.
Кассіо
Щасливо й швидко він сюди приплив:
Борвій скажений та бурхливе море,
І пазурі таємних скель, і рифи,
Й мілини-зрадники, що ловлять кіль
Безвинний, мов краси відчувши силу,
Свою натуру згубну вгамували,
Дозволивши скінчить щасливо путь
Божественно прекрасній Дездемоні.
Монтано
А хто вона?
Кассіо
Ота, що я казав,-
Над командиром нашим командир.
Її мав привезти хоробрий Яго;
Прибув раніше він, ніж ми гадали,
На цілих вісім днів. Юпітер наш,
Великий боже, збережи Отелло!
Молю, могутнім подихом надми
Його вітрила горді, щоб своїм
Високим кораблем затоку цю
Вщасливив, щоб дружину пригорнув,
Щоб наш пригаслий дух він запалив
І щоб зітхнув спокійно Кіпр! Дивіться!
Входять Дездемона, Емілія, Яго, Родріго та почет.
Багатство корабля зійшло на берег!
Ви, люди Кіпру, станьте на коліна.
Привіт тобі, синьйоро! О, нехай
Благословення неба завжди буде
З тобою скрізь і всю тебе оточить!
Дездемона
Спасибі щире, Кассіо хоробрий!
Чи є у вас які звістки про мужа?
Кассіо
Іще він не прибув; проте я певен —
Здоровий він і швидко буде тут.
Дездемона
Ох, я боюсь… А як ви розлучились?
Кассіо
Величний бій ніж небом і водою
Нас розлучив…
Крики за сценою: “Вітрила! Вітрила!”
Ви чуєте? Вітрила!
Гарматні постріли.
2-й дворянин
Вони вітають цитадель. То, мабуть,
Підходить друг…
Кассіо
Довідайтесь, що сталось!
Дворянин виходить.
Хорунжий, вас вітаю! Й вас, синьйоро!
(Цілує Емілію)
Не гнівайтесь на мене, добрий Яго,
За те, що виховання дозволяє
Мені відважну чемність.
Яго
О мій пане,
Якби вона губами частувала
Вас часто так, як язиком мене,
Набридло б вам.
Дездемона
Вона ж небалакуча!
Яго
По правді — балакуча, ще й яка!
Коли смертельно хочу спати я,
Її язик мені взнаки дається!
Але при вашій милості, звичайно,
Вона ховає в серці свій язик
І лається в думках.
Емілія
Таке казати
Не маєте ви жодної підстави.
Яго
Авжеж! На вулиці ви всі — картинки,
В вітальнях — дзвони, в кухнях — кицьки дикі,
Святі, як інших лаєте, й чортиці,
Як хто насмілиться образить вас;
В хазяйстві бавитеся, а в постелі
Ви хазяйнуєте як слід.
Дездемона
Облиш!
Який-бо ти наклепник безсоромний!
Яго
Коли брешу — нехай я турок буду!
Для ігор вставши, ляжете для труду.
Емілія
Ви не напишете мені хвали!
Яго
Не напишу.
Дездемона
Що написав би ти,
Коли б хвалу ти скласти мав мені?
Яго
Не силуйте мене на це, синьйоро,
Бо я без критики, ну, геть ніщо.
Дездемона
А все ж таки… Чи хто пішов у гавань?
Яго
Авжеж, синьйоро.
Дездемона
(вбік)
Мені так сумно… Тільки приховати
Я намагаюсь настрій невеселий.
(До Яго)
То як би ти складав мені хвалу?
Яго
Я б вас хвалив, та вигадка моя
Мені до мозку щільно так прилипла,
Немов до клею пташка. Разом з нею
Не відірвать би й мозку; а проте,
Працює муза,— ось і народила:
Красуня з розумом тужить не буде:
Що розум вимислить — краса здобуде.
Дездемона
Оце хвала! А що сказать про ту,
Що з розумом, та чорна і негарна?
Яго
Хай чорна, ніби ніч, а розум має —
Знайдеться білий, чорну покохає.
Дездемона
Щоразу гірше!
Емілія
А що, коли вродлива і дурна?
Яго
Дурною буть краса ніяк не може,-
Бо й дурість завагітніть їй поможе.
Дездемона
Це все старі, заяложені парадокси, щоб смішити дурнів по шинках. Яку мізерну хвалу маєш ти ще для такої, котра і негарна і дурна?
Яго
Хоч і дурна вона, і поганенька —
Дуріє ж, як розумна і гарненька.
Дездемона
О темне неуцтво! Найгіршій ти складаєш найкращу хвалу. А яку хвалу склав би ти жінці, справді гідній хвали, тій, що її чесноти повинна була б визнати навіть злоба?
Яго
Та, що вродлива й зовсім непихата,
Та ще й мовчить, хоч має що сказати;
Хоч гроші є, та їх не розкидає,
Що все б могла й нічого не бажає;
І хоч помститись може за образу,
Та гнів гамує й забува відразу;
І та, що зовсім не така невинна,
Щоб з оселедцем сплутать лососину;
Що вміє думать, з мислями ховатись
І на поклонників не оглядатись,-
Якби така знайшлася хорошунка…
Дездемона
То й що б вона робила?
Яго
Плодила б дурнів та вела рахунки!
Дездемона
О, який кульгавий і безсилий висновок! Не вчись у нього, Еміліє, хоч він і твій чоловік. Як ви гадаєте, Кассіо? Правда ж, він безсоромний і розбещений базіка?
Кассіо
Він рубає прямо, синьйоро. Він вам більше сподобається як солдат, ніж як учений.
Яго
(вбік)
Він бере її за руку; так, гаразд! Шепочіться! Отаким тоненьким павутинням заплутаю я таку велику муху, як Кассіо. Так, так, усміхайся до неї! Я закую тебе в кайдани твого ж власного залицяння. Авжеж, ви маєте рацію! Це справді так… Якщо такі штучки позбавлять вас вашого заступництва,— краще б вам не цілувати так часто кінчиків ваших трьох пальців! А!.. Ви знов удаєте з себе галантного кавалера… Дуже добре! Чудово! Цілуйтесь! Добірна галантність! А й справді, так, так! Що це? Знову пальці до губів? Бодай вони зробилися для вас клістирними трубками!
Сурми.
(Вголос)
То мавр! Я впізнаю його сигнал.
Кассіо
Так, він.
Дездемона
Скоріше йдім йому назустріч.
Кассіо
Та ось він сам!
Входить Отелло з почтом.
Отелло
Мій воїне прекрасний!
Дездемона
Мій Отелло!
Отелло
Здивований і радий я безмежно,
Що ви раніш за мене прибули,
Душі моєї радість! О, коли б
По кожній бурі наставав для нас
Такий блаженний спокій,— хай вітри
Ревуть отак, щоб розбудити й смерть;
Хай кораблі здіймаються на хвилях,
Таких заввишки, як гора Олімп,
І враз нехай донизу сторч летять,
В морські безодні, глибше, ніж лежить
Від неба шлях до пекла! О, коли б
Я зараз міг умерти! Я ж боюсь,
Що щастя більшого мені в майбутнім
Ніколи вже не подарує доля!
Дездемона
Нехай же небо зробить так, щоб втіха
Й кохання наше з кожним днем зростали!
Отелло
Амінь, святі небесні сили! Я
Від щастя говорити більш не можу…
Слова застрягли в грудях, бо надмірна
Ця радість.
(Цілує її)
Хай же і оце, й оце
Найбільшим розладом між нами буде!
Яго
(вбік)
Настроєні тепер ви влад. Та я
Спущу кілочки — й музика оця
Звучатиме інакше, присягаюсь!
Отелло
Ходім до замку. Є новини, друзі!
Війні кінець, бо турки потонули!
Як тут живуть мої знайомі давні?
О найсолодша, тут, на Кіпрі, вас
Із радістю зустрінуть, бо мене
Тутешні всі любили. О кохана,
Від щастя й радості я став базіка!
Прошу тебе, мій добрий Яго, ти
До гавані піди й мої всі скрині
На берег вивантаж. І капітана
До мене приведи у цитадель,-
Хороша то людина, й заслужив
Він на мою повагу. Дездемоно,
Ходім… Вітаю вас на Кіпрі ще раз!
Виходять усі, крім Яго та Родріго.
Яго
(до солдата)
Зустрінеш мене трохи згодом у гавані.
(До Родріго)
Підійди ближче. Якщо ти відважний,— кажуть же, ніби й ниці люди, закохавшися, стають благородними, навіть тоді, коли благородство не властиве їхній натурі,— слухай мене. Заступник цієї ночі командує вартою в замку. Але перш за все я мушу тобі сказати ось що: Дездемона безперечно закохалася в нього.
Родріго
В нього? Ні, це неможливо!
Яго
Поклади пальця ось так, на губи, і візьми до серця те, що я тобі казатиму. Згадай, як палко покохала вона спершу мавра, але тільки за те, що він вихвалявся та розповідав їй свої побрехеньки; невже вона завжди любитиме його за базікання? Не допускай і думки такої в своє розсудливе серце. Її очі потребують поживи; а що за насолода для неї — раз у раз дивитися на диявола? Коли кров охолоне від любощів, тоді, щоб знову її запалити й удовольнити нові бажання, потрібне принадне обличчя, рівність у літах, манерах і красі — все те, чого бракує маврові. Отже, прагнучи цього, її делікатна вдача переконається, зрештою, що її одурено; спочатку вона пересититься мавром аж по самісіньке горло, потім відчує до нього огиду і, нарешті, зненавидить його; сама природа навчить її цього й підштовхне зробити новий вибір. Тепер, синьйоре, припустивши це,— а це, безперечно, природний і очевидний висновок,— скажи, хто стоїть найближче до такої фортуни, як не Кассіо? Це вельми красномовний проноза, якому вистачає совісті під чемними і галантними манерами приховувати хіть і свої таємні, огидні, розпусні бажання. Ніхто, ніхто інший! Це витончений і спритний проноза; він ніколи не проґавить нагоди; він уміє карбувати й пускати в обіг різні чесноти, хоча справжніх не мав зроду. Пекельний проноза! До того ж цей проноза вродливий, молодий і має всі ті ознаки, що на них дурість і зелені голови так люблять задивлятись; викінчена, огидна тварюка; і його вплив уже відчула ця жінка.
Родріго
Я не можу цьому повірити: в неї така благословенна душа.
Яго
Благословенна дуля! Адже вино, яке вона п’є, вичавлене з винограду; якби вона була благословенною — ніколи б не покохала мавра. Благословенна лемішка! Чи ти не бачив, як вона гладила його долоню? Чи ти цього не помітив?
Родріго
Так, помітив; але то була звичайна чемність.
Яго
Ні, то хіть. Щоб я оцієї руки позбувся, коли ні! Це оглав і темний пролог до історії розпусти і безсоромних думок. Вони так зближали свої уста, що їхнє дихання змішувалося. Паскудні думки, не що інше, Родріго! Коли така взаємність торує шлях, то скоро вони візьмуться до головного — до плотських утіх… Тьху!.. Отже, синьйоре, дозвольте мені керувати вами: адже я привіз вас із Венеції. Станьте сьогодні вночі на варту разом із солдатами. Я все влаштую. Кассіо вас не знає[7]. Я буду недалеко. Знайдіть якусь нагоду, щоб розсердити Кассіо,— чи голосною розмовою, чи то глузуючи з його військової дисципліни, чи в якийсь інший спосіб, який вам пошле нагода.
Родріго
Гаразд.
Яго
Синьйоре, він запальний і гарячий у гніві. Дуже можливо, що він ударить вас палицею. Спровокуйте його, щоб він це зробив, бо того мені буде досить, щоб збунтувати жителів Кіпру, а втихомирити бунт можна буде, тільки усунувши Кассіо. Так знайдете ви найкоротший шлях до здійснення ваших бажань, а засоби до цього будуть у моїх руках. І коли ми усунемо в такий найвигідніший спосіб перешкоду, то ніщо більше не заважатиме нашому успіхові.
Родріго
Я виконаю все, якщо ви влаштуєте зручну нагоду.
Яго
Ручуся за це. Приходь трохи згодом до цитаделі, а я тим часом маю перевезти його речі на берег. Бувай здоров!
Родріго
До побачення.
(Виходить)
Яго
Що Кассіо закоханий — я вірю;
І що вона закохана взаємно —
То і можлива, і природна річ.
Мавр,— хоч його терпіти я не можу,-
Людина чесна, ніжна, і шляхетна;
Гадаю я, що Дездемоні з нього
Чудовий буде муж. І я також
Її люблю; не те щоб плотським чином
(Хоч я й такого не чужий гріха),
Але тому почасти, що бажаю
Йому помститись. Маю я підозру,
Що сластолюбний мавр не раз скакав
До мене в постіль шлюбну. Думка ця
Моє нутро гризе, немов отрута…
Лише тоді я угамую душу,
Коли сквитаюся із ним за все:
Жоною — за жону. Якщо ж не вийде —
Я ревнощі у ньому розпалю
Такі жагучі і такі страшні,
Що їх зцілити розум не зуміє.
Щоб досягти цього,— аби той пес,
Якого я держу на мотузку,
Венеціанець той, не напсував,
Щоб не зірвавсь він передчасно,— я
Мікеле Кассіо візьму на повід
І так його знеславлю перед мавром,-
Бо щось мені здається, ніби й він
Із ковпаком моїм нічним знайомий,-
Що дякувать мені ще буде мавр,
Мене любитиме і нагородить
За те, що я зроблю його ослом
І оберну в нім спокій у шаленство.
Це поки що самі надії смілі,-
Лукавство виявиться лиш на ділі.
(Виходить)
«Отелло» СЦЕНА 2
Вулиця.
Входить герольд з наказом; за ним — юрба.
Герольд
Наш благородний і доблесний генерал Отелло бажає, щоб з нагоди щойно одержаних певних звісток про цілковиту загибель турецького флоту всі святкували цю подію — хто танцями, хто вогнями, як кому заманеться. І хай кожен розважається, і хай усі бавляться, бо, крім цієї радісної події, генерал святкує ще й своє одруження. На те є його воля, щоб оголосити це привселюдно. Всі зали палацу відчинено, і в них кожен може вільно бенкетувати від п’ятої години вечора до одинадцятої. Хай небо благословить острів Кіпр і нашого благородного генерала Отелло!
(Виходить)
СЦЕНА З
Зала в замку.
Входять Отелло, Дездемона, Кассіо та почет.
Отелло
Мікеле добрий, ви цієї ночі
Самі доглянути повинні варти.
Ми мусимо подати добрий приклад,
Аби веселощі не вийшли з міри.
Кассіо
Вже ж Яго знає, що робити треба
Одначе хоч надійний він, я сам
Все перевірю.
Отелло
Яго дуже чесний.
Мікеле, на добраніч! Завтра рано
Я з вами маю говорити.
(До Дездемони)
Люба,
Торг завершився. О моя кохана,
Прийшла щаслива мить — за всі труди
На нас чекають чарівні плоди!
Ходімо ж! На добраніч!
Отелло, Дездемона й почет виходять.
Входить Яго.
Кассіо
Здоров будь, Яго! Нам час уже йти на варту.
Яго
Іще не час, заступнику. Ще не вибило десятої. Генерал відсилає нас так рано тільки з кохання до своєї Дездемони. І хто його за це осудить? Він ще жодної ночі не зазнав утіхи з нею. А вона й для самого Юпітера ласий шматочок.
Кассіо
О, вельми приваблива синьйора!
Яго
І, ручуся вам, повна вогню.
Кассіо
Так, правда, вона таке свіже й тендітне створіння.
Яго
Які в неї очі! Так і закликають до спокусливих розмов.
Кассіо
Так, дуже привабні! І водночас такі скромні.
Яго
А коли вона говорить, хіба то не сигнал до кохання?
Кассіо
Звичайно, вона — досконалість.
Яго
Ну, що ж, хай їй щастить у постелі! Ходімо, заступнику! В мене є барильце вина, а ось тут, недалечко, кілька кіпрських молодців, які бажали б випити за здоров’я чорного Отелло.
Кассіо
Тільки не сьогодні, добрий Яго: голова моя надто слабка для вина, негодящий я пити. Я волів би, щоб чемність вигадала якийсь інший спосіб бавити час.
Яго
О, та це ж усе наші друзі. Тільки один келих! Я питиму за вас.
Кассіо
Я вже випив келих сьогодні, та й то нишком добре його спершу розбавив, а глянь, що він зі мною зробив. Мені прикро, що я такий нестійкий, але не годиться мені піддаватися цій слабості вдруге.
Яго
Як же це, чоловіче! Та сьогодні ж ніч веселощів, ніч бенкетування! Ті молодці так цього бажають.
Кассіо
Де ж вони?
Яго
Тут, за дверима. Будь ласка, запросіть їх сюди.
Кассіо
Добре, я запрошу. Хоч і не лежить до цього моя душа.
(Виходить)
Яго
Як зможу я хоча б один ще келих
До того, що вже випив він, додати,-
Задирливий він стане, злий, як пес
Синьйори молоденької моєї.
А дурень той Родріго, що з любові
Аж вивернувсь, як рукавичка, встиг
На честь улюбленої Дездемони
Вже не один піднять глибокий келих
І вихилить до дна; а він на варті!
І трьох кіпрян шляхетних та палких,
Що так завзято честь охороняють
І боронити острів войовничий
Готові кожної хвилини, встиг я
Вже напоїти добре і вином
Їх розігріть. Вони на варті теж.
Тепер мені лишилось так зробити,
Щоб Кассіо у зграї тих п’яниць
Чимсь острів цей зневажив. Мушу я
На це його підбити. Ось вони!
Якщо здійснити задум пощастить —
З погожим вітром човен мій помчить!
Повертається Кассіо з Монтано й дворянами; слуги несуть вино.
Кассіо
Присягаюся небом, вони вже напоїли мене, я стільки випив…
Монтано
Пусте! Зовсім маленький келишок, не більше пінти, слово честі справжнього солдата!
Яго
Вина сюди, гей!
(Співає)
Хай келих — цок-цок! Нехай він дзвенить!
Хай келих — цок-цок-цок — дзвенить!
Солдат — чоловік,
Нам жити — не вік,
Тож дайте солдатові пить!
Вина сюди, хлопці!
Кассіо
Присягаюся небом, чудова пісня!
Яго
Я навчився її в Англії. Отам люди вміють пити й гуляти! Чи датчанин, чи німець, чи товстопузий голландець — та пийте ж, гей! — ніщо проти англійця.
Кассіо
Чи то ж ваш англієць і справді такий мастак випити?
Яго
Ого! Англієць іще зовсім не п’яний, як уже датчанин з ніг валиться під стіл, наче мертвий. Йому за іграшки перепити німця,— і не впріє. А голландця доведе до блювоти, перше ніж устигнуть налити другий глечик.
Кассіо
За здоров’я нашого генерала!
Монтано
І я п’ю за нього, заступнику; і не відстаю від вас!
Яго
О люба Англіє!
(Співає)
Король Стефан, як владував,
Собі штани за крону справив,
Але шість пенсів недодав
Та ще й кравця за це ославив.
Він був король, вельможний пан,
А ти, бач, невелика птиця…
Ти зносиш і старий каптан,
А край пихою розориться!
Ще вина сюди, гей!
Кассіо
О! Ця пісня ще краща за ту!
Яго
Хочете послухати її ще раз?
Кассіо
Ні, бо я вважаю, то той не гідний свого становища, хто таке робить. Гаразд… Усі ми під богом ходимо; і є душі, які спасуться, і є душі, які не спасуться.
Яго
То правда, добрий заступнику.
Кассіо
Щодо мене, то, не бажаючи образити ні генерала, ані якоїсь іншої вельможної особи, я сподіваюся спастись.
Яго
І я теж, заступнику.
Кассіо
Так, але, з вашого дозволу, не поперед мене; попереду має врятуватися душа заступника, а вже потім душа хорунжого. Та годі про це; вернімося до наших справ… Господи, прости нам гріхи наші! Синьйори, час братися до діла! Ви не думайте, синьйори, що я п’яний: оце мій хорунжий, оце моя права рука, а оце моя ліва рука… Я зовсім не п’яний; я можу досить добре стояти на ногах і досить добре розмовляти…
Всі
Надзвичайно добре!
Кассіо
Гаразд! Отже, зовсім добре! Отже, ви не повинні думати, що я п’яний!
(Виходить)
Монтано
На плац, синьйори! Ходімо, вже час ставити варту.
Яго
Ви бачили того, хто перший вийшов?
Який солдат добрячий! Міг би він
Із Цезарем командувати разом,
Коли б не заважав йому цей гандж…
Бо доблесті його ця слабкість рівна,
Як рівні день і ніч в час рівнодення,
Й цілком урівноважує її.
Мені так шкода Кассіо! Боюсь,
Щоб він колись, ось у таку хвилину,
Не обернув довір’я, що на нього
Отелло покладає, у нещастя
Для острова цього.
Монтано
Такий він часто?
Яго
Щораз це в нього мов пролог до сну.
Не спатиме геть чисто всю добу,
Якщо вино його не вколисає.
Монтано
То слід про це сказати генералу.
Можливо, він не поміча того;
Чи, може, то його предобра вдача
Так Кассіо цінує за відвагу
І хиб його не бачить. Чи не так?
Входить Родріго.
Яго
(стиха, до Родріго)
Ну що, Родріго?
Ідіть ви за заступником. Та швидше!
Родріго виходить.
Монтано
То дуже жаль, що благородний мавр
Заступника свого посаду звірив
На чоловіка із таким пороком.
Годилося б, та й чесно це було б,
Про все сказати маврові.
Яго
О ні,-
Хоч цілий Кіпр мені за це віддайте.
Я Кассіо люблю і дав би все,
Щоб від хвороби вигоїть його.
Та тихо! Чуєте? Що там за гамір?
За сценою крики: “Поможіть! Поможіть!”
Повертається Кассіо, женучись за Родріго.
Кассіо
Шахрай! Падлюка!
Монтано
В чім річ, заступнику?
Кассіо
Негідник! Він насмілюється навчати мене моїх обов’язків! Стривай, негіднику, ось я тебе зажену в пляшку!
Родріго
Мене заженеш?
Кассіо
Ти ще й базікаєш?!
(Б’є Родріго)
Монтано
(стримує його)
Облиште, добрий командире! Прошу вас, синьйоре, стримайте вашу руку!
Кассіо
Пустіть мене, синьйоре, а то дістанете по зубах! Чуєте?
Монтано
Помалу, помалу! Ви п’яні.
Кассіо
П’яний?
Б’ються.
Яго
(стиха, до Родріго)
Геть звідси, геть! Кричіть на ґвалт, мерщій!
Родріго вибігає.
Заступнику, спиніться ж! Ну ж бо, тихо!
Синьйори, заспокойтесь! Поможіть!
Заступнику! Синьйоре мій Монтано!
Та поможіть же, люди! Ну і варта!
Дзвонить дзвін.
Та хто там б’є на сполох? Що за дідько?!
Прокинеться все місто… Схаменіться!
Отямтеся, заступнику! Ганьба!
Повік вам буде сором!
Входить Отелло з почтом.
Отелло
Що тут сталось?
Монтано
Спливаю кров’ю. Він убив мене!
Отелло
Спиніться, як життя вам дороге!
Яго
Заступнику, спиніться! Ах, Монтано!
Синьйори! О, чи ви забули, де ви?
Чи ви забули за свою повинність?
Та годі-бо! Тут генерал! Спиніться!
Соромтесь!
Отелло
Що тут? З чого почалось?
Чи обернулися на турків ми,
Що робимо з собою те, чого
І їм не дозволя робити небо?
Ганьба! Ви ж християни. Припиніть
Цю дику бійку! Чуєте, синьйори?
Хто люті не вгамує тут, на місці,
Тому не дороге життя,— клянусь! —
Він стріне смерть, нехай лиш ворухнеться!
Спиніть жахливий дзвін! На острів це
Страшну тривогу навіває. Люди!
Що сталось тут? В чім річ? Мій чесний Яго,
Від смутку мовби мертвий,— розкажи,
Хто тут почав? Кажи, в ім’я любові!
Яго
Не знаю я. Тут друзі всі були.
Балакали всі мирно поміж себе,
Як молоді у шлюбну ніч, коли
Їм час уже іти до ліжка. Раптом
(Немов якась планета відібрала
Цим людям розум) — наголо мечі,
І почалась між них кривава бійка.
Не можу вам сказать причину сварки.
Вже краще б я в поході втратив ноги,
Що принесли мене сюди як свідка!
Отелло
Мікеле, як ви так могли забутись?
Кассіо
Простіть мені… Не можу говорити…
Отелло
Монтано благородний, ви пристойно
Поводилися завжди, і про вас
Загальна думка склалась, що людина
Ви молода, та стримана й поважна;
В людей розумних ви в значній пошані.
Як сталося, що ви заплямували
Свою хорошу славу так зненацька
І поміняли на ганебну назву
Нічного крикуна? Відповідайте!
Монтано
Отелло благородний, тяжко я
Поранений. Хай Яго, офіцер ваш,
Пояснить вам усе, а я не можу…
Несила говорити… Все, що знаю,
Він розповість. А я ні в чім не винен,
Якщо життя любити — це не вада
І боронить себе не гріх, коли
На нас завзято й люто нападають.
Отелло
Клянуся небом, зараз кров моя
Кипить в мені і застилає розум!
Я відчуваю, як мою свідомість
Затьмарює скажена лють і хоче
Вести мене шалено за собою…
Як ворухнусь чи руку підведу —
Враз упаде найкращий з вас, мій гнів
На смерть його скарає. Ну, то як
Оця безглузда сварка почалась,
І хто почав її? Хоч братом був би
Той заводій,— від нього я відмовлюсь!
Як? В місті, що налякане війною,
Де людність ще від страху вся тремтить,-
Заводите між себе дику чвару,
Приватну, особисту?! Уночі!
Ще й стоячи на варті! Жах! Ну, Яго,
Кажи: хто це почав?
Монтано
Коли ти з дружби
Чи з остраху службового втаїш
Хоч щось — або до правди додаси,-
Ти не солдат.
Яго
Не ображай мене;
Хай швидше вирвуть мій язик, аніж
На Кассіо він намовляти стане!
Та знаю я, в устах моїх вся правда
Нічим йому пошкодити не може.
Було це так. З Монтано тут сидів я
І розмовляв. Коли це раптом — гамір!
Вбігає чоловік, кричить “рятуйте”,
За ним женеться Кассіо з мечем.
Оголеним. Оцей синьйор почав
Його спиняти, я ж погнавсь за другим,
Щоб лементу у місті він не зняв
(А так воно і вийшло). Я не встиг —
Швидкий той був на ноги; я вернувся.
Тим більш, що тут уже бряжчала зброя
І розлягалися такі прокльони,
Яких від Кассіо не чув я досі.
А ледве повернувшись, я побачив:
Зчепилися вони і б’ються так,
Як бачили самі ви.
Оце й усе, що я сказати можу.
Та люди — завжди люди: рівновагу
Згубити можуть і найкращі з них.
Хоч Кассіо ледь зачепив Монтано,-
Ми й друга можем зопалу ударить,-
Проте я певен, що від втікача
Зазнав такої Кассіо образи,
Що стерпіти її не зміг.
Отелло
Я знаю,
Що ти з любові й чесності цю справу
Для Кассіо зм’якшити хочеш, Яго.
Тебе люблю я, Кассіо, проте
Заступником моїм ти більш не будеш!
Входить Дездемона з почтом.
Збудили ви й мою кохану, гляньте!
(До Кассіо)
Наукою для інших станеш.
Дездемона
Любий,
Що сталось тут?
Отелло
Усе гаразд, кохана;
Іди спокійно спати.
(До Монтано)
Буду сам
Хірургом вашим я, синьйоре мій.
Допоможіть йому.
Монтано виводять.
Ти, Яго, місто зараз обійди
І заспокой усіх, кого злякала
Огидна —чвара ця… Ходім, голубко!
Оце солдатський жереб наш такий —
Від снів солодких кидатись у бій!
Виходять усі, крім Яго й Кассіо.
Яго
Що з вами? Вас поранено, заступнику?
Кассіо
Так, і ніяка хірургія мені не допоможе.
Яго
Та що ви? Боже борони!
Кассіо
Добре ім’я, добре ім’я, моє добре ім’я! Ох, я втратив своє добре ім’я! Я втратив безсмертну частину самого себе, синьйоре, а залишилася в мені тільки одна тварина! Моє добре ім’я, Яго, моє добре ім’я!
Яго
А я, слово честі, думав, що вас поранено; від цього більше шкоди, ніж від утрати доброго імені. Добре ім’я — то пусте й фальшиве надбання; часто його здобувають без ніяких заслуг і втрачають без жодних причин. Ви зовсім не втратили доброго імені, якщо ви не запевните себе самі в тому, що ви його втратили. Годі побиватися, друже! Є ще багато засобів повернути собі ласку генерала: адже він звільнив вас допіру під впливом гніву; вас покарано більше для порядку, щоб не падала дисципліна, а зовсім не з холодної злості,— точнісінько так, як б’ють часом свого безневинного собаку, щоб налякати грізного лева. Вблагайте його знов, і він — ваш.
Кассіо
Я швидше благатиму, щоб він зневажав мене, ніж потерплю, щоб у такого доброго начальника був такий легковажний, п’яний і безсоромний заступник. Напитися?.. І базікати, як та папуга? І заводити бійки та сварки? Вихвалятися? Блудити словами? Присягатися? І пишномовно просторікувати зі своєю власною тінню! О ти, незримий духу вина, якщо ти не маєш іще імені, дозволь нам назвати тебе дияволом!
Яго
За ким це ви гналися з мечем? Що він вам зробив?
Кассіо
Я не знаю.
Яго
Не може бути.
Кассіо
Я пригадую дуже багато, але нічого не пам’ятаю виразно; згадую, що була якась сварка, та не знаю її причини. О, навіщо люди впускають у свої уста ворога, який краде в них мозок. Звідки в нас ця здатність веселощами, бенкетуванням, насолодами та оплесками обертати себе на тварюк?
Яго
Та ви ж зараз цілком, при собі; і як це ви отямилися так швидко?
Кассіо
Диявол пияцтва ласкаво поступився місцем дияволові люті; одна вада потягла за собою другу, щоб я зневажив себе до кінця.
Яго
Облиште, ви надто суворий, мораліст! Звичайно, беручи до уваги час, місце й становище цієї країни, я щиро бажав би, щоб цього не трапилось; але що сталося — те сталося, і треба все направити вам на користь.
Кассіо
Я проситиму його, щоб він повернув мені мою посаду, а він відповість мені, що я п’яниця! Коли б навіть у мене було стільки ротів, як у гідри,— така відповідь затулила б їх усі відразу. Бути цілком розважною людиною, тоді обернутися в безумця і, нарешті, стати тварюкою! О диво дивне? Кожен зайвий келих — прокляття, а те, що міститься в ньому,— диявол!
Яго
Годі, годі! Хороше вино — то хороший, близький друг, якщо з ним поводитись як слід; не лайте його більше. І ще, добрий мій командире, я вірю, що ви вірите, що я люблю вас.
Кассіо
Я це довів, синьйоре. Я напився!
Яго
Ви, друже, як і будь-хто, можете іноді напитися. Я навчу вас, що вам слід робити. Дружина нашого генерала нині сама генерал. Кажу це тому, що він усього себе віддав їй і присвятив себе цілком захопленню, спогляданню й розгляданню її чарівної особи. Признайтесь їй щиро в усьому. Докучайте їй проханнями. Вона допоможе вам повернути собі посаду. Вона така
щира, добра, мила й ласкава жінка, що вважатиме за гріх не зробити ще більше від того, чого в неї просять. Ублагайте її заново зв’язати розірваний зв’язок між вами, та її чоловіком — і я ладен поставити всі мої статки проти найнікчемнішої дрібниці, що цей розрив у вашій приязні зростеться ще міцніше, ніж було досі.
Кассіо
Ви даєте мені хорошу параду.
Яго
Ця порада йде від щирої до вас любові й чесної приязні, запевняю вас.
Кассіо
Я вірю цьому і завтра вранці благатиму доброчесну Дездемону замовити за мене добре слово. Я зневірюсь у щасті моєму, якщо й тут воно мене зрадить.
Яго
Так, слушно. На добраніч, командире. Я мушу йти на варту.
Кассіо
На добраніч, чесний Яго!
(Виходить)
Яго
Хто б міг сказать тепер, що я негідник,
Коли даю пораду щиру й чесну?
Це ж найпевніший шлях, щоб ласку мавра
До себе привернути, бо найлегше
Схилить на добре діло Дездемону,
Яку природа щедрою створила,
Бо ж і сама вся щедра; легко їй
Переконати мавра; він для неї
Ладен зректися навіть і хрещення,
Всіх знаків і всіх символів спасіння.
Вона так полонила серце мавра,
Що все зв’язати й розв’язати може,
Й щоразу, тільки-но спаде на думку,
Вона крутити може ним як схоче,
І богом стать над слабкістю його,
Й зробити все, чого лиш забажає.
Хіба ж я лиходій, коли пораду
Дам Кассіо — мов на добро йому?
О духи пекла всі! Коли чорти
Щонайчорнішу справу затівають —
В небеснім, світлім образі спочатку
З’являється вона. Так я тепер:
В той час, коли отой мій чесний дурень
Попросить допомоги в Дездемони,
Вона ж почне про те благать Отелло,-
Я краплями вливатиму отруту
У вухо мавру: нашепчу йому,
Що Кассіо потрібен їй для блуду.
І чим сильніш вона просити стане
За Кассіо, тим буде менш довіри
До неї в мавра. Так зроблю я дьоготь
З чесноти; з добрості сплету тенета
І всіх обплутаю.
Входить Родріго.
Ну що, Родріго?
Родріго
А те, що в цьому полюванні я наче той собака, якому не дають полювати, а тільки все на прив’язі держать. Мої гроші майже всі розійшлися. Сьогодні вночі мені добре полатали боки. Якщо так піде далі, то я придбаю тільки досвід за всі мої труди і повернуся до Венеції, трохи набравшись розуму, але зовсім без грошей.
Яго
Як прикро це, коли нема терпіння!
Чи ж можна рану вигоїти вмить?
В нас діє розум наш, а не чаклунство,-
Ти знаєш сам; а розум наш чекає,
Коли настане слушний час. Хіба
Це все не йде на добре? Що ж! Тебе
Ударив Кассіо, а ти за це
Його з посади скинув за дрібничку.
Усе росте і визріва на сонці,
Та перший цвіт дає і перший плід.
Ще трохи почекай! Клянусь хрестом! —
Вже почало світати. Справи й втіхи
Скорочують нам час. Іди додому,
Туди, де квартируєш; геть, кажу!
Довідаєшся скоро про новини.
Ну, то іди ж!
Родріго виходить.
Попереду два діла.
Емілія за Кассіо хай просить
Дружину мавра,— я її намовлю.
А я тим часом
Кудись відкличу мавра і, як буде
Сам Кассіо благати Дездемону,-
Вернуся з ним, щоб разом їх застукав.
Це найпевніший шлях. Мерщій за діло!
Покіль гаряче — куй залізо сміло!
(Виходить)
