«Отелло» ДІЯ ТРЕТЯ
«Отелло» СЦЕНА 1
Кіпр. Перед замком.
Входять Кассіо та кілька музикантів.
Кассіо
Синьйори, грайте тут. Я заплачу
За труд ваш. Щось коротке… Генералу
Проголосіть ви на добридень туш!
Музика.
Входить блазень.
Блазень
Гей, маестро, чи не побували часом ваші інструменти в Неаполі, що вони так гугнявлять?[8]
1-й музикант
Як, синьйоре, як?
Блазень
Адже ж це духові інструменти, вибачте на слові?
1-й музикант
Звичайно, духові, синьйоре.
Блазень
О, виходить, це ті, що під хвостом?
1-й музикант
Як то під хвостом?
Блазень
Точнісінько так, як багато відомих мені духових інструментів. Проте ось вам гроші, маестро. Генералові так сподобалася ваша музика, що він просить вас зробити ласку і припинити цей гармидер.
1-й музикант
Гаразд, синьйоре, ми більш не будемо.
Блазень
Якщо ви маєте таку музику, якої можна не чути, то починайте її знову, а отакої, як то кажуть, надто чутної музики не полюбляє наш генерал.
1-й музикант
Такої музики ми не маємо, синьйоре.
Блазень
Тоді ховайте ваші дудки в торби і забирайтеся! Зникайте в повітрі, щоб і духу вашого тут не було! Забирайтеся геть!
Музиканти виходять.
Кассіо
Ось послухай, мій любий друже!
Блазень
Ні, я не слухатиму вашого любого друга, я послухаю вас.
Кассіо
Будь ласка, кинь гратися словами. Ось маєш золотого! Якщо та дама, що її приставлено до генералової дружини, вже встала, то перекажи їй, що є тут такий Кассіо і він просить її приділити йому кілька хвилин для короткої розмови. Ти можеш це зробити?
Блазень
Вона вже встала, синьйоре, і якщо вона схоче, то я її сюди приставлю.
Кассіо
Іди ж, мій друже.
Блазень виходить.
Входить Яго.
О, як вчасно, Яго!
Яго
А ви ще й досі не лягали?
Кассіо
Ні.
Адже ж на світ вже почало займатись,
Як розійшлись ми… Щойно я послав
По вашу жінку, Яго,— попрошу,
Щоб помогла мені до Дездемони
Достойної добитись.
Яго
Зараз я
Пришлю її до вас, а сам подбаю,
Як віддалити мавра, щоб вільніше
Ви розмовляли.
(Виходить)
Кассіо
Сердечне вам спасибі! Ще ніколи
Такого не стрічав я флорентійця
Ласкавого і чесного, як він.
Входить Емілія.
Емілія
Добридень вам, заступнику предобрий!
Шкодую я, що, маєте ви прикрість.
Проте все буде добре! Генерал
З дружиною розмову мав про вас;
Вона за вас так гаряче просила,
А мавр їй відповів, що той, кого
Ви ранили, синьйоре, має тут,
На Кіпрі, добру славу та рідню
Могутню, і тому не міг інакше
Вчинити він; одначе він вас любить,-
А це найкраща запорука в тому,
Що візьме знову вас до себе сам.
Просить його про це не треба зовсім.
Кассіо
Нехай і так; але благаю вас,
Якщо можливо буде це й пристойно,
Влаштуйте так, щоб я порозмовляв
Хвилинку з Дездемоною: віч-на-віч.
Емілія
Тоді зайдіть сюди, будь ласка,— я
Влаштую так, що встигнете сказати
Ви вільно все, що є у вас на серці.
Кассіо
Я дуже буду вдячний вам, синьйоро!
Виходять.
«Отелло» СЦЕНА 2
Кімната в замку.
Входять Отелло, Яго й дворяни.
Отелло
Ось! Капітанові .листи віддай
І попроси його від мене, Яго,
Сенатові мою пошану скласти.
А я піду оглянути фортецю.
Мене ти знайдеш там.
Яго
Гаразд, іду!
Я все зроблю, мій добрий генерале.
Отелло
А ви, синьйори, підете зі мною
Нові укріплення оглянуть?
Дворяни
Ми
Готові йти за вами, генерале.
Виходять.
«Отелло» СЦЕНА З
Перед замком.
Входять Дездемона, Кассіо та Емілія.
Дездемона
Вір, добрий Кассіо, я докладу
Всіх сил, щоб тільки помогти тобі.
Емілія
Синьйоро добра, поможіть йому;
Мій чоловік так журиться тим лихом,
Немов своїм.
Дездемона
Він має щире серце! Будьте певні,
Я дуже хочу, Кассіо, щоб дружбу
Мій чоловік із вами відновив,
Як це було раніш.
Кассіо
Синьйоро мила,
Що б Кассіо Мікеле не спіткало —
Довіку ваш він відданий слуга!
Дездемона
О, дякую, синьйоре! Чоловіка
Ви любите і знаєте давно-
Холодний він до вас лиш доти буде,
Допоки так політика велить.
Кассіо
Але політика тривати може
Занадто довго, милостива пані;
Або себе підтримувать почне
Якимсь пустим і водянистим кормом,
Або, нарешті, розростеться так,
Що, як мене не буде й прийде інший,
Забуде генерал і вірну службу,
І всю любов мою.
Дездемона
Цього не буде!
Емілія посвідчить — я ручуся,
Що ти дістанеш знов твою посаду;
Якщо даю комусь я дружнє слово,
То я додержую його до краю.
Я чоловікові не дам спокою,
З терпіння виведу його, за тебе
Благаючи безперестану; ліжко
Я оберну на школу, а обід —
На сповідальню; що б він не робив,
Прохання Кассіо вплету я скрізь.
Тож веселіш! Заступниця твоя
Раніш помре, ніж справу цю покине!
В глибині з’являються Отелло та Яго.
Емілія
Синьйоро, ось іде господар.
Кассіо
Я попрощаюся, синьйоро.
Дездемона
Ні, лишись
І слухай, що я буду говорити.
Кассіо
Синьйоро, не сьогодні; можу я
Собі пошкодити, бо неспокійний.
Дездемона
То йдіть собі.
Кассіо виходить.
Яго
Ат! Це мені не до вподоби!
Отелло
Що?
Яго
Нічого, генерале, та… не знаю.
Отелло
То Кассіо пішов там від дружини?
Яго
Ні, генерале… Кассіо? Не вірю,
Щоб він тікав, немов який злочинець,
Побачивши, що ви йдете.
Отелло
Проте,
Здається, наче я не помилився.
Дездемона
То як, мій пане?
Я розмовляла з прохачем одним;
Людину ту вразив ваш гнів до краю…
Отелло
Кого ви маєте на думці?
Дездемона
Це Кассіо, заступник ваш. Мій пане,
Як маю силу зворушити вас,-
Простіть йому і помиріться з ним!
Як він не любить вас і согрішив
Підступно, гидко, а не випадково,-
То я не розуміюсь на порядних,
На чесних людях. О, прошу я вас,
Верніть його на службу.
Отелло
Це був він?
Дездемона
Так, він — такий смутний,
Що залишив мені частину горя;
Страждаю я з ним разом. Любий мій,
Верніть його на службу!
Отелло
Не зараз, Дездемоно люба. Згодом.
Дездемона
А скоро ж?
Отелло
Якнайшвидше, задля вас.
Дездемона
То, може, ще сьогодні до вечері?
Отелло
Ні, не сьогодні.
Дездемона
Завтра за обідом?
Отелло
Я не обідатиму вдома завтра —
В фортеці зустрічаю капітанів.
Дездемона
То завтра ввечері; в вівторок рано;
В вівторок вдень, увечері чи вранці
У середу… Прошу вас, ви самі
Призначте час, але не більш як три дні
Його ви мучте — кається він гірко.
До того вся його провина й справді
Лише словесної догани варта —
Така вона дрібненька (хоч і кажуть,
Що в час війни для прикладу карають
Найкращих навіть). То скажіть мені,
Коли йому прийти, Отелло любий?
Не знаю я, чи є таке на світі,
Чого б для вас я не зробила зразу!
Мікеле Кассіо, що сватав нас!
Той самий, що так палко захищав вас,
Коли казала я про вас недобре,-
Тепер вернуть його мені так важко!
Повірте, що зробила б я ще більше…
Отелло
Прошу, облиште; хай приходить він,
Коли захоче, не відмовлю я
Ні в чому вам.
Дездемона
Чи ж це така вже милість?
Це все одно, коли б я попросила,
Щоб ви свої наділи рукавички,
Чи з’їли щось поживне, чи тепліше
Вдяглися, чи зробили інше щось,
Корисне вам самим. О ні! Якби
На випробу взяла кохання ваше,
Важливішу, багато тяжчу справу
Я вибрала б для цього, і таку,
Що виконать її навряд чи й можна.
Отелло
Тобі ні в чому не відмовлю я.
Ну, а тепер і ти, прошу тебе,
Моє прохання виконай: лиши
Мене самого на якусь хвилину.
Дездемона
Чи можу вам відмовити? Ні, ні!
Бувайте, мій володарю!
Отелло
Бувай же,
О Дездемоно люба! Швидко я
До тебе повернусь!
Дездемона
Ходім, ходім,
Еміліє… Роби, що забажаєш,-
Я слухаюсь.
(Виходить з Емілією)
Отелло
Негіднице розкішна!
Коли любов моя не вся в тобі —
Нехай душа моя тоді загине!
Якщо ж любить тебе я перестану —
Тоді повернеться той давній хаос.
Яго
Шляхетний генерале…
Отелло
Що там, Яго?
Яго
В той час, як сватались ви до синьйори,
Чи знав тоді про вашу ніжну пристрасть
Мікеле Кассіо?
Отелло
З початку й до кінця. А що? До чого
Питання це?
Яго
Пусте! Лише хотів
Я з’ясувати дещо.
Отелло
Що ж бо саме?
Яго
Не думав я, що він її вже знав…
Отелло
О, так,— і посередником він часто
Між нами був.
Яго
Як? Справді?
Отелло
Так, справді! Справді! Що тебе дивує?
Хіба нечесний він?
Яго
Він чесний, ваша милість?
Отелло
Чесний, так!
Яго
Оскільки це мені відомо…
Отелло
Що ти на думці маєш?
Яго
Я? На думці?
Отелло
“На думці”!.. Він повторює за мною,
Немов приховує якесь жахіття
В думках, таке, що страшно й проказати.
Що в тебе на душі? Я чув, сказав ти,
Як Кассіо виходив щойно звідси,-
Тобі не до вподоби це… Що саме?
Коли ж сказав я, що весь час він був
Порадником у залицянні, ти
Аж вигукнув здивовано: “Як? Справді?”
І брови так похмуро ти насупив,
Немов хотів якусь зловісну думку
Сховати в мозкові. Якщо мене
Ти справді вірно любиш, то відкрий
Свою таємну думку.
Яго
Генерале,
Ви знаєте, що я люблю вас.
Отелло
Знаю;
І через те,— бо певний я цілком,
Що вдачу маєш віддану і чесну,
Що важиш ти слова раніш, ніж дати
їм повну волю,— Яго, я тривожусь!
Мене лякають ці твої слова
Уривчасті і невиразні. Це
Звичайні хитрощі в падлюк нечесних;
Слова ж такі в устах людей порядних —
Прихований то натяк, що із серця
На денне світло рветься що є сили,
Бо стерпіти не може він мовчання.
Яго
Про Кассіо заприсягнувся б я,-
Мені здається, він людина чесна.
Отелло
Я думаю так само.
Яго
Певне ж, люди
Повинні бути, чим вони здаються,
А не здаватись тим, чим буть не можуть.
Отелло
Це правда. Тим повинні бути люди,
Чим нам вони здаються.
Яго
Тож я вірю,
Мікеле Кассіо — людина чесна.
Отелло
Ні, криється в твоїх словах щось більше;
Прошу тебе, розкрий свої думки,
Найгіршу із думок своїх мені
Перекажи найгіршими словами.
Яго
Мій добрий генерале, я, пробачте,
Хоч і повинен вам служити вірно,
Проте мені здається, вільний в тому,
У чому вільні навіть і раби.
Мої думки розкрити? Що, коли
Думки оті гидкі, облудні? Де
Палац отой, що в нього не змогла б
Залізти підлість? Де ті груди чисті,
В яких би із правдивим міркуванням
Брудні підозри поруч не сиділи
І не творили б разом суд?
Отелло
Ти, Яго, в змові проти друга, мабуть,
Якщо його ображеним вважаєш,
А слух його ти робиш чужоземцем,
Ховаючи свої думки від нього.
Яго
Благаю вас, хоч, може, й помиляюсь
У здогадах моїх — та признаюсь,
Що маю хибу гріх вбачати скрізь
І злу плекать підозру там, де зла
І не було ніколи. Ось чому,
Благаю вас, уваги не звертайте
На ці недосконалі міркування;
І здогади мої, хисткі й непевні,
Нехай вас не бентежать. О, ніщо…
Ні спокій ваш, ні власний ваш добробут,
Ні досвід мій, ні честь моя, ні мудрість —
Ніщо мені не дозволяє вам
Думки мої розкрити!
Отелло
Що ти кажеш?
Яго
Для жінки й чоловіка — честь, їх добре
Ім’я — то найцінніший скарб душі.
Хто вкрав мій гаманець — украв дрібницю;
Він мій був, став — його, а був до цього
Уже рабом у тисячі людей.
Та хто у мене добру славу вкраде,
Украде те, чим сам не збагатиться,
У мене ж відбирає все.
Отелло
Клянусь! Я хочу знать твої думки.
Яго
О ні! Не знати вам, коли б ви навіть
Моє в своїх руках тримали серце;
Тим більше — поки тут воно, у грудях.
Отелло
Ха!
Яго
Стережіться ревнощів, мій пане!
То гад страшний з зеленими очима,
Який глузує з власної поживи!
Блаженні ті чоловіки рогаті,
Які, упевнившись у прикрій долі,
Кохати зрадницю перестають.
А скільки терпить мук пекельних той,
Хто любить, і підозрює, й не вірить,
Хто сумнівається й кохає палко!
Отелло
О лихо!
Яго
Бідак вдоволений — то багатій,
І бідний, як зима, отой багатий,
Що повсякчас боїться в злидні впасти.
О небо! Захисти увесь мій рід
Від ревнощів!
Отелло
Стривай! До чого це?
Чи думаєш, що ревнощами жити
Захочу я й мінятимусь, як місяць
Із кожним сумнівом новим? О ні!
Зазнавши сумніву, його відразу
Я розв’яжу. Назви мене козлом,
Як душу я свою віддам твоїм
Нікчемним і порожнім підозрінням.
Ревнивцем не зроблюсь, хоч би й сказали,
Що жінка в мене гарна, їсть усмак,
Легка в розмові й любить товариство,
Співає, грає і танцює гарно;
Де є чеснота — нахили такі
Чесноту тільки прикрашають. Хай
І невеликі я заслуги маю,
Та не боюсь і в ній не сумніваюсь,
Бо має очі й вибрала мене.
Ні, Яго: мушу я раніш побачить;
Побачу я — тоді візьму під сумнів;
А сумнів довести мені ще треба;
А вже коли я маю справжній доказ,
Тоді кохання вирву я з душі,
А з ним і ревнощі відразу знищу!
Яго
Я радий, що тепер нагоду маю
Вам виявить любов мою й пошану
Із щирим серцем; і скажу вам те,
Що я сказать повинен вам, дарма що
Я певних доказів іще не маю.
Слідкуйте за дружиною, синьйоре;
За нею й Кассіо уважно стежте —
Без ревнощів, але й не вірте в чесність;
На оці майте їх обох, бо я…
Я не хотів би, щоб така людина,
Шляхетна й щира, та зазнала кривди
Лиш через власну добрість; тож пильнуйте!
Я знаю звичай нашої країни:
Венеціанки богу появляють
Таке, що й чоловіку не покажуть…
Сумління їх не стриму научає,
А як нечестя скоєне таїти.
Отелло
Ти так гадаєш?
Яго
Адже вона вже одурила батька,
Коли пішла за вас; і не лякав
Ваш вид її — подобавсь їй насправді.
Отелло
Так, це було…
Яго
Ось бачите самі!
Така ще молода і так лукаво
Уміла прикидатися вона.
І очі батькові мов засліпила,
Свій замір затаївши так, що той
Все пояснив чаклунством… А проте,
Зайшов я задалеко… О, простіть!
Простіть мені, що— надто вас люблю!..
Отелло
Повік тобі я дякувати буду.
Яго
Я бачу — це вас трохи стурбувало.
Отелло
О ні! Нітрохи!
Яго
Я боюсь, що так.
Ви розумієте, я сподіваюсь,
Що відданість примусила мене
Так говорити. Ні, я бачу, ви
Схвильовані насправді. О, благаю,
Не надавайте ви моїм словам
Ні значення великого, ні сили,-
Це все лише підозри.
Отелло
Ні, ні!
Яго
Якщо це станеться, синьйоре,-
Мої слова спричиняться до лиха,
До наслідків небажаних, що їх
Не мав на думці я. Адже, повірте,
Мікеле Кассіо— мій друг достойний.
Я бачу, ви хвилюєтесь, синьйоре.
Отелло
Ні, ні, не дуже! Певен я, проте,
Що чесна і невинна Дездемона.
Яго
Пошли їй боже довгий чесний вік!
А вам вік довгий — вірити в ту чесність!
Отелло
А що, як зрадила себе природа…
Яго
У тому й суть! Насмілюся сказати…
Вона ж все відмовлялася від шлюбу
Із женихами із її країни,
Від рівних їй, достойних, білошкірих,-
В природі ж скрізь гармонія існує…
Розбещеною думкою тут пахне,
Чи збоченим смаком, а чи бажанням
Протиприродним… Тьху! Але пробачте…
Я взагалі кажу, а не про неї;
Проте боюсь,— як розум гору візьме
Над почуттям її, то щоб вона
Не прирівняла вас до земляків —
І не пожалкувала.
Отелло
Ну, прощай!
Прощай! Коли помітиш щось — скажи;
Нехай твоя дружина стежить, Яго.
Ну, а тепер — облиш мене.
Яго
(йдучи)
Прощайте.
Отелло
Навіщо з нею одружився я?
Мій чесний Яго знає, бачить більше,
Багато більш, ніж він мені сказав.
Яго
(повертаючись)
Насмілюся благати вашу честь —
Не вдумуйтесь заглибоко в цю справу;
Хай діє час; а Кассіо хоч варто
Вернуть назад (він добрий офіцер),
Проте не вадило б і почекати;
Тим часом можна б вивідати все —
Хто він такий і що на думці має.
А як почне просити вас дружина
Й проситиме за нього невідступно,
То тут не все гаразд. Ну, а тим часом
Мене вважайте надто підозрілим
(Боюсь, що й справді я такий), але
Її вважайте чистою, благаю!
Отелло
Себе тримаю я в руках, не бійся.
Яго
Моє вам шанування ще раз.
(Виходить)
Отелло
Який він кришталево чистий, чесний
І як уміє розумом глибоким
У людських душах розбиратись — він
Причини їх поводження пізнав.
Моя сокілко, як побачу я,
Що ти здичавіла,— порву я пута!
Хоч пута ті із струн моїх сердечних —
Я розірву їх і пущу тебе…
Лети за вітром і ширяй на волі!
Це, може, через те, що чорний я,
Що солодко не вмію говорити,
Як ті придворні франти; може бути,
І через те, що я почав поволі
Спускатися в долину літ похилих…
Ну що ж!.. Нема дружини!.. Все обман!
Тепер моя утіха — це ненависть!
Ах! Ось воно яке, прокляття шлюбу:
Істоти ніжні ми звемо своїми,
Але бажання їхні нам чужі!
О, я волів би жабою вродитись
І в підземеллі вогкім животіти,
Ніж з того, що кохаю я, комусь
Віддати хоч малесеньку частину!
Але така вже кара душ високих —
Вони не мають прав простого серця,
Їх доля неминуча, як і смерть:
Ще від колиски нам судилось лихо…
Рогате лихо… Дездемона йде!
Входять Дездемона й Емілія.
Якщо вона невірна — о, тоді
З самого себе насміялось небо!
Ні, я цьому не вірю!
Дездемона
Мій Отелло!
Обід ваш і шляхетні остров’яни,
Яких ви запросили, вас чекають
Отелло
Так, винен я.
Дездемона
Чому так тихо голос ваш звучить?
Ви хворі?
Отелло
Так. Болить отут чоло.
Дездемона
Від ночі то безсонної напевно.
Це все мине. Дозвольте, любий, я
Чоло перев’яжу вам; за годину
Ви будете здорові.
Отелло
Ні, облиште!
Ця хустка замала…
(Відштовхує від себе хустку, та падає додолу)
Мине і так.
Облиште це. Ходім зі мною разом.
Дездемона
Як прикро це, що ви заслабли, друже.
Отелло й Дездемона виходять.
Емілія
Як рада я, що хустку цю знайшла;
Це ж перший подарунок їй від мавра.
Химерний муж мій сто разів просив,
Щоб я цю хустку вкрала… А синьйора
Так любить, береже хустину,— мавр
Вік берегти просив той знак любові,-
З собою завжди носить, і цілує,
І розмовляє з нею. Я зніму
Оцей узор та й вишию, і Яго
Її віддам.
Що з нею зробить він — те небо знає.
Я тільки примху мужа вдовольняю.
Входить Яго.
Яго
Ну як? Ви що тут робите самі?
Емілія
Не гримайте; я маю щось для вас.
Яго
Для мене щось? Ну, то звичайна річ…
Емілія
Яка ж?
Яго
Та річ — безглузда жінка.
Емілія
О!
Це все? А що мені тепер дасте
За хустку цю чудову?
Яго
Хустку? Як?
Емілія
Так, хустку!
Дарунок перший мавра Дездемоні…
За хустку цю, що ви просили часто,
Щоб я її для вас украла?
Яго
Ви
Її украли в неї?
Емілія
Не зовсім так. Вона необережно
Її впустила щойно тут, а я
Побачила і підібрала. Гляньте!
Яго
Розумнице! Сюди її давайте!
Емілія
Та нащо вам вона, що так мене
Просили ви її украсти?
Яго
Вам
Нема до того діла!
(Вихоплює у неї хустку)
Емілія
Як не дуже
Вона потрібна вам — верніть її.
Моя синьйора бідна втратить розум,
Коли помітить, що її немає!
Яго
А ви мовчіть! Вона мені потрібна.
Ідіть собі.
Емілія виходить.
Впущу цю хустку в Кассіо господі;
Він знайде там її. Такі дрібниці,-
Хоч і легкі вони, як те повітря,-
Для ревнощів багато важать… Так!
Це може вплинути на справу… Вже
Моя отрута діє на Отелло;
А для такої вдачі підозріння,
Непевні здогади — також отрута,
Спочатку непомітна і на смак
Ледь чутна, та коли у кров потрапить —
Палитиме, неначе поклад сірки.
Я так і знав… Ось він іде сюди!
Ні мак, ні мандрагора, ані всі
На світі зілля більше не повернуть
Тобі солодкого спокою-сну,
Що ним ти вчора спав!
Повертається Отелло.
Отелло
Мені! Невірна!
Яго
Ну, генерале, Годі вже про це!
Отелло
Геть! Геть! Мене ти кинув на тортури!
Клянусь, великої зазнати зради
Багато легше, аніж знати трохи!
Яго
Як, генерале?
Отелло
Так. Не мав я діла
До крадених годин її розпусти!
Не бачив їх, не думав, і вони
Не мучили мене; спокійно спав;
Веселий, вільний був до цього часу!
І Кассіо цілунків на устах
У неї ще ні разу не знаходив…
Отак і пограбований не може
Вважати пограбованим себе,
Аж поки він цього не усвідомить!
Яго
Мені те прикро чути.
Отелло
Ох, я б щасливий був, якби весь табір,
Якби з солдатів кожен володів
Її солодким тілом, тільки я…
О, тільки б я про те не знав! Тепер
Прощай навік, сердечний мій спокою!
Прощай, утіхо! Розуме, прощай!
Прощайте, плюмажі, війська, бої,
Де честолюбство переходить в доблесть!
Прощай, мій коню, що іржеш до мене!
І клич сурми, і гуркіт барабана!
І флейти гострий свист, і стяг величний!
Вся слава, почесті, і велич вся,
І мужність, і тривоги славних січ!
І ви, гармати із захриплим горлом,
З якого виліта смертельний грім,
Як грізний грім безсмертного Зевеса,-
Прощай усе, для чого жив Отелло!
Яго
Чи це ж можливо, генерале?
Отелло
Падлюко, доведи мені, що шльондра —
Моя любов! Ти певний доказ дай!
(Хапає його за горло)
Або, клянуся вічною душею,
Вже краще псом ти був би народився,
Ніж люті, що росте у мене в грудях,
Давати відповідь.
Яго
Дійшло до цього?
Отелло
Я хочу бачить сам! Або дай доказ,
Щоб жодної петлі там не було,
Де б міг найменший сумнів причепитись,
Або з життям прощайсь!
Яго
Мій генерале…
Отелло
Коли ж ти наклеп зводиш на невинність
І наклепом мені шматуєш душу,
Тоді навіки перестань молитись;
Зречись свого сумління; нагромаджуй
Страшне злочинство на страшне злочинство;
Хай через тебе й небо заридає,
Хай вражена земля тремтить від жаху,-
Бо більшого не зможеш ти додати,
Щоб засудить себе на вічні муки!
Яго
О, змилуйтесь! Рятуй мене, о небо!
Людина ви чи ні? Чи є у вас
Душа і розум? Схаменіться! Боже,
Не покидай його! Я більш не можу
Служити вам. О, я нещасний дурень,
Доживсь до того, що мені на карб
Мою вже ставлять чесність! О жахливий,
Нікчемний світ! Дивись, дивись, о світе,
Як небезпечно чесним бути й щирим!
Спасибі за науку вам. Тепер
Вже досить! Дружбу прожену відразу,
Якщо таку породжує образу!
Отелло
О ні, стривай! Ти мав би чесним бути.
Яго
Волію буть розумним я, бо чесність —
То дурість, генерале, що ніколи
Мети своєї досягти не може.
Отелло
Клянуся всім, що тільки є на світі!
Мені здається, що дружина чесна,
І знов здається — зрадила вона;
Мені здається, що сказав ти правду,
І знов здається — неправдивий ти.
Я вимагаю доказів! Ти чуєш?
Ясне ім’я її було пречисте,
Як світлий лик Діани, а тепер
Воно і заплямоване, і чорне,
Як і моє лице. Коли ще є
Ножі, й вогонь, і зашморг, і отрута,
І хлань бездонна — я цього не стерплю!
Не стерплю, ні! Упевнитись я хочу!
Яго
Як бачу я, вас ревнощі вже душать,
І каюсь, що до цього вас довів.
Хотіли б ви упевнитись?
Отелло
Хотів би?
Ні, хочу я!
Яго
І можете, синьйоре,
Та як же? Як упевнитись, мій пане?
Хотіли б ви тримать над ними свічку
Й заскочить їх на ділі?
Отелло
Смерть! Прокляття!
Яго
Гадаю, що було б нелегко вельми
Примусити їх це вам показати.
О, сто чортів! Хіба ж вони дозволять,
Щоб очі ще чиїсь, крім їхніх власних,
Їх бачили у ліжку! Що ж?.. І як?
Що я скажу? Де докази візьму?
Не зможете побачити цього.
Хай навіть і були б вони обоє,
Як кози, безсоромні та гарячі,
Як мавпи, як вовки шалені в тічці,
І непристойні, як дурні п’яниці.
Але якщо обставин недвозначних
І доказів виразних, що ведуть
До брами істини прямим шляхом,
З вас досить,— я здобуду їх для вас.
Отелло
О, дай же неспростовний доказ зради!
Яго
Не по мені все це, та вже коли
Зайшов далеко так через любов
До вас та ще свою безглузду чесність,
То я скажу усе вам до кінця.
Лежав я з Кассіо недавно поруч ,
Але мені боліли дуже зуби
І спати я не міг.
Є люди, що у них слабка душа,
І через те вони крізь сон бурмочуть
Частенько про свої таємні справи;
І Кассіо такий.
От чую я, шепоче він крізь сон:
“О люба Дездемоно! Обережні
Повинні бути ми й кохання наше
Таїти від усіх!” А потім він
Мені так міцно стиснув руку й скрикнув:
“О чарівне створіння!” — і мене
Так палко цілувати він почав,
Немов рвучи з корінням поцілунки,
Що на губах мені росли, а далі
Він ногу на стегно мені поклав;
Зітхав, і цілував, і скрикнув раптом:
“О горе нам! Прокляття лютій долі,
Що маврові призначила тебе!”
Отелло
О жах! О жах!
Яго
Адже це тільки сон!
Отелло
Та викриває їх він і підозри
Породжує, хоча це тільки сон.
Яго
Підтвердити він може, окрім того,
Ще й інші докази непевні.
Отелло
Я…
Я розірву її!
Яго
Ні, будьте мудрі.
Адже ми ще не бачили нічого.
Можливо, що вона і чесна. Прошу,
Скажіть мені, чи випадково часом
Вам бачить не доводилося хустки
У вашої дружини, що на ній
Суниці вишито?
Отелло
Мій перший дар!
Я їй колись таку подарував.
Яго
Цього не знав я. Хусткою такою
(Я певен, що від вашої дружини)
Сьогодні бороду собі втирав
Наш Кассіо.
Отелло
Коли це та…
Яго
Коли
Це та чи інша, що належить їй,
Однаково — все свідчить проти неї.
Отелло
О боже! Чом не сорок тисяч раз
Живе цей раб! Одне життя — ніщо!
Замало одного життя для помсти!
Тепер я бачу: все це правда! Яго,
Дивись сюди: любов мою глибоку
Здуваю з себе; хай летить за вітром!
Нема її…
Ти, помсто чорна, встань з безодні пекла!
Любове, передай свою корону
І в серці трон — ненависті тиранській!
Здіймайтесь вище, груди, від сичання
Гадючих язиків!
Яго
Та заспокойтесь!
Отелло
О, крові, Яго, крові!
Яго
Терпіння, вас прошу; ви думку вашу
Ще можете змінити.
Отелло
Ні, ніколи!
Ніколи, Яго! Як Понтійське море
Свої холодні хвилі мчить вперед
На Пропонтіду і на Геллеспонт[10]
І їх назад ніколи не вертає,-
Так і криваві заміри мої
Помчать вперед, нестримно забуявши,
І вже назад не вернуться ніколи,
І не оглянуться, і не відринуть
До ніжного, тремтливого кохання,
Аж поки не поглине їх безмежна
І люта помста! Я клянусь тобою,
О небо мармурове!
(Стає навколішки)
Не порушу
Обітниці святої я ніколи
І слова не зламаю!
Яго
Не підводьтесь!
(Теж стає навколішки)
Вас, вічні осяйні світила неба,
Стихії, що оточуєте нас,
Вас закликаю в свідки я, що Яго
Свій розум, руки й серце віддає
На службу скривдженому так Отелло!
Хай він накаже — й виконати все
Вважатиму я за свою повинність,
Хоч би й кривавою була та справа.
Підводяться.
Отелло
Не звуками порожніми вітаю
Твою любов, але приймаю серцем,
Відразу вже й доручення даю.
За три дні хай почую я від тебе,
Що Кассіо нема серед живих.
Яго
Мій друг помер: сказали ви — і сталось!
Але нехай живе вона.
Отелло
Прокляття їй, розпусниці! Прокляття!
Ходімо звідси. Мушу зміркувати,
Де засобів знайти, щоб якнайшвидше
Від них загинув чарівний диявол!
Віднині ти — заступник мій.
Яго
Я ваш
Навіки!
Виходять.
«Отелло» СЦЕНА 4
Там же.
Входять Дездемона, Емілія та блазень.
Дездемона
Чи скажеш, хлопче, де перебуває генералів заступник Кассіо?
Блазень
Не смію сказати, щоб він десь перебував чи недобував.
Дездемона
Чому, чоловіче?
Блазень
Та він же солдат; а коли скажеш, що солдат недобуває чи перебуває, то ще заробиш собі добре на горіхи.
Дездемона
Ну, годі; скажи, де він мешкає.
Блазень
Сказати вам, де він мешкає, це ніби сказати вам, що я брешу.
Дездемона
О, яка нісенітниця!
Блазень
Я не знаю, де він мешкає; а вигадати вам, що “він мешкає тут” або “він мешкає там”,— це значить збрехати вам просто у вічі.
Дездемона
Чи не можеш ти довідатися про нього в когось?
Блазень
Я допитуватиму ретельно увесь світ.
Дездемона
Розшукай його і пришли сюди. Скажи йому, що я просила мого чоловіка помилувати його і сподіваюсь, що все буде гаразд.
Блазень
Зробити це — в людських силах. Спробую виконати все як слід.
(Виходить)
Дездемона
Еміліє, де ж я поділа хустку?
Емілія
Не знаю я, синьйоро.
Дездемона
Повір мені, вже краще б я згубила
Свій гаманець із золотом! Хоча
Мені шляхетний довіряє мавр
І ревнощів огидних він не знає —
Проте це може в ньому породити
Лихі думки.
Емілія
То не ревнивий він?
Дездемона
Хто? Він? Гадаю, сонце маврітанське
Всі нахили такі спалило в ньому.
Емілія
Ось він іде!
Дездемона
Не дам йому спокою,
Аж поки знов він Кассіо до себе
На службу не покличе.
Входить Отелло.
Як вам, любий?
Отелло
Чудово, дорога дружино!
(Вбік)
О!
Яка ж то мука прикидатись! Ну,
А ваше як здоров’я, Дездемоно?
Дездемона
Прекрасне!
Отелло
Прошу! Дайте вашу руку.
Яка-бо вогка в вас рука, синьйоро!
Дездемона
Іще їй горе й старість незнайомі.
Отелло
Плодючості це доказ, а також
І серця щирого… Яка гаряча!
Гаряча й вогка… Де така рука,
Там волю слід обмежити, там треба
Молитися, додержувать постів,
Плоть умертвляти і побожно жити,
Бо молодий і спритний в ній диявол,
Який так легко може збунтуватись…
Так, гарна ця рука й така відверта!
Дездемона
Ви й справді можете отак казати,
Бо ця рука моє дала вам серце.
Отелло
Так, щедра ця рука! Був час давно,
Коли нам серце руку віддавало;
Нова геральдика дає лиш руку.
Дездемона
Не знаю я… Де ж обіцянка ваша?
Отелло
Яка, голубко, обіцянка?
Дездемона
Послала я по Кассіо, щоб він
Прийшов сюди до вас поговорити.
Отелло
Мене сьогодні тяжко мучить нежить;
Позич мені хустину.
Дездемона
Ось, візьміть.
Отелло
Ні, ту, що я подарував тобі.
Дездемона
Її нема зі мною.
Отелло
Як! Нема?
Дездемона
Немає справді, любий!
Отелло
Негаразд.
Бо хустку ту колись одна циганка
Подарувала матері моїй.
Вона була чаклунка, і читала
В серцях людей, і, даючи їй хустку,
Сказала матері, що хустка та
Любов їй принесе й навік прив’яже
До неї серце батька; та коли
Вона її загубить чи віддасть —
Відверне батько мій від неї очі
І серце іншій подарує вмить.
Ту саму хустку ненька перед смертю
Мені дала, щоб я віддав дружині,
Якщо мені пошле дружину доля.
Так я й зробив. Тож бережіть ту хустку,
Мов ока; бо, як згубите її
Чи віддасте комусь,— тоді таку
Накличете страшну на нас погибель,
Що більшої не може буть на світі-.
Дездемона
Чи це ж можливо?
Отелло
Так. То правда все.
У тій тканині є магічна сила;
Одна сивіла, що разів із двісті
Побачила щорічний обіг сонця,
Ту хустку чародійну гаптувала
У віщому натхненні; шовк для неї
Священні хробаки самі напряли,
І вміло пофарбовано той шовк
Настоєм із сердець дівочих мумій.
Дездемона
Це правда?
Отелло
Правда все; а через те
Ти бережи й шануй ту хустку добре.
Дездемона
То краще б я не бачила її!
Отелло
А! То ж чому?
Дездемона
Що означає ваш суворий тон?
Отелло
Згубили? Втратили? Кажіть! Нема?
Дездемона
Рятуй нас, боже!
Отелло
Ви скажете?
Дездемона
Не загубила… А якби і так?
Отелло
А!
Дездемона
Кажу — не загубила я ту хустку…
Отелло
Тоді знайдіть і покажіть мені.
Дездемона
Я показать могла б, але не хочу.
Це викрути, щоб я вас не просила…
Будь ласка, Кассіо верніть посаду!
Отелло
Дай хустку! Чуєш?.. Я передчуваю…
Дездемона
Ну, годі, годі.
Здібнішої не знайдете людини.
Отелло
Дай хустку!
Дездемона
Прошу — про Кассіо поговорімо.
Отелло
Дай хустку!
Дездемона
Ваша приязнь — все для нього,
В прихильності до вас знаходив щастя,
Ділив всі небезпеки з вами…
Отелло
Хустку!
Дездемона
Ах, справді ви несправедливі!
Отелло
Ат!
(Виходить)
Емілія
То не ревнивий він?
Дездемона
Таким не бачила його ніколи…
О, мабуть, справді чари є в тій хустці!
Яке нещастя, що вона пропала…
Емілія
Й за рік, за два не вивчиш чоловіка;
Вони — це шлунки, ми — лиш їхній харч:
Вони ковтають нас, коли голодні;
А черево напхавши — вивергають.
О! Гляньте! Кассіо, а з ним — мій Яго!
Входять Яго й Кассіо.
Яго
Немає іншого шляху, синьйоре,-
Вона єдина мусить це зробити.
На щастя, ось вона! Ідіть! Просіть.
Дездемона
Ну що, мій Кассіо? Які новини?
Кассіо
До вас я знову зі своїм проханням.
Благаю вас, синьйоро, заступіться,
Щоб міг я жити так, як жив раніш,
І ласку повернув того, кому
Я відданий всім серцем і душею.
Не зволікайте справи! Бо коли
Такий тяжкий смертельно злочин мій,
Що ні колишня служба, ані жаль,
Що душу нині огорнув мені,
Ні обіцянка доблесті в майбутнім
Мені не можуть повернути ласки,-
То хай я хоч довідаюсь про це,
І те вже буде ласкою для мене,
Тоді я примирюся хоч-не-хоч,
Щоб милостині десь на іншій ниві
У щастя жебрати.
Дездемона
На жаль, о Кассіо мій благородний,
Моє заступництво не має сили!
Мій муж тепер не муж мій; не впізнала б
Його, якби й лицем змінивсь, як духом.
Хотіла б я, щоб янголи святі
Просили так за мене, як за вас
Просила я, хоч і стягла неласку
На себе я за слово щире. Ви
Повинні ще потерпіти. Для вас
Я все зроблю, що зможу, навіть більше,
Ніж я для себе зважитись могла б.
Цього для вас хай буде досить.
Яго
Як?
То генерал сердитий?
Емілія
Дивно якось!
Він вийшов роздратований до краю.
Яго
Хіба він гніватися може? Ні…
Я бачив, як йому ядро з гармати
Скосило вояків хоробрих лаву
І брата рідного йому із рук
Мов пекло вирвало… І гнівний він?
Щось, певне, сталось. Я піду до нього.
Для гніву має він якусь причину.
Дездемона
Прошу тебе, піди.
Яго виходить.
Напевно, звістка
Яка з Венеції, а може, то
Ворожа змова, що її на Кіпрі
Він сам розкрив, йому вразили розум.
Чіпляємось ми часто до дрібниць.
Це так і є: хай заболить нам палець,
А відчуваєм біль у всьому тілі.
Не треба забувати ще й того:
Людина є людина, а не бог.
Чоловіки не можуть бути завжди
Такі уважні, як були до шлюбу.
Картай мене, Еміліє, картай,
Бо я сама, як воїн непорядний,
Розсердилась на нього за неласку;
Та бачу я сама тепер, що свідків
Я підкупила й зовсім не по правді
Обвинуватила його.
Емілія
Дай, небо,
Щоб тут були причиною лише
Державні справи, а не сумнів злий,
Не ревнощі безглузді.
Дездемона
Я ж не давала приводу ніколи!
Емілія
Ні, де не відповідь ревнивим душам:
Ревниві зовсім не тому ревнують,
Що є для того привід чи нагода,-
Вони ревнують, бо ревниві, й край.
Сама себе зачне, сама й породить
Потвора ця.
Дездемона
Мій боже, від потвори
Тієї збережи Отелло душу!
Емілія
Амінь, синьйоро!
Дездемона
Піду до нього. Кассіо, тим часом
Побудьте тут. Якщо спокійний він —
Я знов почну його просить і все
Зроблю, щоб він бажання ваше вволив,
Кассіо
Уклінно дякую, синьйоро!
Дездемона й Емілія виходять.
Входить Б’янка.
Б’янка
Вітаю, Кассіо!
Кассіо
А ви не вдома?
Як поживаєте ви, Б’янко люба?
Я, слово честі, просто йшов до вас.
Б’янка
А я, мій Кассіо, до вас Ішла.
Як? Цілий тиждень не прийти до мене?
Сім день і сім ночей не бачить васі
Без любого сто шістдесят годин!
Вони ж в сто шістдесят разів нудніші,
Аніж звичайні. Сумно їх лічити!
Кассіо
Пробачте, Б’янко, я турботи мав
Тяжкі… Та на дозвіллі все сплачу
За довгі дні розлуки. Б’янко, мила,
(Дає їй хустку Дездемони)
Зніміть для мене цей узор, будь ласка!
Б’янка
Де ви взяли її? Напевно це
Дарунок подруги нової? Ах!
То ось причина довгої розлуки!
Кассіо
Кинь підлий здогад чортові у зуби,
Котрий послав тобі цю думку. Годі!
Ревнуєш ти, подумавши, що це
Мені дарунок іншої коханки?
Ні, Б’янко, вір мені.
Б’янка
Чия ж вона?
Кассіо
Не знаю, люба. Я знайшов ЇЇ
У себе у кімнаті. Гарна хустка!
Раніше, ніж її почнуть шукати
(А буде це напевно), я хотів би,
Щоб був такий узор і в мене теж.
Візьми її й зроби,як я прошу;
А поки що лиши мене самого.
Б’янка
Лишити вас? Навіщо?
Кассіо
Бо дожидаю генерала я,
І не годилося б, та я й не хочу,
Щоб тут мене він з жінкою застав.
Б’янка
Чому? Скажіть, будь ласка!
Кассіо
Не тому,
Що не люблю…
Б’янка
Боюся, що тому.
Прошу вас, проведіть мене хоч трохи…
Скажіть, вночі я скоро вас побачу?
Кассіо
Далеко провести тебе не можу:
Чекати мушу. Ввечері прийду…
Б’янка
Ну, що ж, гаразд: я вам коритись мушу.
Виходять.
