«Отелло» ДІЯ П’ЯТА
«Отелло» СЦЕНА 1
Кіпр. Вулиця.
Входять Яго й Родріго.
Яго
За виступ цей сховайся. Зараз він
Ітиме тут. Добудь мерщій із піхов
Твою рапіру добру і орудуй,
Та тільки швидше, швидше! Бадьорись!
Я тут близенько буду. Пам’ятай:
Хоч пан, а хоч пропав! Повинні ми
Або все виграти, або загинуть.
Вирішуй твердо, щоб не йти назад.
Родріго
Будь під рукою — що, як схиблю я?
Яго
Я поруч буду. Стань, де я сказав.
(Відходить недалеко)
Родріго
Щось не лежить мені душа до вбивства;
А треба,— він мене переконав.
Ну, що ж… одним поменшає на світі.
Хай блисне меч! Нехай же він помре!
(Відходить на вказане місце)
Яго
Я прищика цього вже так роз’ятрив,
Що він горить. Він Кассіо уб’є,
Чи Кассіо його, чи вдвох загинуть,-
Це все мені на користь: бо якщо
Живий зостанеться оцей Родріго,
То вимагатиме, щоб повернув
Йому я золото і самоцвіти,
Що їх я видурив у нього, ніби
В дарунок Дездемоні.
Цьому не буть! А Кассіо вціліє,
То йтиме він щодня все вище вгору,
А я все вниз; а окрім того, мавр
Йому ще розповість мої слова,–
То небезпечно… Ні! Він мусить вмерти!
Хай буде так! Його ходу я чую.
Входить Кассіо.
Родріго
Я впізнаю його ходу. Це він.
Умри, падлюко!
(Кидається на Кассіо)
Кассіо
Ворог мій гадав,
Що я загину від цього удару,
Та одяг мій міцніший, ніж ти думав;
Тепер я випробую твій!
(Вихоплює шаблю з піхов і ранить Родріго)
Родріго
Убили!
Яго вибігає із засідки, ранить Кассіо ззаду в ногу і тікає.
Кассіо
Скалічено мене!.. Допоможіть!
Убивці! Тут убивці! О, рятуйте!
(Падає)
В глибині з’являється Отелло.
Отелло
То Кассіо. Дотримав Яго слова!
Родріго
Ох, я негідник!
Отелло
Ну, а хто ж іще?
Кассіо
Ох, поможіть! Цирульника! Вогню!
Отелло
Це він!.. О смілий Яго, чесний, вірний,-
Шляхетно ти помстивсь за кривду друга!
Ти — вчитель мій… Ну, крале, любчик ваш
Вже мертвий. А тепер — черга за вами.
Геть чари! Погляди твої облудні!
Із серця геть! До тебе йду, повіє,
І всю ганьбу твоєю кров’ю змию!
(Виходить)
Входять Лодовіко й Граціано.
Кассіо
Сюди! Ні варти? Ні міщан? Агов!
Убивці! Вбивці!
Граціано
Сталося тут лихо…
Який жахливий, відчайдушний крик!
Кассіо
Допоможіть!
Лодовіко
Ви чуєте?
Родріго
Ох, проклятий падлюко!
Лодовіко
Тут стогнуть двоє… троє; глупа ніч:
Заманюють, можливо; небезпечно,
Гадаю я, на крик цей нам іти,
Аж поки не прибуде допомога.
Родріго
Не йде ніхто? А я спливаю кров’ю…
Лодовіко
Ви чуєте?
Повертається Яго з ліхтарем.
Граціано
Сюди іде в сорочці хтось із світлом
І зброєю в руках.
Яго
Хто тут кричав?
Що тут за гамір? Хто гукав про вбивство?
Лодовіко
Не знаємо.
Яго
Хіба не чули крику?
Кассіо
Сюди, сюди! Рятуйте, ради бога!
Яго
Що сталося?
Граціано
Чи не хорунжий це Отелло часом?
Лодовіко
Напевно, він; хоробрий чоловік.
Яго
Хто ви такий? Чом стогнете так тяжко?
Кассіо
Ви, Яго? Ох, поранено мене,
Скалічили негідники навіки…
Допоможіть…
Яго
О боже! Командир! Хто це зробив?
Кассіо
Здається, тут лежить один із них,
Ушитися не може.
Яго
О мерзенні!
(До Лодовіко й Граціано)
Хто ви? Ідіть сюди, на допомогу!
Родріго
Допоможіть!
Кассіо
Оцей один із них!
Яго
О душогуб! Убивця мерзосвітний!
(Заколює Родріго)
Родріго
Проклятий Яго! Нелюде, собако!
Яго
Як? Убивати в темряві людей?
Де ж ці криваві злодії?.. Убивство!
Як тихо в місті!.. Вам чого тут треба?
Що ви за люди? Добрі чи лихі?
Лодовіко
Вдивіться краще.
Яго
Синьйор Лодовіко?
Лодовіко
Він, пане.
Яго
Пробачте. Кассіо тут хтось поранив.
Граціано
Як? Кассіо?
Яго
Що з вами, брате мій?
Кассіо
Мені надвоє розрубали ногу.
Яго
Спаси нас, боже!.. Посвітіть, синьйоре…
Сорочкою перев’яжу я рану.
Входить Б’янка.
Б’янка
Що сталося? Гей! Хто це тут кричав?
Яго
Хто тут кричав?
Б’янка
Мій любий Кассіо! Коханий мій!
О Кассіо, о Кассіо, ой леле!
Яго
Повійнице!.. Ви, Кассіо, на когось
Можливо, маєте підозру, хто
Вас міг би так жахливо покалічить?
Кассіо
Ні.
Граціано
Мені так жаль, що ви в такому стані;
Я саме вас шукав.
Яго
Чи хто із вас
Мені підв’язки не позичить? Так…
Якби ще ноші, щоб перенести!
Б’янка
Ой, він зомлів! Мій Кассіо! Мій рідний!
Яго
Синьйори, певен я, що ця паскуда
До лиходійства теж причетна якось.
Терпіння, добрий Кассіо!.. Сюди!..
І дайте світла. Глянемо, синьйори,
Чи нам знайоме другого обличчя?
Ой, горе! Дpyг мій, дорогий земляк,
Родріго? Ні… Так… Небо! Це Родріго!
Граціано
Як, із Венеції?
Яго
Так, пане; знаєте його?
Граціано
Звичайно.
Яго
Невже це ви, синьйоре Граціано?
Прошу пробачити мені нечемність,-
Цей випадок мене так приголомшив,
Що я вас не впізнав.
Граціано
Я радий, пане,
Що бачу вас.
Яго
Ну, Кассіо, як вам?
Як почуваєте себе?.. Гей, ноші!
Гей, ноші! Гей скоріше!
Граціано
Як? Родріго?
Яго
Так, так, це він. От добре! Ноші є.
Вносять ноші.
Ви, добрі люди, понесіть його,-
Та тільки обережно! Я ж піду
Хірурга генеральського покличу.
(До Б’янки)
А ви, синьйоро, киньте піклування!
Той, хто лежить оце, для мене був
Найкращий друг. Мій Кассіо, скажіть,
Що посварило вас?
Кассіо
Нічого, Яго.
Та я його й не знаю зовсім, хто він.
Яго
(До Б’янки)
Чого це ви так зблідли? О, несіть,
Несіть його мерщій додому звідси!
Кассіо й Родріго виносять.
Синьйори, я прошу вас почекати…
Чого ви зблідли так, синьйоро?.. Гляньте,
Як бігають у неї очі! Ну,
Почуємо ми, певне, ще й не те!
На неї подивіться пильно! Стежте…
Чи бачите? Злочинство промовляє,
Хоч би й мовчав язик!
Входить Емілія.
Емілія
Що сталося? Що сталось, чоловіче?
Яго
На Кассіо вночі напав Родріго
Та ще якісь гульвіси, що втекли,-
І Кассіо поранено на смерть…
Родріго — вбито.
Емілія
Боже мій, синьйори!
Яке нещастя! Кассіо наш добрий…
Яго
Оце плоди розпусти! Ти піди,
Еміліє, будь ласка, розпитай
У Кассіо, де нині він вечеряв?
(До Б’янки)
Ага, ви затремтіли!
Б’янка
Вечеряв Кассіо сьогодні в мене;
Але тремчу я зовсім не від того.
Яго
У вас? Ага! Ну, то ідіть за мною!
Емілія
Тьху, тьху на тебе, ти, повіє!
Б’янка
Я не повія! Я така ж порядна,
Як ви, що зневажаєте мене.
Емілія
Як я? Ах! Тьху на тебе!
Яго
Ну, тепер
Ходім до Кассіо, мої синьйори,-
Як перев’язку зроблять бідоласі —
Подивимось. А ви, моя красуне,
За нами йдіть і наплетіть нову
Нам казку. Ви, Еміліє, біжіть
Мерщій до цитаделі й розкажіть
Синьйорові й синьйорі, що тут сталось.
Ходім, синьйори, й ми на допомогу.
(Вбік)
Чи згубу дасть ця ніч, чи перемогу!
Виходять.
«Отелло» СЦЕНА 2
Спальня.
Дездемона спить у ліжку. Горить свічка.
Входить Отелло.
Отелло
Ось де причина, душе, ось вона!
Її вам не назву, о зорі чисті,
Але причина — ось… Проте не хочу,
Не хочу я, щоб кров її лилась…
Не хочу ранити цю білу шкіру,
За сніг білішу і таку гладеньку,
Як статуї поверхня з алебастру…
(Скидає меча)
Але повинна вмерти. Так. А то
Вона одурить ще багато інших.
Згасити свічку, ну, а там… Згасити…
Коли тебе, вогненний мій слуго,
Я загашу, то, як розкаюсь потім,
Я зможу повернуть тобі вогонь
Колишній твій відразу; а згасивши
Світильник твій, о ти, чудовий твір,
Взірець найкращий пишної природи,-
Чи я знайду десь пломінь Прометея, —
Щоб знову запалити твій вогонь?
Коли зірву троянду цю чудову,-
Не зможу повернути їй життя,
Вона зів’яне… А яка ти свіжа,
Мов на зеленому кущі цвітеш!
(Цілує її)
О подих запашний! Перед тобою
Свій меч зламає навіть правосуддя!
Іще, іще… Такою будь по смерті!
А я тебе уб’ю і потім знов
Тебе любити буду… Ще раз, ще!
Це вже востаннє! Ах! Таке солодке
Ніколи не було таким смертельним…
Я плачу! Так… Але це згубні сльози…
Мій біль, як біль небес: вражає там,
Де любить… А! Прокинулась вона…
Дездемона
Хто тут? Отелло, ви?
Отелло
Так, Дездемоно.
Дездемона
Чому ви не лягаєте, мій пане?
Отелло
Чи ви молились на ніч, Дездемоно?
Дездемона
Так, пане мій.
Отелло
Якщо у вас іще такий є гріх,
Якого вам не відпустило небо,-
Моліться швидше.
Дездемона
Що означають ці слова, мій пане?
Отелло
Молися ж, та недовго. Відійду я —
Душі, ще не готової до смерті,
Вбивати не хотів би. Ні — о боже!
Вбивати не хотів би я душі.
Дездемона
Вбивати — ви сказали?
Отелло
Так, сказав.
Дездемона
О господи, рятуй мене!
Отелло
Амінь, від всього серця!
Дездемона
По цих словах — ви не вб’єте, я вірю!
Отелло
Гм!
Дездемона
І все ж я вас боюся. Ви — страшні,
Коли отак поводите очима…
Чого мені так страшно — я не знаю;
Таж я нічим не винна перед вами —
І все ж я почуваю, що боюсь!
Отелло
Подумай про свої гріхи.
Дездемона
Мої гріхи — любов моя до вас.
Отелло
За неї ти й помреш.
Дездемона
Смерть за любов — то неприродна смерть…
Навіщо так кусаєте ви губи?
Хвилює вас якась кривава пристрасть…
То все провісники жахливі; все ж,
Я сподіваюсь, ох, я сподіваюсь,
Що не мені вони віщують лихо!
Отелло
Мовчи, ні слова!
Дездемона
Я мовчу. Що сталось?
Отелло
Ту хустку, що любив я й дав тобі,
Дала ти Кассіо?
Дездемона
О ні, клянусь!
Клянусь душею! Запитайте в нього.
Отелло
Опам’ятайся, люба! Стережись
Давать брехливу клятву! Ти лежиш
На ложі смерті!
Дездемона
Ложі смерті? Як?
Чи зараз маю я померти?..
Отелло
Зараз.
Тому покайся у своїх гріхах.
Не заперечуй їх і не клянись,
Бо це не допоможе. Знаю все.
Ти рішення мого не похитнеш,
Не зміниш. Хоч над силу цей тягар,
Але ти вмерти мусиш.
Дездемона
Боже мій!
О, зглянься, милий боже!
Отелло
Я кажу —
Амінь.
Дездемона
Ви зглянетесь на мене теж!
Ніколи вас не ображала я;
І Кассіо любила тільки так,
Як бог заповідає нам любити
Усіх людей на світі. Я йому
Ніколи не робила подарунків.
Отелло
Так, небом присягаюся, що бачив
Мою хустину я в руках у нього!
О ти, облудна жінко! Ти мені
У камінь обертаєш серце; ти
Примушуєш те вбивством називати,
Що я вчинити мушу й що вважав
За жертву! Так! Я бачив хустку сам!
Дездемона
То він її знайшов; ніколи я
Йому її не дарувала. Хай
Сюди він прийде й скаже правду сам.
Отелло
Він все уже сказав.
Дездемона
Що він сказав?
Отелло
Тобою користався.
Дездемона
Як? Злочинно?
Отелло
Так!
Дездемона
Більш він так не скаже.
Отелло
Бо замовк…
Заткнули рота! Вже про це подбав
Мій чесний Яго.
Дездемона
Все мені відкрив
Мій невимовний жах! Як, він помер?
Отелло
Щоб кожний волос був на нім життям —
Я б кожним помсту вдовольнив мою!
Дездемона
О горе! Наклеп зведено на нього,
І я загинула…
Отелло
Ганьба, повіє!
За ним переді мною смієш плакать!
Дездемона
О, проженіть мене, мій володарю,
Та тільки не вбивайте!
Отелло
Згинь, повіє!
Дездемона
Убийте завтра; дайте ніч прожити!
Отелло
Ти ще й пручатися!..
Дездемона
Хоч півгодини…
Отелло
Почато справу — нащо відкладати?
Дездемона
Дозвольте прочитать молитву…
Отелло
Пізно!
(Душить її)
Дездемона
О боже, боже, боже!
Емілія
(за сценою)
Синьйоре! Гей, синьйоре! Гей! Синьйоре!
Отелло
Що там за шум?.. Не вмерла?.. Ще не вмерла?
Хоча й жорстокий, все ж я милосердий,-
Не хочу я, щоб мучилась ти довго…
Так, так.
Емілія
(за сценою)
Синьйоре! Гей, мерщій! Синьйоре!
Отелло
Хто там?
Емілія
(за сценою)
О мій синьйоре, лиш єдине слово!
Отелло
Так!.. Це Емілія… Я зараз… Вмерла!
Прийшла сказати, мабуть, що убито
Допіру Кассіо. Великий галас…
Не ворухнеться… Тиха, як могила.
Впустить її?.. Чи ні?… Чи буде добре?
Здається, ворухнулась… Ні… як краще?
Увійде й заговорить до дружини…
Дружини… До дружини… Де? Якої?
Не маю я дружини… О, нестерпно!
Страшна година!.. О!.. Здається, зараз
Почне затьмарюватись зовсім сонце
І тінь земна поглине ясний місяць,-
Настане тьма… Й під нами сколихнеться
Від жаху вся земля!..[13]
Емілія
(за сценою)
Благаю вас,
О мій синьйоре добрий! Я повинна
Поговорити з вами!
Отелло
Так, я забув… Еміліє, зайди!
Стривай!.. Тихенько… Зараз!.. Я спочатку
Спущу запону. Де ти? Що ти хочеш?
(Відмикає двері)
Входить Емілія.
Емілія
О генерале добрий, там убивство!
Там сталося огидне вбивство!
Отелло
Як?
Тепер?
Емілія
Оце допіру, мій синьйоре!
Отелло
Цьому виною, справді, тільки місяць,
Бо більше, ніж звичайно, до землі
Наблизився, либонь, і всіх людей
Доводить він до сказу.
Емілія
Там Кассіо убив венеціанця,
Родріго на ім’я.
Отелло
Родріго вбито!
І Кассіо?
Емілія
Ні, Кассіо не вбито.
Отелло
Не вбито? Отже, вбивство не здійснилось…
Солодка помста враз стає гіркою!
Дездемона
Ох, без вини убито, без вини…
Емілія
Мій боже! Хто це скрикнув?
Отелло
Скрикнув? Де?
Емілія
Мій боже пресвятий! Синьйорин голос…
Допоможіть! Рятуйте! Дорога,
Скажіть хоч слово ще, синьйоро люба…
О Дездемоно мила, говоріть!..
Дездемона
Я умираю без вини…
Емілія
Ой! Хто ж
Вам заподіяв смерть?
Дездемона
Ніхто… Сама…
Прощай!.. Отелло доброго вітай…
Прощай!
(Умирає)
Отелло
Хто ж міг її убити? Хто? І як?
Емілія
Хто може знати?
Отелло
А проте ви чули —
Сама вона сказала, що не я.
Емілія
Вона сказала так… Її слова
Підтвердити я мушу.
Отелло
Ні — вона
З брехнею на устах пішла до пекла
Палючого — це я її убив!
Емілія
Коли це так — вона пречистий янгол,
А ти — диявол найчорніший, знай!
Отелло
Ні! Схибила вона, в розпусту впала.
Емілія
Дияволе! На неї зводиш наклеп!
Отелло
Вона була невірна, як вода.
Емілія
А ти шалений, як вогонь, коли
Ти кажеш, що вона була невірна!
О ні! Вона була, як небо, чиста!
Отелло
Вона тягалась з Кассіо; спитай
У чоловіка. Та хіба я смів би
Вчинить таке, коли б не мав на те
Достатньої причини! О, тоді
Було б замало вкинути мене
На дно найглибшої безодні пекла!
Твій чоловік усе це добре знає.
Емілія
Мій чоловік?
Отелло
Твій чоловік.
Емілія
Він знає,
Що мужа зрадила синьйора?
Отелло
Так.
Із Кассіо. Але якби вона
Не зрадила мене, то хай би небо
Мені й створило інший світ, новий,
З коштовного, ясного хризоліту,
Її за нього не віддав би я!
Емілія
Мій чоловік!
Отелло
Він перший це мені сказав, бо він
Людина надто чесна й почуває
Лише ненависть до багна того,
Яке вкриває всі діла розпусні.
Емілія
Мій чоловік!
Отелло
Чого товчеш одно? Кажу я — твій!
Емілія
Як поглумилася з кохання підлість!
Мій чоловік сказав вам, що синьйора
Була невірна?
Отелло
Він, кажу тобі!
Твій чоловік! Чи ти не розумієш?
Мій друг і чоловік твій, чуєш ти?
Мій чесний, чесний Яго.
Емілія
Ох, якщо
І справді він тобі таке сказав —
Нехай гниє душа його мерзенна
По півзернинки в день! Збрехав він підло!
Вона занадто гаряче любила
Тебе, свій скарб мерзенний і огидний!
Отелло
А!
Емілія
Чини найгірше!
Цей вчинок твій не більше вартий неба,
Ніж ти її!
Отелло
Мовчи! Бо гірше буде…
Емілія
Не можеш ти зробити й половини
Мені того, що можу я знести.
О дурню! Дурню! Йолопе! Безглуздий
Брудний невіглас! Ти своє зробив…
Твого меча я не боюсь: при всіх
Я викажу тебе, хоч би для цього
Разів із двадцять довелось мені
Позбутися життя… Сюди! Рятуйте!
Убивство! Мавр убив свою дружину!
Допоможіть! Рятуйте! Вбивство! Вбивство!
Входять Монтано, Граціано, Яго та інші,
Монтано
Що сталося? В чім справа, генерале?
Емілія
О Яго, ти прийшов? Що ти накоїв?
Ну й молодець, коли тут можуть інші
Свої убивства звалювать на тебе!
Граціано
Що сталося?
Емілія
Якщо ти чоловік — падлюку викрий!
Він каже — наклепав ти на дружину,
Сказав, що зрадила вона його.
Я знаю — ти цього не говорив.
Не здатний ти на підлість. Ну, кажи,
Бо цей тягар мені розчавить серце!
Яго
Сказав йому, що думав, і не більше,
Ніж сам він визнав за ймовірну правду.
Емілія
То ти сказав, що зрадила вона?
Яго
Сказав.
Емілія
То ти збрехав! Збрехав мерзенно, підло!
Душею присягаюсь — ти збрехав!
Вона — із Кассіо? Із ним, ти кажеш?
Яго
Так, з Кассіо. Та прикуси язик!
Емілія
Не прикушу! Я мушу говорити!
Моя синьйора у постелі мертва!
Всі
Помилуй боже!
Емілія
Це наклеп твій до злочину призвів!
Отелло
Чого всі дивитесь? Усе це правда!
Граціано
Це моторошна правда!
Монтано
Це страхітливий вчинок!
Емілія
Це мерзота!
Я думаю про це… здається… Ні…
Я так і думала тоді… Себе
Убила б з горя! О, яка мерзота!
Яго
Ти з глузду з’їхала? Іди додому!
Емілія
Синьйори добрі, дайте говорити!
Покірна я йому, та не тепер…
Я, може, й не вернусь додому, Яго.
Отелло
Ой! Ой! Ой!
(Падаючи на ліжко)
Емілія
Так. Тепер лежи і плач,
Бо ти убив невинність найчистішу,
Що будь-коли дивилася на світ.
Отелло
(підводячись)
О ні, вона була безчесна! Дядьку!
Я мало знаю вас… ах, ось лежить
Небога ваша… Руки ці і справді
Їй дихання спинили нагло в грудях…
Я знаю, вчинок мій жорстокий ніби
Й огидний!
Граціано
О нещасна Дездемоно!
Це добре, що помер твій бідний батько.
Йому твій шлюб прискорив смерть, і горе
Порвало нитку літ його похилих.
Якби він був живий тепер, то вдався б
У розпач він; прокльонами від себе
Прогнав би ангела свого навіки
І душу засудив би на погибель!
Отелло
Так, це жахливо! Тільки ж Яго знає,
Що з Кассіо вона, забувши сором,
Не менш як тисячу разів пускалась
На те огидне і безчесне діло…
Признався Кассіо; і в нагороду
Вона йому за всі труди любовні
Мій перший подарунок віддала!
Що сам на знак пошани і кохання
Подарував, те в Кассіо я бачив,-
То хустка, що її мій батько дав
Колись на згадку матері моїй.
Емілія
О небо! О святі небесні сили!
Яго
Замовкни!
Емілія
Рветься!.. Ой, на волю рветься!..
Мені замовкнути? О ні! Нізащо!
Я говоритиму, як вільний вітер!
Хай небо, й люди, і чорти, і все,
Нехай усе повстане проти мене —
Я буду говорити!
Яго
Схаменися!
Іди додому!
Емілія
Не піду!
Яго видобуває меча.
Граціано
О сором!
З мечем на жінку!
Емілія
Нерозумний мавре!
Ту хустку, що згадав ти, я знайшла
І чоловікові дала, бо він
Так часто й наполегливо просив
(Багато більш, ніж та дрібниця варта),
Щоб я її для нього вкрала.
Яго
Ти!
Паскудне стерво!
Емілія
Кассіо вона
Дала ту хустку?.. Ні! То я знайшла
І мужеві своєму віддала…
Яго
Ти брешеш, погань!
Емілія
Ні! Я не брешу!
Клянуся небом! Ні, мої синьйори!
О йолоп кровожерний! Що й робив би
Із жінкою хорошою цей дурень?
Отелло
Невже громи на небі лиш для того,
Щоб в час грози гриміти! Нечестивцю!
Отелло кидається на Яго, але Монтано відбирає в нього зброю. Яго ззаду заколює дружину й вибігає.
Граціано
Упала… Він убив свою дружину!
Емілія
Так, так… Прошу вас, покладіть мене
Найближче до синьйори…
Граціано
Втік! Але
Убив свою дружину.
Монтано
Нечуваний мерзотник! Заберіть
Цього меча, що відібрав я в мавра.
На дверях станьте, стережіть його;
Не випускайте — вбийте краще. Я ж
Біжу за ланцем тим.
Виходять усі, крім Отелло й Емілії.
Отелло
Із рук моїх
Меча забрав якийсь хлопчак нікчемний!
Але й навіщо б довше честь жила,
Ніж чесність?.. Хай же гине все!
Емілія
Синьйоро,
Що віщувала пісня про вербу?
Чи чуєш ти мене? Я — наче лебідь —
Із піснею помру…
(Співає)
Ой вербо, ой вербо…
Ні, мавре, вірною вона була
Й тебе кохала щиро, лютий мавре!
Клянусь душею, правду я кажу…
І з цим я умираю, умираю…
(Вмирає)
Отелло
Тут є ще й інша зброя в цій кімнаті —
Це загартований в льодових водах
Іспанський меч.[14] А, ось і він… Гей, дядьку!
Я мушу вийти. Випусти мене.
Граціано
(за сценою)
Наважишся — то дорого заплатиш;
Не забувай того, що ти беззбройний,
А через те скорися і терпи.
Отелло
Ну, то зайди сюди поговорити,
Бо я й беззбройний нападу на тебе.
Входить Граціано.
Граціано
Ну, в чому річ?
Отелло
Ось маю я меча.
Ніколи кращий меч іще не висів
В солдата на стегні. Бували дні,
Коли рука моя і добрий меч
Мені дорогу вільно прокладали
Крізь перешкоди більші в двадцять крат,
Ніж ваші… Та навіщо вихвалятись?
Хто може скерувать веління долі?
Те все в минулому… Мене не бійтесь,
Хоч і стою з мечем я перед вами;
Мій шлях скінчивсь, і тут його кінець,
Тут берег моря, тут причал останній,-
Мін корабель згортає всі вітрила…
Відходите назад?.. Ви боїтесь?
О, не лякайтесь так,— даремний страх…
Тростинкою торкніть Отелло в груди —
Й відступить він… Куди Отелло йти?
Який-бо в тебе вигляд, жертво долі!
Бліда, як і твоя сорочка! Так…
Коли на суд ми з’явимось з тобою —
Мою твій погляд скине з неба душу,
Й дияволи її підхоплять… Ти
Холодна, дівчинко моя! Холодна,
Як чистота твоя…
О клятий, клятий раб! Женіть мене,
Дияволи пекельні! Геть женіть!
Геть звідси від небесної краси!
Крутіть мене в шаленому борвії!
Паліть мене у сірці! І омийте
В розпечених безоднях вогняних!
Ох Дездемоно! Дездемоно! Вмерла!
Ох! Ох! Ох!
Входять Лодовіко, Монтано та офіцери з арештованим Яго; Кассіо вносять на ношах.
Лодовіко
Де той безумний? Де він, той нещасний?
Отелло
Той, що колись Отелло був,— я тут.
Лодовіко
І де той гад? Ведіть сюди падлюку!
Отелло
Дивлюсь йому на ноги — ні, то казка…[15]
Якщо ти й справді чорт, то я тебе
Убить не зможу…
(Ранить Яго)
Лодовіко
Відберіть меча
У нього!
Яго
Я в крові, але живий.
Отелло
Я й не жалкую; хочу я, щоб жив ти,
Бо вмерти, почуваю я,— блаженство.
Лодовіко
О ти, Отелло! Той, що був колись
Таким героєм, а тепер попався
В тенета клятого раба! Не знаю,
Як личило б тебе назвати?
Отелло
Звіть
Убійником, як хочете, та чесним,
Бо я зі зла нічого не робив,-
Я все приносив тільки в жертву честі!
Лодовіко
Негідник цей вже майже визнав злочин.
Ви з ним змовлялись Кассіо убити?
Отелло
Так.
Кассіо
Я приводу вам не давав ніколи,
Мій генерале дорогий.
Отелло
Я вірю,
І вас прошу — простіть мені. Нехай
Напівдиявол цей вам відповість,
Навіщо так обплутав він мені
І душу, й тіло?
Яго
Я уже сказав.
Нічого в мене не питайте; все,
Що знаєте,— те знаєте. Віднині
Я й слова більше не скажу.
Лодовіко
Невже?
А щоб молитися?
Граціано
Розкриють рот
Тортури.
Отелло
Справді, то найкращий засіб.
Лодовіко
Тепер, синьйоре, я вам поясню,
Чого ви ще не знаєте, гадаю.
Ось два листи — обидва ми знайшли
В кишені у забитого Родріго.
Тут сказано, що Кассіо убити
Повинен був Родріго.
Отелло
О підлий!
Кассіо
Гірший за поган прелютих!
Лодовіко
А другого листа, мабуть, хотів він
Послати Яго. Ну, а той прийшов
До нього сам.
Отелло
Мерзотний душогуб!
Як, Кассіо, потрапила до вас
Ця хустка, що належала дружині?
Кассіо
Знайшов її я у своїй кімнаті;
А Яго нам признався сам, що він
Її навмисне там мені підкинув,
Аби якоїсь досягти мети,-
І він її досяг.
Отелло
О дурень! Дурень!
Кассіо
В листі Родріго докоряє Яго
Іще й за те, що той його підбив
Зі мною посваритися на варті;
Я ж через те свою посаду втратив.
Очутившись, він щойно нам сказав,-
Хоч ми й гадали, ніби мертвий він,-
Що вбить мене його підбурив Яго
І той же Яго сам його поранив.
Лодовіко
Ви з нами підете з покоїв цих.
Скасовані і влада ваша, й сан;
Правителем призначено на Кіпрі
Віднині Кассіо. А для цього
Мерзенного раба,— які лиш є
Тортури найжахливіші, повільні,
Щоб довго не вбивали,— хай усіх
Зазнає він. Ви — в’язень наш, Отелло,
Допоки не дізнається про злочин
Сенат Венеції. Ведіть його.
Отелло
Стривайте-бо! Ще слово, два — раніше,
Ніж вийшли ви,— сказати вам я хочу.
Венеції я добре послужив —
Це знають всі. Та мова не про те.
Я маю ось яке до вас прохання:
Коли ви будете писать в сенат
Про всі оці страхіття, то про мене
Ви напишіть лиш те, який я є;
Не зменшуйте провини і навмисне
Не перебільшуйте. А напишіть,
Що я кохав без розуму й без міри,
Що піддававсь я ревнощам не легко,
Але, піддавшись, жодних меж не знав;
Що викинув, мов йолоп-індіанець,
Перлину найкоштовнішу, ціннішу
Незмірно, аніж рід його увесь;
І що мої, колись суворі, очі,
Не звиклі до плачу й м’якого смутку,
Ллють сльози нині, як смолу цілющу
Дерева аравійські рясно ронять.
Все напишіть і ще одне додайте:
Коли якось в Алеппо я побачив,
Як турок злий в тюрбані тяжко бив
Венеціанця і сенат паплюжив,
Вхопив я пса-обрізанця за горло
І заколов його — отак!
(Заколює себе)
Лодовіко
Кривавий час!
Граціано
Даремні всі слова!
Отелло
Я цілував тебе, коли вбивав…
(Падає на Дездемону)
Цілуючи тебе, я смерть прийняв!
(Умирає)
Кассіо
Цього боявся я, одначе думав,
Що при собі немає в нього зброї.
Яка душа велична!
Лодовіко
(до Яго)
Пес спартанський[16]!
Лютіший за чуму, за голод, навіть
За море розхвильоване! Дивись!
Дивись сюди на цей тягар жахливий,
Що он похмуре ложе угинає.
Це все — твоя робота! Для очей
Страшна отрута! О, мерщій прикрийте!
Ви, Граціано, залишіться в замку
І порядкуйте тут усім майном,-
Ви ж спадкоємець мавра. Вас прошу,
Правителю шановний, взять на себе
І покарать пекельного падлюку;
Призначте час, і місце, і тортури.
О, виберіть йому найтяжчу кару!
А я про цю тяжку, печальну втрату
З печальним серцем розповім сенату.
Виходять.
«Отелло» Примітки
Отелло — ім’я неясного походження, схоже на італійську зменшену форму німецького імені Otto. Але є досить вірогідні відомості про те, що у Венеції існувала знатна родина Отелло дель Моро, в гербі якої за емблему правили ягоди шовковиці — по-італійському — moro. Італійське “moro” означає також мавр — маврами ж називали тоді всіх мешканців Північної Африки.
Яго — одна з діалектних форм італійського імені Jacopo або Giacomo (відповідає українському — Яків).
Дездемона — в перекладі з грецької означає “нещасна”.
Гай-гай, один великий арифметик... — Називаючи Кассіо “арифметиком”, Яго, солдат-практик, боєць, протиставляє себе освіченому командирові, якому бракувало воєнного досвіду.
Та гарну взяв на абордаж галеру — “Сухопутна галера” на жаргоні англійських моряків — повія.
Марк Луккезе — тобто з Лукки. Очевидно, один з найманих воєначальників (кондотьєрів) Венеціанської республіки (це ім’я носив хазяїн однієї з лондонських таверен), якого дож, мабуть, мав намір призначити командувачем, але, за його відсутністю, призначив Отелло.
Кассіо вас не знає... — Кассіо, звичайно, знає Родріго в обличчя; але Родріго послухався поради Яго (“зміни своє лице фальшивою бородою”), і Кассіо його не впізнав.
...чи не побували часом ваші інструменти в Неаполі, що вони так гугнявлять? — Натяк або на “неаполітанську хворобу”, як у ті часи називали сифіліс, або на гугнявість вимови неаполітанців.
Лежав я з Кассіо недавно поруч... — В Англії часів Шекспіра окремі ліжка рідко у кого були. Звичай спати з приятелями або із зовсім чужими людьми в одному ліжку зберігався до XVII ст. навіть серед вищих класів суспільства.
Геллеспонт — давньогрецька назва Дарданелльської протоки.
Я радий, що ума ви позбулися. — Лодовіко щойно повідомив Отелло про даний йому наказ їхати в Венецію і призначення Кассіо на його місце. Дездемона радіє тільки з першого, однак Отелло пояснює її радість другим повідомленням і вважає, що вона втратила розум, відкрито радіючи з удачі свого коханця.
У тузі сиділа вона край струмка…— Старовинна англійська пісня про зелену вербу дійшла до нас у кількох варіантах. Найдавніший список належить до 1600 р.
Настане тьма… Й під нами сколихнеться Від жаху вся земля! — Уявлення про зв’язок між затемненнями і землетрусами зустрічається у Плінія, англійський переклад якого був виданий 1601 р.
Це загартований в льодових водах Іспанський меч.— Про гартування іспанських мечів у льодовій воді також згадується у Плінія.
Дивлюсь йому на ноги — ні, то казка... — Вважалося, що у чорта мають бути копита; Отелло вважає Яго чортом.
Пес спартанський! — Спартанські собаки, як твердять стародавні автори, були особливо люті.
