«Падіння дому Ашерів» (англ. The Fall of the House of Usher) – розповідь Едгара Аллана По, вперше опублікована у вересні 1839 року.
«Падіння дому Ашерів» скорочено читати
Головні герої:
- Оповідач — автор твору, друг дитинства Родеріка Ашера, який став свідком його страшної смерті.
- Родерік Ашер — представник старовинного роду, шляхетний юнак, бездіяльний, схильний до містицизму, страждав від маніакальних страхів.
- Леді Меділейн – сестра-близнюк Родеріка, страждала на напади летаргії.
Безіменний оповідач, отримавши листа від свого друга юності Родеріка Ашера, приїжджає до нього в маєток. Під’їжджаючи до будинку, він звертає увагу на неймовірно похмурий пейзаж: сам Будинок Ашерів, озеро, на березі якого стоїть будинок, очерети, залишки дерев.Також він звертає увагу на ледве помітну тріщину, що розтинає будівлю від верху до низу.
Родерік Ашер зустрів гостя зі щирою сердечністю. З першого погляду оповідача вразили зміни у зовнішньому вигляді друга дитинства. Колись Ашер був гарним хлопцем із витонченими, благородними рисами обличчя, тепер же він був схожий на тінь самого себе. Особливо сильно впадали в очі блідість та надприродний блиск очей.
Оповідач дізнається про дивну спадкову хворобу власника замку – усі його почуття тяжко загострені – він хворобливо сприймає яскраве світло, гучні звуки, яскраві фарби. Фактично усе його життя пройняте страхом. Родерік Ашер також упевнений, що в його житлі гніздиться деяка сила, яку він не може визначити. Оповідач дізнається, що сестра Родеріка, леді Меділейн, його єдина близька людина, також хвора на дивну хворобу: вона до всього байдужа, тане день від дня, а іноді її тіло клякне і дихання призупиняється. Якраз перед приїздом оповідача стан її особливо погіршав.
У наступні дні оповідач, як міг, намагався відвернути друга від сумних думок. Ашер же був небайдужий лише до живопису та гри на гітарі. При цьому малюнки його були наповнені таємницею та смутком, а з усього різноманіття репертуару він надавав перевагу похоронним мелодіям.
У один з днів Ашер виконує пісню “Обитель привидів”, розвиваючи надалі в розмовах думку про те, що рослини здатні відчувати і навколо озера і стін будинку згущується своя особлива атмосфера, століттями що впливає на долю всіх Ашерів.
Одного разу Ашер повідомляє оповідачеві, що його сестра, леді Меділейн, померла, і просить допомогти йому спустити її тіло до похорону в підземелля.
Оповідач допоміг другу віднести труну з тілом померлої сестри до підвалу. Він здивувався схожістю Родеріка і сестри, які, як з’ясувалося, були близнюками. На обличчі дівчини грала легка усмішка, а її щоки були дивно рум’яні.
Удвох вони щільно закривають труну і замикають важкі залізні двері підвалу. Після цього Родерік Ашер стає все більш і більш тривожний, його тривога і страх поступово передаються і оповідачеві. На сьому ніч після поховання леді Меділейн розігралася страшна буря. Оповідач чує дивні глухі удари, що незрозуміло звідки доносяться. У його кімнаті з’являється Ашер, який, розкривши навстіж вікно, впускає бурю до кімнати, спостерігаючи за пейзажем зовні.
Вирішивши заспокоїти друга, оповідач починає читати йому роман Ланселота Каннінга “Божевільна печаль”. Те що відбувається у будинку перекликається з текстом книги : оповідач читає про тріск і гуркіт дощок, що ламаються, – і звідкись доноситься ледве чутний шум; текст говорить про жахливий звук, який видає вмираючий дракон – і чується віддалений крик; у книзі описується оглушливий дзвін від щита, що впав на підлогу, – і до героїв доноситься глухий, але виразний дзвін металу.
Родерік Ашер, знаходячись в жахливому стані, шепоче другу, що вони насправді поховали його сестру живцем. Він, завдяки своїм загостреним почуттям, давно вже зрозумів це, проте не смів сказати. Двері в залу розкриваються, і з’являється леді Меділейн, змучена і в крові. Вона падає на руки братові, тягнучи його, вже бездиханного, за собою на підлогу. Оповідач, сповнений жахом, кидається геть з дому. Буря якраз в самому розпалі. Тікаючи, герой зауважує, що тріщина в Домі, яку він помітив ще після прибуття, швидко розширюється. «… Пролунав дикий оглушливий гуркіт, немов рев тисячі водоспадів … і глибокі води зловісного озера біля моїх ніг безмовно і тужно зімкнулися над уламками будинку Ашерів».
