«Перехресні стежки» характеристика Рафаловича з повісті Франка викладена в цій статті. “Перехресні стежки” аналіз повісті допоможе в підготовці до уроків.
«Перехресні стежки» образ Рафаловича
Євгена Рафалович — молодий адвокат, представник освічених людей з народу. Він здобув гарну освіту, став адвокатом у глухому провінційному містечку.
Євгеній був вихідцем з небагатої сім’ї, проте ще в юні роки подавав надії. Незважаючи на бідність, він все ж таки стає захисником простого люду.
Євген Рафалович це розважлива, поміркована людина, чесна і відповідальна у своїх вчинках. Рафалович громадські інтереси ставить вище особистих. Це людина, яка відмовляється від особистого щастя в ім’я праці для народу, він працює на власну силу без приналежності до якоїсь організації, він наполегливий у досягненні своєї мети.
Адвокат Рафалович бере на себе обов’язки – пробудити свідомість народу, покращити його становище, виховати почуття солідарності у селян, невтомним захисником яких він був.
Молодий адвокат реалізує власну програму захисту селян, він у суді захищає їх, шукає шляхи, щоб вивести народ із злиднів.
Євген Рафалович — людина, віддана своїй справі. Справжній інтелігент, він іде до кінця, незважаючи ні на які перешкоди — чи то суспільні, чи то особисті.
„Як ти маєш право вдовольняти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твойого народу не мають чим вдовольнити найконечніших потреб життя?”
Провідні ідеї в суспільній програмі Євгенія. Ця програма передбачала лікарську допомогу селянам, організацію читалень, кас та спілок, викуп панських дібров, освіти. Рафалович намагався пробудити в селян політичну свідомість, активізувати їхнє політичне життя, закликав до боротьби за свої права.
Герой намагався захистити селян від свавілля панів, забезпечити їм рівноправність у цьому світі, проте селяни його не зрозуміли, засумнівалися в діях адвоката, відвернулись від нього.
Проблеми пов’язані з образом Рафаловича: життя і закон, добро і зло, кохання і реальність, людська гідність, бідність і багатство.
- Риси характеру Рафаловича: доброта, шляхетність, благородство, повага до жінки, самодисципліна, виваженість, поміркованість у діях і вчинках.
Головний герой був закоханий у гарну дівчину Регіну, але одружитися з нею не зміг. На заваді їх щастю стала тітка, яка видала дівчину заміж за Стальського; Розлуку з Реґіною Рафалович пережив тяжко. Він навіть намагався піти з цього життя. Та згодом він знайшов рятунок і втіху в праці, “у вищих цілях”, у намаганні “вести інших за собою”. Та зустріч з коханою через 10 років принесла лише біль і розчарування, жаль і зловтіху. Він пропонує їй поїхати геть, але Реґіна з розумінням ставиться до тієї великої справи, якій присвятив себе Рафалович, і не хоче стати йому перешкодою, і відмовляється.
Коли ж Регіна сама приходить до нього герой відмовляється від краденого щастя.Він розуміє, що минулого не воскресити і водночас не має права зрадити справі, яку назавжди обрав для себе.
Цитатна характеристика Рафаловича
Портрет: “Спокійний, легко всміхнений, трохи скептичний, але наскрізь практичний, справляв враження егоїстичного чоловіка”; “Хто чув його балакання, розумне й холодне, і далеко від усякого сентименталізму, той був би ніколи не подумав. що той чоловік носить у своїх грудях глибоку, ледве загоєну любовну драму”.
Походження: “Вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу, він повинен своєю працею, своєю інтелігенцією відплатити йому”.
“У дитинстві був малим, слабкуватим хлопчиною, дуже боявся свого інструктора Стальського, вусатого і зовсім дорослого парубка”. “Рафалович ще й тепер аж стрепенувся, мов від наглого подуву холодного вітру, коли пригадав собі той настрій вічного страху, суму й отупіння, в якім находися його дитяча душа протягом цілого півтора року, поки Стальський був його інструктором”.
Відвертість, чесність: “Він поклав собі головним правилом говорити кождому щиру правду, не дурити нікого марними надіями”.
Цілеспрямованість, витримка: “Д-р Рафалович, очевидячки, не рвався до надто швидкої і дешевої популярності, але спокійно і витривало тяг свою лінію”.
Наполегливість: “Але в іншій справі д-р Рафалович виступ відразу новатором, консеквентним і впертим” (р. ХІ).
Оптимізм “Євгеній був оптиміст, “незлічимий оптиміст”, як називали його товариші. Все, що трафлялося йому в житті, він витолковував собі на добро” (р. ХV).
Вірний коханню: “Він не мав відваги ані разу зирнути на неї…” та р. ХVІ “Він тулив у своїй душі ті слова, мов найдорожчий скарб…”
Рафаловича можна назвати новітнім Дон Кіхотом за прагнення служити народові, за сміливість і рішучість у боротьбі зі злом. Та від сервантівського героя він відрізняється тверезими, раціональними поглядами на життя, реальною оцінкою власних сил.
Чітка громадянська позиція робить Рафаловича героєм свого часу, передовою людиною, що стає на герць із несправедливою системою, її жорстокими законами й лицемірною мораллю. Він мужній і твердий у своїх переконаннях, максималіст, готовий пожертвувати собою, особистим життям заради ідеї визволення рідного краю. Герой вірить у своє високе покликання – працювати задля України.
План-характеристика образу Євгена Рафаловича
Становище в суспільстві.
Адвокат у провінційному галицькому місті.
Закінчив Львівський університет, здобув ступінь доктора права. Три роки практикував у Тернополі в адвоката Добрицького, був “оборонцем у карних справах”.
Здобув славу блискучого правника, талант якого визнавали й цінували його недоброзичливці та вороги. (Прокуратор: “Одна з найясніших голів у галицькій адвокатурі. Шкода, що не пішов на суддю, міг би зробити кар’єру”. Маршалок Брикальський: “Я щасливий, що, хоч на власну шкуру, пізнав такого знаменитого адвоката”).
Походження.
Виходець із середніх прошарків.
Рано залишився сиротою, мав опікуна-священика, після смерті якого спадок Євгенія вкрали.
Навчався в гімназії.
Його погляди формувалися під впливом прогресивних ідей: “Він належав до того покоління, що виховувалося вже під впливом європеїзму, якому в Галицькій Русі виборов горожанство Драгоманов”.
Не має родини, не знає сімейного тепла. Колись юності мав недовге захоплення дівчиною, яка невдовзі померла. Пізніше зустрів Реґіну.
Риси характеру.
Щирий патріот українського народу, що глибоко переживає його соціальну й національну неволю (“Різні бувають мученики. Одні розкривають груди перед карабіном, інші весь вік двигають ярмо недолі і тихо терплять за свій ідеал”). Не ідеалізує галицьке селянство, шануючи його позитивні риси й засуджуючи негативні. Недовіра селян з Буркотина зранила “молоде, свіже і сильне деревце його громадської діяльності, його світлу віру в народ, в не пропащу моральну силу рідної нації, в її кращу будущину”.
Національно свідомий українець, відкрито, відверто протестує проти колонізації: закинув бурмістрові Россельбергу, що “всі вулиці в місті поназивані іменами польських королів, гетьманів та патріотів, котрі тут ніколи не бували і нічим із сею місцевістю не зв’язані, а ані однісінька назва, ані один напис не нагадує, що се місто лежить на Русі і має руську минувшину”. Рафалович веде судові справи виключно українською мовою.
Активний громадський діяч, що має за мету змінити соціальні та національні обставини в Галичині. Накреслив програму дій: згуртувати довкола себе товариство, “хоч би се мали бути прості предміщани та селяни”. “Він мав намір розпочати просвітню роботу, а далі й політичну організацію в повіті, стягти сюди помалу добірні інтелігентні сили, витворити хоч невеличкий, та енергійний центр національного життя”.
Людина дії, уникає пустої балаканини про політику. Пише статті до опозиційних віденський видань, привертаючи увагу суспільства до галицького беззаконня, зокрема смертельних результатів вакцинації сільських дітей. Рафалович вважає першорядним завданням працю над економічним піднесенням життя народу: “Наш селянин – жебрак, слуга панський, жидівський, чий хочете. Що тут балакати про політику? Яку політику ви можете зробити з жебраками? Які вибори ви проведете з людьми, для котрих шматок ковбаси або миска дриглів – лакома річ, і при тім більше зрозуміліша від усіх ваших сеймів і державних рад? Попробуйте організувати його до економічної боротьби, закладайте по громадах каси позичкові, зсипані збіжжя, крамниці, привчайте людей адмініструвати, купчити, дбати про завтра; потім розширимо сю організацію на цілі повіти, поведемо систематичну боротьбу з лихварями, з шинками, з жидівськими банками. Будете видіти, що в міру того, як буде рости наша економічна сила, си будемо здобувати собі й національні права, і повагу до своєї народності”.
Добрий спеціаліст, знавець правничої справи, авторитетний серед простолюду. “Слава його як одного з найліпших адвокатів швидко облетіла всі повіти. Селяни горнулися до нього зі своїми кривдами й жалями. Він поклав собі головним правилом говорити кожному щиру правду, не дурити нікого марними надіями… Не рвався до надто швидкої і дешевої популярності, але спокійно і витривало тяг свою лінію”.
Ідеаліст і водночас прагматик. Здавалося б, взаємовиключаючі поняття. Ідеалістом Рафаловича назвав маршалок Брикалський, проте в контексті його оцінки (“Ідеаліст, русин, народолюбець і хлопоман”) це сприймається, як визнання жертовності, служіння високої ідеї. Однак, ідучи до мети, Рафалович тверезо оцінював навколишню дійсність, ніколи не ідеалізував народу й не переоцінював власних сил.
Не позбавлений певних вагань і внутрішніх суперечностей у ставленні до простолюду. Йому боляче бачити темноту, покірність, марновірство й чорну невдячність селян, які не здатні побороти вікові стереотипи в оцінці ворогів і друзів. Його підзахисні, заради яких Рафалович жертвує блискучою кар’єрою, спокійним життям обивателя й особистим щастям, не вірять своєму адвокатові, підозрюючи його в обмані та нещирості. Євгеній усвідомлює, як це тішить його недоброзичливців: “О, я знаю, вам хотілося вшпигнути мене в саме серце, показати мені, що ті мужики, котрим добра я бажаю, самі перші зраджують моє довір’я, готові видати мене криміналові”.
Почуття громадського обов’язку допомагає Євгенові подолати власні сумніви та вагання, а також нерішучість й обережність своїх соратників Зварила й Семеновича. Охоплений “ідеєю праці для рідного народу”, він твердо вирішує, що повинне зректися всього особистого. “Він чув, що та частина його буття, що тягне його до праці для рідного народу, до тої важкої, ненаситної праці, повної прикростей, абнегації (самозречення, утримання від чого-небудь), розчарувань, терпінь і – хто знає, може, десь там колись пізніх цвітків і плодів, – що та частина його чуття – краща, чистіша його частина”.
Тонкий психолог, спостережливий, добре розбирається в людях.
Урівноважений, стриманий, коректний у стосунках з людьми, не здатний на пристосуванство. Щирий, відвертий у висловлювані власної позиції, не приховує свого ставлення до соціальної несправедливості.
Здатний на високе почуття кохання, яке проносить через десятирічну розлуку.
дуже стисла та оснавна інформація дякую