“Пісня про Гайавату” переказ коротко поеми Генрі Логнфелло нагадає головні події твору, який створений на основі легенд індіанців народу оджибве.
“Пісня про Гайавату” переказ
Колись довно жив могутній чарівник і богатир Меджеківіс. Його головним подвигом було викрадення Священного Вампума у Великого Ведмедя Міше-Мокви, що був схожий на величезну скелю, яка обросла мохом.
Цього чарівника боялися всі народи. Меджеківіс тихесенько підійшов до Міше-Мокви, поки той спав, і обережно зняв з нього Вампум. Здійснивши підступний вчинок, він переможно вигукнув і вдарив Міше-Мокву по голові палицею.
Новина про подвиг Меджеківіса облетіла весь світ. Вражені подвигом, люди проголосили витязя Західним Вітром. Під урочисті вигуки Меджеківіс вирушив у своє царство на вершині Гір Скелястих. А на Місяці жила прекрасна і незрівнянна донька Нічного Світила – Нокоміс. Весела та життєрадісна дівчина не відчувала зневаги, та злості до інших, не здогадувалась, що в однієї з її подруг серце палає чорною заздрістю.
Якось, коли Нокоміс гойдалась на виноградних паростках, до неї підкралась заздрісна подруга й обрубала віти. Нокоміс упала на землю, в квітучу долину Мусподе, а згодом народила „між лілеями, на моху” донечку Венону, гарну, тендітну, з очима, як небесні зірки. Нокоміс часто кажала донечці, що варто остерігатись Меджеківіса. Але молода красуня не слухала застережень, і одного вечора Меджеківіс познайомився з Веноною, закохав її у себе. А колии вона нарродала сина Гайавату, то він їх покинув.
Венона дуже страждала, а невдовзі померла, а хлопчика виховувала Нокоміс серед прекрасної природи.
Коли хлопчик став старшим, то бабуся розповіла йому про вчинок Меджеківіса й смерть Венони. Серце Гайавати запалало гнівом, і він відправився на пошуки Володаря Вітрів. З таємним острахом в душі зупинився молодий герой перед старим батьком. Меджеківіс згадав молодість, гарну Венону –він радів зустрічі. Вони довго розмовляли, Меджеківіс хизувався колишніми пригодами й подвигами та безсмертям, а Гайавата стримував гнів. Коли терпіння хлопця скінчилося, то він нагадав батькові смерть матері, і розпочався великий бій. Сам могутній Орел Війни піднявся з гнізда, сів на скелі і з різким клекотом розпрострв крила над бійцями.
Три дні вони билися. Меджеківіс почав стомлюватися, він запропонував припинити бій, бо був безсмертним і хотів тільки перевірити силу і хоробрість Гайавати. На прощання батько попросив сина у всому допомагати своєму народові й пообіцяв, що розділить із ним своє царство.
Багато подвигів вчинив Гайавата: переміг царя риб – величезного осетра Міше-Наму й злого чаклуна Меджисогвона, який насилав на людей хвороби й лихоманки; навчив людей вирощувати маїс і винайшов писемність. Слава його швидко ширилася по землі.
Повертаючись після поєдинку з батьком Меджеківісом, Гайавата завітав до країни Дакотів, щоб купити наконечників для стріл. Найбільше йому сподобалися гострі, як голки, наконечники з халцедону, кременя та яшми, що виточив старий дакот, який усамітнено жив із донькою Міннегагою на рівнині. Та дівчина запала в душу Гайавати, він закохався.
Та Нокоміс не хотіла, щоб онук одружувався з чужоземкою. Недослухаючись до бабусиних порад, герой радісно пішов за коханою і попросив її рук. Дівчина відповіла взаємністю.
Минуло багато безтурботних років, сповнених праці та полювання, спокою та затишку домашнього вогнища. Але згодом помирають кращі друзі Гайавати – божественний співець Чайбайабос і добродушний силач Квазінд.
Для народу Гайавати настали важкі часи: сувора зима вкрила землю снігом, морози скували річки. У поселенні почався голод. Гайавата відправився на полювання, але так і не зміг знайти їжі. Його кохана дружина померла.
Навіть навесні, Гайавата не оправився від тяжкої втрати, він сумував коханою.
Якось Ягу – хвалько і оповідач дивних історій – розповів, що бачив у морі величезну пірогу з бородатими воїнами, обличчя яких були пофарбовані в біле. Всі сміялися з таких вигадок, а Гайавата ні.
Через деякий час до поселення підплив човен із білими людьми. Гайавата привітно зустрів їх, запросив до свого вігваму і пригостив. Після пригощань господарі й гості викурили Люльку Згоди та присягнули на вічну дружбу.
Уночі, коли гості спали, Гайавата став зі свого ложа і сказав Нокоміс, що йде назавжди.
Зрозумівши, що створення Ліги п’яти племен є вінцем його дій на землі, Гайавата звертається до своїх людей з промовою, сповненою мудрих порад. Він повідомляє, що йому час відправитися на небеса. Гайавата вийшов на берег і сів у чарівний човен. Люди ошелешено спостерігали, як човен піднімався вище й вище, а згодом зник в небесах.
Ось так закінчлося земне життя посланця небес вчителя Гайавати.
