ДАРИ ЗА ЗРАДУ
48
До них підходить Вальдабрун-язичник —
Марсілія колишній вихователь.
Люб’язно й щиро каже Ганелону:
“Прийміть мій меч, нема ні в кого краще,
Один держак — на тисячу мангонів:
Його дарую я заради дружби,
За допомогу у борні з Роландом,
Щоб ми знайшли його у ар’єргарді”.
“Так буть за цим!” — тут Ганелон озвався.
Обійми, поцілунки в щоки, в губи.
49
Аж тут з’явився Кліморін-поганець.
З усмішкою звернувсь до Ганелона:
“Візьміть шолом мій, кращого немає.
На лобі вставлений гранат безцінний.
Допоможіть лиш покінчить з маркізом,
Порадьте засіб, як його збезчестить”.
“Гаразд все буде!” — відповів граф-зрадник.
Обійми, поцілунки в щоки, в губи.
Аой!
50
Прийшла сама цариця Брамімонда.
“Я вас шаную, графе! — так сказала, —
Вас хвалить чоловік і всі придворні.
Прийміть ви для дружини два браслети
Із золота, гранатів й аметистів —
їх вартість вища за скарби всі Риму.
І Карл не бачив ще краси такої!”
І зрадник заховав браслети в чобіт.
Аой!
51
Позвав Марсілій скарбника Мальдюйта:
“Приготував ти подарунки Карлу?”
Той відповів: “Так, сіре, вже готові!
Сімсот верблюдів з золотом і сріблом
І двадцять найзнатніших аманатів”.
Аой!
52
Поплескав по плечу цар Ганелона
И сказав: “Ти дуже мудрий і відважний!
В ім’я святого вашого закону
Не зрадь ти клятви даної довіку!
Скарбами я тебе осиплю вдосталь:
Дам десять мулів з золотом арабським
И щорічно надсилатиму по стільки ж.
Візьми ключі оці від Сарагоси
І передай дари всі Карлу зразу ж.
Якщо Роланд лишиться в ар’єргарді,
В лощині десь зустріну під горою.
Зітнемося тоді в смертельнім бої”.
Промовив Ганелон: “Не гаймо часу!”
Сів на коня і рушив в путь зворотну.
Аой!
53
До володінь своїх підходив Імператор,
Неподалік від Гальни стан розбили.
Роланд здобув це місто, знищив стіни,
Зруйнованим стоятиме століття.
Король новин чекав од Ганелона,
Данину від Іспанії й уклону.
А на зорі, ледь ранок вже засяяв,
Граф Ганелон до табору під’їхав.
Аой!
54
Прокинувсь Імператор рано-вранці,
Прослухав ранню службу, помолився.
Перед наметом на траву зелену всівся.
Роланд і Олів’єр стояли поруч,
Поблизу Найм та інші всі барони.
І зрадник, Ганелон-клятвопорушник
Почав промову хитру та підступну.
Він королю: “Хай Бог вас зберігає!
Привіз я вам ключі від Сарагоси,
Скарби із ними величезні маврів,
Заручників ще двадцять родовитих.
Хоробрий цар Марсілій вас благає:
Не ганити його через Халіфа.
Я бачив військо майже в триста тисяч,
Споряджене в кольчуги і шоломи,
А на боку мечі червленозлоті.
На кораблі сідало із Халіфом,
Свій рідний край лишали, щоби тільки
їм не приймати віру християнську.
Та встигли пропливти лиш льє з чотири,
Як раптом налетіла буря з вітром
І потонули всі в морській пучині.
Якби Халіф не вмер, то був би поруч!
І будьте певні, сіре, цар невірних
Наздожене вас через місяць, скоро.
За вами йтиме він слідом неспішно
До Франції і прийме християнство.
З покорою васалом вашим стане,
Од вас же він одержить трон іспанський”.
Король промовив: “Богові хвала вся!
Велика нагорода вас чекає!”
У війську франків звуки сурм лунають,
Сідлають коней і майно складають.
До Франції-красуні поспішають.
Аой!
55
Великий Карл Іспанію спустошив,
Фортеці потрощив, міста в руїнах.
Король віддав наказ бої кінчати,
До Франції-красуні поспішати.
Встромив вже хоругву Роланд у землю,
З вершини пагорба знялась до неба.
А франки поблизу свій стан розбили.
Долинами глибокими мчать маври,
В кольчугах, в обладунку бойовому,
В міцних шоломах, з гострими мечами,
З блискучими щитами і списами.
Серед високих гір сховались в хащах,
Чотири сотні тисяч у чеканні.
О Боже! Та ж цього не знають франки!
Аой!
СНОВИДІННЯ КАРЛА
56
Минув вже день, і ніч надходить швидко.
Король, могутній Карл, вже спочиває.
Сізерську браму бачить уві сні він:
Неначе ясеневий спис тримає,
Граф Ганелон цей раптом спис хапає,
Об землю вдарив, та з такою злістю,
Що лиш уламки полетіли в небо…
Карл спить так міцно, навіть не прокинувсь.
57
А після цього сну він бачить інший.
Вже Франція. Він в Ахенській каплиці.
Ведмідь зубами рве його правицю
И прокушує до кості плоть живую.
Та раптом з гір Арденнських барс страшенний
На груди кинувся, оскаженілий.
З палацу вибігає хірт проворний,
На допомогу Карлу мчить, стрибає,
Ведмедю вухо праве відгризає,
На смерть жорстоко б’ється з барсом хижим.
І франки гомонять: “Жахлива битва!”
Та переможець в битві невідомий…
А Карл так міцно спав, що й не прокинувсь.
Аой!
ДОРУЧЕННЯ РОЛАНДОВІ АР‘ЄРГАРДУ
58
Минає ніч, ясна зоря вже сяє.
Мчить гордо перед військом Імператор,
А звуки тисяч сурм дзвінких лунають.
“Сеньйори, — Карл до вояків звернувся, —
Ущелин бачите вузькі проходи?
Хто захистить їх краще в ар’єргарді?”
Промовив Ганелон: “Роланд відважний,
Мій пасерб — найсміливіший з баронів”.
Почув слова ці Карл, суворо глянув
І гримнув: “Справжній ви диявол з пекла,
Смертельна лють бушує в вашім серці.
Хто ж попереду піде в авангарді?”
І знову Ганелон: “Та Одж’єр-Данець,
Із цим ніхто не впорається краще!”
59
Почув розмову граф Роланд хоробрий
І мовив, як правдивий воїн-лицар:
“Вітчиме-сіре, дуже вдячний вам я,
Довірили мені весь ар’єргард ви.
І Карл, володар Франції всієї,
Не втратить скакунів, парадних коней
Чи лошаків і прудконогих мулів.
За віслюка чи навіть за шкапину
Мій меч примусить ворога сплатити”.
А Ганелон сказав: “То так, я знаю”.
Аой!
60
Роланд вже знав, що буде в ар’єргарді.
Він гнівно так звернувся до вітчима:
“Негіднику, падлюко худорідний!
Чи, думаєш, я рукавицю втрачу,
Як упустив свій жезл ти перед Карлом?”
Аой!
61
А Карлові Роланд сказав: “Сеньйоре,
Віддайте лук, що держите в руці ви.
Упевнений, що докорів не буде,
Не осоромлюся, як Ганелон зробив це —
Впустив жезла десницею своєю”.
А Імператор голову похнюпив,
Куйовдить бороду і смика вуса,
Не стримавсь, раптом гірко так заплакав.
62
Підвівся тут і Найм, премудрий герцог,
Не бачив двір вірнішого васала.
Він королю сказав: “Ви добре чули,
Що граф Роланд у гніві справедливім.
Йому доручено йти з ар’єргардом,
І кращого не підібрать за нього.
То ж передайте лук йому з рук ваших,
Знайдіть людей йому на допомогу”.
Віддав Карл лук, Роланд узяв достойно.
63
Звернувсь до нього славний Імператор:
“Небоже любий, вирішив віддати
Я в ар’єргард наш половину війська.
Тож бережіть, воно і вас врятує”.
“Нічого з ним не буде, — граф запевнив, —
Скарає Бог, якщо свій рід знеславлю!
Я збережу хоробре військо франків.
Проходьте межигір’я без боязні,
Бо поки я живий, ваш шлях безпечний”.
64
От граф Роланд на скакуна вже скочив,
А поруч з ним друг Олів’єр гарцює,
Також Джерін і граф старий Джер’єр,
Барон Отон і славний Берендж’єр,
Іще Самсон і Ансеїс шляхетний,
Івон, Іворій — короля любимці,
Старий Джерард де Руссільйон, за ними
Гасконський герцог Енджельєр сміливий.
“Клянусь, я з вами!” — закричав Турпін.
“І я!” — втрутився граф Готьє. — Роланд —
Господар мій, і з ним я нерозлучний!”
Весь ар’єргард підібраний був з друзів.
Аой!
МАРШ ВІЙСЬКА КАРЛА ДО ФРАНЦІЇ
65
Покликав граф Роланд Готьє де л’Ума:
“Візьміть ви тисячу з собою франків,
Займіть усі висоти і проходи,
Щоб ні душі король наш не утратив”.
Аой!
Готьє сказав: “Зроблю все як годиться!”
Із тисячею лицарів добірних
Зайняв надійно пагорби й тіснини,
І що б не сталося — він не відступить,
А ворог на сімсот мечів натрапить.
Тим часом Альмаріс, владар Бельферни,
Вже готував Готьє жорстоку битву.
………………………………………………………..
Карл увійшов в тіснину Ронсевальську,
Барон Одж’єр був разом з авангардом,
Тож спереду загрози не боялись.
Роланд лишивсь, щоб захищать тил війська,
З ним Олів’єр, і всі дванадцять перів,
І двадцять тисяч юних мужніх франків.
І скоро бій! Хай Бог їм допоможе!
Про це лиш знає Ганелон зрадливий,
Та за мовчання він отримав плату.
66
Високі гори і похмурі доли,
Аиш чорні скелі і жахливі кручі.
А франки вдень ідуть насилу вгору,
На відстані в п’ятнадцять льє їх чути.
Коли Великої Землі дістались,
Гасконь узріли, землі їх сеньйора,
Свої феоди пригадали, житла,
А також милих дочок й жон шляхетних,
То не було такого, хто б не плакав.
Та найскорботніше король сумує —
Зостався небіж у іспанських долах.
І Карл не міг вже стримать сльози туги.
Аой!
67
Дванадцять перів на чужій землі,
А з ними — двадцять тисяч смілих франків,
Вони безстрашні й не бояться смерті.
Король вступає на французьку землю,
Лице ховає під плащем старанно.
Сідло в сідло з ним — герцог Найм премудрий.
“Що засмутило вас?” — питає Карла.
Обурився король: “Питання зайве.
Хіба причин немає сумувати?
Той Ганелон всю Францію погубить.
Вночі пророчий сон мені наснився:
Зламав руками спис мій граф на друзки —
Тож він послав у ар’єргард Роланда.
Мій небіж на чужій землі лишився,
Якщо його я втрачу — хто замінить?”
Аой!
ДВАНАДЦЯТЬ САРАЦИНСЬКИХ ПЕРІВ
68
Не може Карл Великий стримать сльози.
Сто тисяч франків засмутились також —
Уболівають за життя Роланда.
Негідний зрадник Ганелон запродав
Його царю невірних за дарунки:
Узяв він золото, парчу та срібло,
Коней та мулів, левів і верблюдів…
Марсілій наказав — прийшли васали:
Усі еміри, герцоги і графи,
Віконти, також діти знатних маврів,
В три дні прийшло чотириста їх тисяч.
Гримлять у Сарагосі тамбурини,
На вищій вежі — ідол Магомета,
Молитись йде до нього рід поганський.
А потім наче навіжені линуть
Через всі гори, землі та долини.
І раптом бачать франкові знамена.
То ар’єргард і з ним дванадцять перів.
На них чекає величезна битва.
69
От до Марсілія під’їхав небіж,
Він мула канчуком все підганяє,
І, посміхаючись до дядька, каже:
“Мій любий сіре, вам давно служу вже,
За вас прийняв багато ран й незгод я.
Вже стільки битв провів, був переможцем!
Мені даруйте перший бій з Роландом,
Його уб’ю своїм я гострим списом.
Якщо така є воля Магомета,
Я вижену з Іспанії всіх франків
Від Аспрійських ущелин до Дюрстану.
Карл втомиться, складуть і франки зброю,
Тоді не знатимете більше воєн”.
Віддав Марсілій рукавицю мовчки.
Аой!
70
Взяв рукавицю Аельрот пихатий,
І гордо він звертається до дядька:
“Мій любий сіре, ваш дарунок цінний,
Та оберіть одинадцять баронів,
Дванадцятьох ми переможем перів”.
Тут другий дядько — Фальзарон озвався
(Царю доводився він братом рідним):
“Племіннику мій любий, підем разом
На бойовище й розпочнемо битву.
Цей ар’єргард, частину війська Карла,
Упевнений, ми знищим дуже швидко!”
Аой!
71
Під’їхав збоку також Корсабліс,
Берберів цар, хитрішого не знайдеш,
А промовляв, як той васал покірний:
“Коли за вас б’ємося, страх далеко!”
Аж ось озвався і Мальпрім з Брігалю,
Він швидко біга, огира прудкіше,
І закричав цареві на весь голос:
“Я поведу загін свій в Ронсеваль,
Якщо знайду Роланда, то понищу!”
72
Був там також емір із Балагер,
Красивий, з ясним гордовитим зором,
Величний має вигляд на коні він.
Пишається озброєнням чудовим.
Його відвага всім давно відома.
Якби хрещений, був би справжній лицар!
Він до Марсілія звернувся гідно:
“Потішить хочу в Ронсевалі душу,
Роланда стріну — мертвим впасти змушу.
З ним Олів’єра, всіх дванадцять перів.
Загинуть франки в горі та безчесті.
Карл вже недужий і старий базіка,
Відмовиться від дальших битв із нами.
Збережемо Іспанії ми спокій!”
Марсілій-цар подякував привітно.
Аой!
73
Був там емір один, він з Моріани,
Підлішого ще не було в тім краї!
Перед царем почав він хизуватись:
“Я в Ронсеваль веду хоробре військо —
З щитами і списами тисяч двадцять.
Якщо Роланда стріну — буде мертвий.
Карл муситиме плакати довіку”.
Аой!
74
Ще був Торджис сміливий з Тортелози,
Як ленний граф володарь цього міста.
Старий, непримиренний ворог франків.
Під’їхав він і приєднавсь до інших,
Сказав царю: “Марсілію, не бійтесь:
Наш Магомет здола Петра святого,
Моліться, й він дарує перемогу.
А я з Роландом стрінусь в Ронсевалі,
Не битиметься більше він вже далі!
Ось меч мій, довгий і прекрасний, гляньте,
Коли його схрещу із Дюрандалем,
Подивимось, який з них буде кращий!
Я франків військо розіб’ю дощенту.
І Карлові лишиться тільки сором.
Йому корону більше не носити!”
75
Вчинив великий шум цар Ескреміт,
Володар мавританський із Вальтерни.
Царю з юрби баронів закричав він:
“У Ронсевалі вб’ю французьку славу,
Знайду Роланда — голову зрубаю.
Так само ж Олів’єру, його другу,
Приречені усі дванадцять перів.
Загинуть франки, Франція спустіє,
А Карл нових васалів вже не знайде!”
Аой!
76
Ось ще один невірний, Есторгант,
І хитрий друг його Естрамаріт,
Обманщики зрадливі та лукаві.
Марсілій їх позвав: “Сюди, сеньйори!
Поїдете в міжгір’я Ронсеваль,
Там разом будем військом керувати!”
Вони відповіли: “До ваших послуг!
Ми атакуємо Роланда й Олів’єра,
Від смерті не втечуть дванадцять перів.
Мечі в нас гострі й дуже небезпечні,
Почервоніють від жаркої крові.
Помруть всі франки Карлові на сором,
Тобі ж Велику Землю подаруєм.
Тож поспішаймо, сіре, обіцяєм:
В полон ми візьмемо й самого Карла!”
77
Прибути встиг й сибільський Маргаріт,
Володар всіх земель аж до примор’я.
Улюбленець жінок, вродливий надто,
Побачивши його, красуні квітли,
І кожна посміхалась йому щиро.
Зразковий паладин був серед маврів!
З юрби соратників він виступає
И говорить королю: “Відкиньте острах!
У Ронсевалі я згублю Роланда,
Та й Олів’єр не зможе врятуватись,
Всім перам не лишитися живими.
Вдивіться в меч із золотим ефесом,
Його подарував емір із Пріма.
Клянусь, він скоро обагриться кров’ю,
Загинуть франки і знеславлять край свій,
А Карл сивобородий і старезний
Дні скінчить у скорботі й гніві темнім.
Ми Францію вже через рік захопим,
Розіб’ємо свій табір в Сен-Денізі!”
З тим цар невірних ввічливо вклонився.
Аой!
78
Тут виступив й Шернубль із Нуар-Валю.
Волосся майже до землі звисало,
Він для розваги часом з тягарем носився —
Той важчий, ніж чотири мули разом.
Прокляв Бог землю, на якій він виріс.
Не сяє сонце там, хліб не зростає,
Не йдуть дощі й роса не сміє впасти,
А все каміння чорне і похмуре,
Говорять, то диявола притулок.
Сказав Шернубль: “Мій вірний меч на боці,
Його у Ронсевалі вмию кров’ю.
Якщо Роланда на шляху зустріну,
Мені повірте, нападу відразу,
Своїм мечем здобуду Дюрандаль я.
Загинуть франки, Францію зруйнуєм!”
По цих словах дванадцять перів встали,
Були за ними вже сто тисяч маврів,
Усі бадьорі, всі в чеканні битви.
Зайшли в ялинник і готують зброю.
79
Наділи вже кольчуги сарацинські,
Що в більшості були з кілець потрійних,
Чудові шоломи із Сарагоси,
І віденські мечі булатні збоку,
Списи з Валенсії, щити червлені
І прапорці — червоні, білі, сині.
Зійшли із мулів і дорожних коней
І мчать на скакунах пліч-о-пліч в лавах.
День був ясний, мов жар, блищало сонце,
Спалахувала під промінням зброя,
І звуки сурм лунали над військами.
Далекий шум почули раптом франки,
А Олів’єр сказав: “Гадаю, друже,
Що скоро з маврами в нас буде битва!”
На те Роланд: “Пошли її нам, Боже!
То честь велика — битися за Карла,
Бо за сеньйора всяк васал повинен
Терпіти біль і спеку, рани й холод,
Віддати кров, саме життя із тілом,
А ворогів рубати без упину.
Ніхто щоб не ославив у піснях нас!
Неправий маврів бій, а франків — правий!
І приклад сам я вам подам належний!”
Аой!
ОЛІВ‘ЄР ВИЯВЛЯЄ ВІЙСЬКО МАВРІВ
80
Граф Олів’єр на верх гори піднявся.
Праворуч глянув на зелені луки
И побачив всюди він війська невірних.
Покликав зразу граф Роланда-друга:
“З земель іспанських хмара на нас суне.
Шоломів полум’я, лат блискотіння.
Охопить франків гнів превеличезний,
Бо зрадник Ганелон доклав тут руку,
Це ж він пропонував у ар’єргард нас”.
“Замовкни, Олів’єре, — відповів той, —
Забув? Це мій вітчим, ні слова більше!”
81
От Олів’єр зійшов на гору хутко,
Згори він бачить ціле царство маврів,
Як звідусіль йдуть лави сарацинів.
Шоломи світло ллють від злота, сяють,
Щити і лати сонце відбивають,
Загрозливо стирчать списи з стрічками.
Загони маврів важко полічити,
Силенна сила вояків на марші.
Тут стало моторошно Олів’єру.
Він поспіхом спускається до війська,
Прийшов до франків, розповів, що вгледів.
82
Сказав: “На нас йде сарацинів безліч,
Стількох відразу ще ніхто не бачив.
їх перед нами близько сотні тисяч.
В міцних кольчугах, шоломах блискучих,
Із довгими списами з гострим вістрям.
На нас чекає битва небувала.
Помилуй, Боже, франків, дай нам мужність
І твердість, ми непереможні в битві!”
Французи хором: “Втікачу — безчестя!
Помрем ми краще, та ніхто не зрадить!”
Аой!
ГОРДОТА РОЛАНДА
83
Тут Олів’єр додав: “Тьма-тьмуща маврів,
А наших вояків не так й багато.
Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,
Почує Карл, повернеться із військом”.
Та відповів Роланд: “Я не безумець,
Щоби зганьбити честь свою довіку.
Мій Дюрандаль завдасть страшних ударів
І до ефеса вщент заллється кров’ю.
Прийшли на лихо в бескеди ці маври
І, певний, всі приречені на смерть в них!”
Аой!
84
“Роланде, в Оліфант сурмити треба!
Почувши, Карл повернеться із військом,
З баронами на поміч поспішить нам!”
Роланд відповідав: “Хай Бог боронить,
Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний,
Красуню-Францію покрив безслав’ям!
Мій добрий меч на поясі висить ще,
І Дюрандаль завдасть страшних ударів,
Побачите його в крові багряній!
Собі на горе маври позбігались,
І запевняю — всі вони загинуть!”
Аой!
85
“Роланде, друже, в Оліфант сурміть вже!
Почує Карл, виходить він з тіснини.
Я запевняю, франки повернуться”.
Та лицар відповів: “Хай Бог боронить,
Щоб хтось з людей сказав: Роланд злякався,
И від страху перед маврами сурмив він!
Не докорятиме ніхто із рідних.
Коли потраплю у велику битву,
То тисячу і ще сімсот смертельних
Завдам ударів, меч заллється кров’ю!
Хоробрі франки б’ються всі відважно!
Іспанські ж маври не втечуть од смерті”.
86
А Олів’єр: “Не бачу в тім ганьби я.
Бо ж я розгледів військо сарацинів,
Вони покрили гори всі й долини,
Поля всі, бескеди і верховини.
Велика сила в цього плем’я маврів,
Йому протистоїть лиш жменька франків!”
“Тим більший запал! — граф відповідає. —
Хай Бог боронить з усіма святими,
Щоб через мене слава франків згасла!
То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,
Бо за безстрашність Карл нас полюбляє”.
87
Роланд відважний, мудрий Олів’єр,
Усім відомі доблестю своєю,
Озброєні, на коней посідали.
їм краще вмерти, ніж уникнуть битви.
Сміливі графи, а слова їх горді.
Зрадливі маври мчать на них із люттю.
І Олів’єр промовив: “Гляньте, друже,
Вони вже близько, Карл від нас далеко.
Коли б ви не відмовились сурмити,
Карл був би тут, і смерті б ми уникли.
Погляньте, серед гір й ущелин Аспри
Зостався франків ар’єргард скорботний.
Хто зараз в ньому — в інший не потрапить!”
Роланд сказав: “Не треба лихословить!
В переполох вдаватися не варто!
Ми залишились тут і не відступим,
Тож почнемо наш бій на лихо маврам!”
Аой!
88
Роланд побачив — битва неминуча,
Грізніший став за лева й леопарда.
Скликає франків, Олів’єру мовить:
“Мій друже, так не говоріть ніколи!
Довірив Імператор нам цих франків,
Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч
І знає — боягузів тут не знайдеш.
За нашого сеньйора слід терпіти
Жорстокий холод і нестерпну спеку,
Віддати кров свою і тіло разом.
То бийте ж списом, я мечем дістану,
Дарунком Карла, славним Дюрандалем,
Якщо ж загину, той, хто його візьме,
Все ж скаже: “Меч шляхетного васала!”
89
З’явився і Турпін, архієпископ,
Коня острожить і злетів на пагорб,
Звернувсь до франків і запально мовив:
“Сеньйори, Карл нас залишив на варті,
За короля повинні ми померти
І ствердити святу Христову віру.
Ви знаєте, що зараз буде битва,
Бо перед нами лави сарацинів.
Моліться і просіть прощення в Бога.
А я земні гріхи всім відпускаю,
Блаженний мученик лиш той, хто згине,
Його душа спасіння знайде в Раї”.
Зійшли всі з коней, на колінах франки.
Турпін благословив в ім’я Христове,
Замість покути ж наказав їм битись.
90
Звелись на ноги, помолившись ревно,
Гріхи замолені, спокійні душі франків.
Благословив Турпін їх хресним знаком,
На скакунах швидких вони вже в сідлах,
В надійному, міцному обладунку.
Завмерли вояки в чеканні битви.
Тут граф Роланд звернувсь до Олів’єра:
“Мій друже, правду ви пізнали вчасно,
Що Ганелон занапастив нас й зрадив,
Одержав гроші, золото, манаття.
За нас помститись має Імператор.
Марсілій-цар купив нас у злочинця,
Сквитаємо рахунок ми мечами!”
Аой!
91
Ось мчить Роланд іспанськими долами,
Під ним кінь Вельянтіф, прудкий, надійний,
І обладунок прикипів до тіла,
А лицар потрясає гострим списом,
І грізно вістря звернене до неба,
Лиш білий прапорець мигтить на ньому,
Вниз торочки спадають золотії.
Могутній стан, лице ясне й красиве.
За ним услід прямує друг незмінний
І франки всі — в надії на спасіння.
З завзяттям подививсь Роланд на маврів,
На франків — із захопленням й любов’ю.
До них звернувся він з привітним словом:
“Хід уповільніть краще ви, сеньйори,
Бо нехристі по смерть самі підійдуть!
Сьогодні буде здобич в нас багата,
Французькі владарі такої ще не мали!”
По цих словах дві раті в бій вступали.
Аой!
92
Сказав тут Олів’єр: “Не час базікать!
Не захотіли в Оліфант сурмити,
Тепер підтримки не чекать од Карла.
То не його провина, він не знає,
Та й іншим докорять не маєм права.
Вперед, барони, і назад ні кроку!
З ім’ям Господнім лиш про те турбуйтесь,
Щоб кращу відсіч сарацинам дати,
Могутніми ударами їх бити.
Не забувайте й бойовий клич Карла!”
Всі франки закричали “Монжуа!”
І хто почув цей поклик славнозвісний,
Пізнав, що значать доблесть і відвага.
З якою гордістю помчали франки!
Мій Боже! Шпорять коней, галопують!
І зараз вдарять — хто їх переможе?
Проте не налякали сарацинів.
І от впритул зійшлися франки й маври.
ПЕРША БИТВА. ПОРАЗКА МАВРІВ
93
Марсілія племінник Аельрот
Поперед війська їхав, хизувався
І франків всіх він лаяв без упину:
“Французькі пси зрадливі, бийтесь з нами,
Хто захищати мав вас, вас і зрадив.
Дурний король вас залишив в тіснині.
Красуня-Франція загубить славу,
А Карл Великий втратить праву руку”.
Почув Роланд. Охоплений весь гнівом,
Коня острожить, підлетів, мов вітер,
І вмить завдав образнику удару.
Прошив йому і щит, і панцир списом,
Пробив він груди, кості потрощив всі,
Кістки хребта від м’язів відділились.
Своїм він списом вибив душу з тіла,
Удар могутній і коня поранив шию,
Від нього мавр в сідлі немов підскочив
І мертвий вже скотився враз на землю.
Роланд не стримавсь і сказав із люттю:
“То знай, мерзотнику, король не дурень,
И завжди для нього зрадник був огидний!
Він діяв мудро, коли нас залишив,
И сьогодні Франція не втратить слави!
Тож бийте, франки, перший бій за нами…
Неправий нехристь, наше діло праве!”
Аой!
94
От серед маврів герцог Фальзарон,
Він рідний брат Марсілію-цареві,
Владар земель Дафана й Авірона,
Підлішого поганця світ не бачив.
Мав широченний лоб, а між очима
Півліктя умістилося б чи більше.
Смерть небожа сприйняв як справжнє горе.
Він вистрибнув з юрби одним із перших
Із кличем войовничим сарацинським,
А потім вихвалятись став зухвало:
“Не бачити вам Франції-красуні!”
Розгнівався від слів тих Олів’єр.
Коня злотою шпорою острожить,
По-лицарськи миттєво мавра вдарив.
Він щит пробив, пошматував кольчугу,
Зі стрічкою заглибився спис в тіло,
З сідла удар смертельний вибив мавра.
Граф Олів’єр поглянув на бідаху,
До мертвого звернувся гордовито:
“Негіднику, погрози твої марні!
Рубайте, франки! Перемога наша!”
А потім крикнув “Монжуа!” — клич Карла.
Аой!
95
Ще цар один був — звали Корсаблісом,
З далекої берберської країни.
Скликає звідусіль він сарацинів:
“Ми зможем легко виграти цю битву,
Бо небагато франків залишилось,
їх можемо не брати до уваги,
А Карл не стане військо рятувати,
Сьогодні не уникнути їм смерті”.
Дійшли слова його до вух Турпіна,
І сповнився той справедливим гнівом.
Коня погнав він шпорами злотими
І враз щосили Корсабліса вдарив.
Пробив він щит, пошматував враз панцир,
А величезний спис уп’явся в груди.
Удар могутній, мавр немов підскочив
І мертвим впав у куряву дорожню.
Турпін поглянув на недвижне тіло,
Сказав, звертаючись до нього гучно:
“Ти, нехристь підлий! Так брехать не можна!
Сеньйор наш Карл завжди нам допоможе,
Не звикли смілі франки утікати!
Зупинимо численне ваше військо
І знищимо всіх маврів до останку.
Тож бийте погань без наказу, франки!
А наш удар був перший, слава Богу!”
І знов лунає “Монжуа!” в долині.
96
Джерін Мальпріма із Брігаля вразив,
Динарія не вартий мавра щит був!
Вщент розкололась застібка з кришталю,
Шматки щита на землю полетіли,
А спис пробив ще і броню до плоті,
Ввійшов, як в масло, в груди сарацина.
Язичник впав з коня на землю зразу.
Його душею чорт вже володіє.
Аой!
97
Тим часом граф Джер’єр убив еміра.
Щит розтрощив йому, з ним лати,
А спис важкий у нутрощі ввійшов весь
І наскрізь пронизав він тіло мавра.
Удар страшний його далеко кинув.
І скрикнув Олів’єр: “Чудова битва!”
98
Самсон зустрів і вразив альмасура,
Розбивши щит червлений, весь у квітах,
Броня не стала спису на заваді:
Самсон пробив і серце, і легені.
Убив він мавра, горе його рідним.
Турпін сказав: “Оце удар барона!”
99
А Ансеїс пустив коня наметом,
Торджиса з Тортелози з ходу вдарив.
Розбив він щит під пряжкою злотою,
Пробив міцні подвійні лати мавра,
Встромив у тіло гостре вістря списа
І вдарив так, що вийшло вже із спини,
І хутко перекинувсь мавр на землю.
“Удар майстерний!” — мовив граф Роланд.
100
Бордоський граф, гасконець Енджельєр
Полишив поводи і мчить наметом —
Побачив Ескреміта із Вальтерни.
Щит розбиває вщент, що був на маврі,
Кольчуги комір розрива ударом
І поціляє в груди між плечима.
З сідла поганця вибиває мертвим,
А Енджельєр промовив: “Смерть усім вам!”
Аой!
101
Отон убив поганця Есторганта.
У щит його, весь шкірою покритий,
Ударив франк в червоно-білий розпис,
Пробив поверхню панцира стального,
Разюче вістря пронизало тіло.
Він скинув мертвого з коня баского,
А вслід сказав: “Тебе вже не врятують!”
102
А Берендж’єр зустрів Естрамаріта.
Розбив він списом щит, крицеві лати,
Могутній спис встромив у груди прямо,
І впав невірний серед тисяч маврів.
Вже із дванадцяти їх перів десять
Загинули. Лишилось тільки двоє:
Один Шернубль і другий Маргаріт.
103
Той Маргаріт був дуже мужній лицар,
Меткий, красивий, сильний і рішучий,
Коня острожить — і на Олів’єра.
Збив із щита верхівку золотую,
А спис міцний ледь в тіло не занурив.
Бог допоміг, і граф лишився цілим,
Той спис пройшов, ледь зачепивши панцир.
А Маргаріт притьма помчав до маврів
И засурмив в ріг, збираючи їх в лави.
104
А битва ширшає, стає лютіша,
Та граф Роланд у самім пеклі бою,
І поки служить спис — ним б’є завзято,
З п’ятнадцятим ударом все ж зламався…
Він витяг меч свій вірний, Дюрандаль,
Коня пришпорив і Шернубля вдарив.
Шолом він розрубав, де був карбункул,
І меч пройшов через волосся й лоба,
І між очима все розтяв обличчя,
Кольчугу білу з кілечок дрібненьких,
І тіло все від плеч і аж до стегон,
И сідло, що золотом блищало ясним.
І врешті перебив хребет конячий…
Обоє — кінь і вершник — мертві впали
В траву рясну й зелену серед луки.
А граф сказав: “Негіднику! Даремно
Прийшов! Твій Магомет не допоможе.
Злидняк подібний виграть бій не може!”
105
І знову мчить Роланд тим полем бою,
Блищить лиш Дюрандаль, що б’є й рубає,
Невірним справжню учинив він бойню.
О! бачили б, як ніс він смерть за смертю,
Як кров’ю заливав все поле брані.
По плечі у крові в Роланда руки,
Залиті нею панцир, кінська грива.
Не відстає і Олів’єр од нього.
Не можна ганити і інших перів,
Невтомно франки б’ються, січуть, нищать.
Вмирають маври, декотрі зомліли.
Кричить архієпископ: “Справи гарні!”,
І “Монжуа!” — клич Карлів скрізь лунає.
Аой!
106
У січі лютій б’ється Олів’єр,
В руці тримає лиш уламок списа.
Щосили вдарив мавра Мальзарона.
Щит розтрощив, уквітчаний примхливо,
Ударом вибив лицар очі мавру,
І його мозок витік вниз на землю.
Убив Торджиса, потім Есторгуса,
А з ними і сімсот іще невірних.
Від списа ж лиш один кийок лишився.
Роланд спитав: “Мій друже, що ти робиш?
Навіщо палиця в бою такому?
Потрібні криця та міцне залізо.
А де ж твій меч, що зветься Альтеклер,
З ефесом золотим і кришталевим?”
“Він досі в піхвах, — каже друг, — добути
Не маю часу, треба ж бити маврів!”
Аой!
107
Сір Олів’єр нарешті вийняв меч свій,
Бо щойно нагадав Роланд про нього,
І показав, що значить гарна зброя.
Напав на мавра з Валь-Ферре, Джустена,
І голову йому розтяв враз навпіл,
А також тіло та броню красиву,
І все сідло із гаптуванням злотим,
И самий хребет арабського коня.
І мавр, і огир разом впали мертві.
Роланд сказав: “Ти брат мені віднині!
Такий удар оцінить Імператор!”
З усіх боків почулось: “Монжуа!”
Аой!
108
На скакуні Сорелі граф Джерін,
А друг його Джер’єр на Пассе-Церфі,
Пустили поводи, острожать коней
І налетіли на поганця Тімозеля.
Один ударив в щит, а другий — в панцир,
Пробили їх й зламали списи в тілі.
Мавр замертво упав на чорне поле.
З переказів нам точно не відомо,
Хто з них завдав смертельного удару.
Есперверіт там був, він син Бореля,
Його убив з Бордели Енджельєр.
Маг Сіглорель впав від руки Турпіна,
Той Сіглорель, який спустився в пекло,
Бо сам Юпітер допоміг чаклунством.
Турпін промовив: “Справжній він негідник!”
Роланд додав: “Скарали, побратиме!
Але ж який удар ще у Турпіна!”
109
Ставала все нещаднішою січа,
Лютують у бою і франки, й маври,
Одні безжально б’ють, ті відбивають.
Списів в уламках скільки, вмитих кров’ю!
Розірвані стрічки і стяги всюди!
А скільки франків з юністю розстались!
Вже не побачать матерів, дружин коханих
Та друзів, що в ущелинах чекають.
Аой!
………………………………………………………
Великий Карл заплакав, засмутився.
Яка біда! Без допомоги військо!
То прислужився Ганелон зрадливий:
Продав у Сарагосі побратимів.
І вже тоді життя та честь він втратив,
А в Ахені засуджений на смерть був,
І не змогли від неї врятуватись
Всі його родичі — було їх тридцять.
Аой!
110
Кривавий бій ставав усе лютіший,
Роланд і Олів’єр б’ють безупинно,
Завдав Турпін вже тисячу ударів,
Не відстають від них і інші пери,
І дружно б’ються всі загони франків.
Вже сотні, тисячі загиблих маврів.
Живих же неминуча смерть чекає,
Хоробрі, боягузи — всі сконають.
Втрачають й франки кращих із баронів,
Батьків і рідних більше не побачать,
А також Карла, що чека в міжгір’ї.
У Франції ж лютують грізні сили:
Бушують грози, смерчі, лячні бурі,
Потоками ллють з градом й снігом зливи,
І блискавки б’ють раз за разом страшно.
Земля вже починає скрізь двигтіти —
Від церкви Сен-Мішель і аж до Сени,
Від гавані Віссант до Безансона.
Немає міст, де б мури не тріщали;
А ясний день враз огортає морок,
І світло лише в спалахах у небі.
Усіх жахають ці пророчі знаки,
Волають франки: “То кінець вже світу!”
“Це Судний день до нас прийшов нещадний!”
Але не відають гіркої правди —
То плаче вся природа за Роландом.
111
А франки б’ються мужньо і відважно,
І маври гинуть тисячами в лавах,
Із сотні тисяч зостається дві лиш.
Турпін сказав: “Як гарно б’ються франки!
У світі вояків немає кращих!
Записано в “Діяннях славних франків”,
Що доблесних васалів має Карл наш”.
Ідуть барони полем і шукають
Загиблих друзів, плачуть над тілами
І згадують їх родичів імення…
Та йшов Марсілій вже з новою раттю.
