Генріх Белль “Подорожній, коли ти прийдеш в Спа” сюжет – доволі цікавий, але досить трагічний. Назвою цього твору автор показав сутність системи виховання у тогочасній Німеччині, яка була побудована на зарозумілості та обмані.
“Подорожній, коли ти прийдеш у Спа” сюжет твору
Розповідь ведеться від першої особи.
Зупинилася машина. Голос скомандував, щоб тих, хто ще живий, несли до зали малювання. З боків були пофарбовані стіни, на дверях таблички, між ними знімок зі скульптури. Далі колона, скульптура, знімки. А на маленькому майданчику, де зробили зупинку – портрет Фрідріха. Далі героя проносили між арійськими фізіономіями і дісталися до наступної площадки, де був пам’ятник воїну. Несли швидко, але у героя промайнула думка, що де то він це бачив. Напевно, це пов’язано з поганим самопочуттям.
Далі в коридорі стояли три бюста імператорів, і в кінці коридору, над входом до зали малювання, висіла маска Зевса. І знову таблички на дверях, картина Ніцше. Герой передбачав, що має з’явитися далі. І дійсно, він побачив карту Того. Його внесли до зали малювання, переобладнану в хірургію, і дали сигарету. Герой втішав себе тим, що все, побачене ним може бути в будь-який гімназії. Болі він не відчував. У нього з’явилися думки, що він у тій гімназії, яку закінчив вісім років тому. Але як він міг тут опинитися, вона ж далеко.
Герой нічого не відчував. Він двічі запитав, де вони знаходяться, був свідком того, як мертвих солдатів відділяли від живих, розміщували десь у підвалах школи. Підвал школи перетворився на трупарню. У творі школа – це не дім дитинства, радощів, а «мертвий дім», трупарня. Це жахливе перетворення не випадкове. Школа, яка готувала учнів до смерті всією системою виховання, мала стати трупарнею.
Закривши очі, він знову побачив всю низку предметів. І закричав. Йому знову дали сигарету і сказали, що він у Бендорфі, а значить, вдома. І він би міг з упевненістю сказати, що в гімназії. Йому дали воду, але небагато. Води було мало, місто горіло. Герой озирнувся і зрозумів, що він в залі малювання класичної гімназії. Але їх у місті три, в який саме. За вікном чулися залпи артилерії. Герой став продовжувати оглядати залу малювання. Почуття не підказувало йому, що він у рідній гімназії. Він став згадувати, як навчався малювати і писати шрифти. Це було нудно і у нього нічого не виходило. А зараз він лежав і не міг поворухнути руками. Він не пам’ятав, як його поранило, і знову закричав.
Лікар і пожежник подивилися на нього. Потім вони взяли того то, хто лежав поруч, і понесли за простирадло, за якої горіло яскраве світло. Герой знову закрив очі і почав згадувати свої шкільні роки. Все тут здавалося холодним і чужим. Санітари взяли носилки з героєм і понесли за дошку, за простирадло, де горіло світло. І він помітив ще один збіг, слід від хреста над дверима. Цей хрест висів на стіні, коли гімназія була школою святого Хоми. А з пригодом до влади Гітлера хрест зняли. але слід від нього залишився. І скільки його не замальовували, слід все одно залишився.
Біля операційного стола стояв лікар і пожежник, який сумно посміхався. Герой бачив своє зображення в лампі, і повернувши голову, завмер. На списаній стороні дошки він побачив напис каліграфічним почерком «Подорожній, коли ти прийдеш в Спа …».
Це був його почерк. Все, що він бачив раніше, не могло бути доказом. А тепер він згадував, як кілька разів намагався написати цю фразу, і кожен раз йому не вистачало місця на дошці. В цей момент йому зробили укол у стегно, і він намагався піднятися, але не міг спертися. Оглянувши себе, він виявив, що у нього не було обох рук і правої ноги. Герой закричав. Лікар і пожежник дивилися на нього з жахом і тримали. В пожежнику він впізнав швейцара своєї школи і тихо попросив молока.
Сюжет цього твору Белль побудував незвично, щоб персонажі мали змогу розкритися перед читачами самі, без авторських тлумачень.
