Вірш “Поезія згубила камертон…” Ліни Костенко присвячений становищу митця, який відмовляється творити на догоду владі.
“Поезія згубила камертон…” Ліна Костенко
Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам…
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!
В творі «Поезія згубила камертон» мисткиня стверджує, що слово і правда – категорії нероздільні: « – Поезія – рідна сестра моя. Правда людська – наша мати» і «Із правдою розлучені слова кудись біжать по сірому перону». Ці рядки перегукуються, виражаючи одну й ту маму думку: слово має бути правдивим, а правда – виражена словом.
Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Поезія згубила камертон…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.
