Легенда про зоряний віз скорочено розповість про появу відомого сузір’я на небосхилі.
“Про зоряний віз” скорочено читати
Колись давно через посуху не стало води в річках та озерах, навіть в колодязі повисихалаи.
Люди почали хворіти та помирати. У тому місці жила вдова з єдиною дочкою. Коли мати захворіла, дочка взяла глечик та пішла на пошуки води. Довго вона її шукала, і врешті все ж знайшла. Набрала в глечик і пішла додому.
Дорогою додому зустріла дівчина одного чоловіка, що вмирав без води. Дівчині стало його шкода, тому вона дала чоловіку попити і врятувала від смерті.
Далі зустріла дічина другого чоловіка, потім третього, четвертого і, вкінець, сьомого. Кожному давала пити і всіх врятувала від смерті. Води залишилося тільки трохи на дні.
Йшла вона, а коли втомилася, то сіла відпочити, а глечик поставила на землю. Раптово вибігла собака й перекинула глечик. Коли перекинувсь глечик, то з нього полетіло сім зірок великих і восьма маленька та й поставали на небі.
Ці зірки і є Віз або душі людей, яким дівчина дала води, а восьма маленька (дід показав близько біля воза маленьку зірку), то душа собаки, що перекинула глечик з водою. Бог поставив їх на небі, щоб люди бачили, яка добра була та дівчина, а за її щирість бог послав дощ на ту країну.
