Написати продовження твору «Чарівні окуляри» (фанфік) або своє закінчення допоможе приклад твору нижче.
Продовження твору «Чарівні окуляри» (фанфік)
Пригода п’ятнадцята “Гідроархеологічна”
У суботу Ромка з Васьком сиділи за комп’ютером.
−Де зараз Ґулька? − голосно зітхнув Ромка.− Як би добре було б разом із ним пограти зараз.
−Та-а-ак, − протягнув Васько. –Мабуть, знову когось рятує. Побачити б його, але ж….Ходімо, Ромко, в парк.
Ходімо,− радісно озвався Черняк.
Хлопці гуляли алеями парку. Раптом Ромка вигукнув: «Дивися!» і потягнув Васька до лавки. На ній лежали…окуляри. Хлопці подивилися на них, потім один на одного – зрозуміли пригода на одного. Не говорячи жодного слова, хлопці повернулися і пішли алеєю геть від лавки. Зупинив друзів знайомий дзвінкий голос:
- Хлопці, невже пригоди більше вас не цікавлять?
- Ґулько, це ти?−вигукнули хлопці в один голос.−Як же ми скучили за тобою і за пригодами.
- Добре, друзі, потім поговоримо. А зараз сідайте на Літайка і в дорогу. І окуляри не забудьте!
Хлопці повернули голови убік лавки і побачили двоє окулярів – у кожних одне скельце заклеєне. Отож, пригода на двох!!!
Хлопці примостилися на Літайкові і скоро почули, оглухливо бахнуло, як ото буває, коли реактивний літак долає звуковий бар’єр, і одразу блакить неба перелилася на землю. Хлопці опустилися на землю , а річкова хвилька ласкаво хлюпнувши об берег привіталася із ними.
−Хлопці, одягайте окуляри і слухайте мене уважно, − озвався Ґулька. – Он там на південь від Хортиці, в руслі Дніпра на дні лежить дерев’яний лафет гармати десь так ХVІІ чи ХVІІІ сторіччя.
- Звідки ти знаєш і як ми до неї дістанемося?−захвилювався Ромка.
- Не гарячкуй, Ромко, −відповів Ґулька.− Треба щоб туди дісталися гідроархеологи.
- А ми? Нам теж хочеться, − хвилювався Ромка.
- Ґулько, продовжуй, що нам треба зробити?−озвався Васько, який пильно оглядав все навколо.
Ґулька показав на кілька невеликих наметів, що розкинулися в тіні осик на прибережному піску, та два човни, які тихо гойдала Дніпрова хвиля:
- Он, бачите, наукова експедиція. Як я вже не підказував хлопцям – не ймуть мені віри, можливо, тому що не бачать мене. Ви вже їм якось натякніть, що цікава знахідка зовсім поруч, хоча й пірнати до неї треба глибоченько.
- Зрозуміло, −випалив Ромка і помчав до гідроархеологів.
- Ти з нами? – спитав Васько у Ґульки і, не дочекавшись відповіді, помчав за Ромкою.
Хлопці підбігли до табору гідроархеологів і привіталися до чоловіків, які сиділи за маленьким столом і розглядали карту.
−Пробачте, а можна дізнатися, хто ви?− спитав Васько.
−Ми гідроархеологи, вивчаємо історію, яку сховану у водах Дніпра. Он бачите човни, там хлопці пірнають. Мене звати Максим Петрович, а це Панас Дмитрович.
−Мабуть, цікаво там на дні? –вихопилося у Романа, який весь час поглядав убік човнів.
- Цікаво, але це відповідальна робота,− озвався Панас Дмитрович.
- А можна попросити вас пірнути отам,− вказав рукою Васько на місце, що його показував Ґулька.
- Хлопці, це вам не іграшки,− насупив брови кремезний Максим Петрович.
- Та ми серйозно, глибина в тому місці близько десяти метрів, але на дні, напевно, сховалася цікава знахідка чи навіть наукове відкриття…
Максим Петрович подивився на Панаса Дмитровича, поглянув на хлопчаків, потім перевів погляд на карту, уважно розглянув місце, на яке указав Васько, і ще раз подивився на хлопців. Потім узяв телефон, натиснув кілька кнопок, а потім промовив:
- Павлику, перемістіться за координатами, які тільки що тобі відправив.
Ромка з Васьком переглянулися і весело посміхнулися один одному.
Ввечері на березі горіло вогнище, в казані тихо булькотів козацький куліш. А поруч сиділи вчені та Ромка з Васьком. Вони збуджено і радісно обговорювали сьогоднішній день. Ромка з Васьком навперебій ділилися враженнями від першого в їхньому житті занурення під воду, а науковці ділилися думками про сьогоднішню знахідку − дерев’яний лафет гармати ХVІІ – ХVІІІ сторіччя. Олексій Іванович, який помітив лафет глибоко під водою, припустив, що гармата, для якої призначався цей лафет мала вагу близько 3 тон, калібр мала 24 або 32 фунти і могла стріляти на відстань до кілометра. І хлопці, і вчені почувалися щасливими. Хлопці почули знайомий свист. Васько з Ромкою попрощалися з науковцями. Потім швидко вмостилися на Літайликові, навперебій розповідаючи Ґульці про свою пригоду. Знову оглухливо бахнуло і хлопці опинилися біля свого будинку.
Вони попрощалися з Ґулькою і помчали додому. Уже в під’їзді хлопці зрозуміли, що у кожних з них руках були окуляри з одним заклеєним скельцем. Отож, пригоди попереду!
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
