Аналіз твору “Мальви” Романа Іваничука допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр та скласти літературний паспорт твору.
Роман Іваничук “Мальви” аналіз
Автор – Роман Іваничук
Рік написання – 1965—1967 рр.; надрукований у 1968 році. Первинна назва — «Яничари», під цією виданий вдруге.
Жанр – історичний роман
Тема – зображення поневірянь українців на чужині
Ідея – утвердження патріотизму і необхідність визволення України від загарбників
Проблематики роману “Мальви”:
- Збереження духовних святинь, відповідальність сучасників за минуле й майбутнє
- Проблема виродження особистості. Безславний шлях яничарства
- Історична пам’ять у романі.
- Батьки і діти
Композиція та сюжет твору “Мальви”
Дія в романі «Мальви» відбувається в середині XVII ст. – напередодні та під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, коли відроджується українська державність.
Головні герої – звичайні українці, які потрапили у турецький полон, вони приречені на забуття своєї Вітчизни, звичаїв, але їхні долі складаються по-різному.
Це історія поневіряння на чужині українки Марії та її доньки Соломії, яку вона називає Мальвою – на згадку про квіти під вікнами рідної домівки.
У творі зображено два світи: український, що подано крізь призму сприйняття невільників; мусульманський загарбницький, який підтримує Кримське ханство.
Марія мріє знайти своїх синів–близнят Андрія і Василя (Аліма і Селіма), які ще в Україні малими хлопчиками були викрадені циганами, для продажу на невільничих ринках Туреччини або Кримського ханства. Саме в пошуках синів Марія втрачає на чужині й дочку, бо вона, закохавшись, стає дружиною Кримського хана Іслам-Гірея.
Всі ці події змальовані в той час, коли що воюють проти України силами її дітей.
Українці позбавлені рідної землі, знаходили розраду біля ікони божої матері, а предковічну церкву Успіння пресвятої богородиці вони назвали кримським Афоном. До цієї чудотворної ікони приходила Марія. Вона бачила поряд із Дівою Марією не ангелів, а синів, не тільки своїх, а й синів усіх осиротілих матерів.
Саме в образі Марії письменник розкрив непересічну любов до Батьківщини. Навіть у неволі жінка не втратила людської гідності, самоповаги, залишилась людиною.
Завершується роман епізодом, як Марія намагається повернутись на рідну землю, засвідчуючи генетичний патріотизм цієї жінки: «Пустіть мене, яничари, пустіть свою матір за мур Перекопський, в мене грамота від хана. Заробляла ж її тяжко, усе спродала для неї: Бога свого, дітей своїх і здоров’я. Мушу вмерти на тій землі, де коноплі по стелю, а льон по коліна, де мальви вище соняхів ростуть – білі, голубі й червоні…».
