“Салдацький патрет” аналіз

“Салдацький патрет” аналіз твору – жанр, сюжет, композиція допоможуть підготувати літературний паспорт.

 “Салдацький патрет” аналіз (паспорт)

Автор – Квітка-Основ’яненко

Рік написання – 1833

Жанр – оповідання

Напрям – сентименталізм

Провідна думка –  не кожен спроможний правильно оцінити й сприйняти зразки мистецтва на належному рівні.

Герої:

• маляр Кузьма Трохимович
• Домаха
• пан
• Терешко-швець

Сюжет

Оповідання «Салдацький патрет» має підзаголовок “латинська побрехенька, по-нашому розказана”.

Якийсь-то пан захотів поставити в себе на «огороді» портрет солдата, щоб його птиці жахалися. Прочувши, що в Борисівці живе «скусний» маляр Кузьма Трохимович, пан замовив йому солдатського портрета. Вправний художник підготував картину, а щоб переконатися в її якості, вивіз власноруч мальований «патрет» солдата-москаля на ярмарок, поставив його на видному місці, а сам слухав, що говорять люди про його роботу.

Він так був схожий на справжнього, що перекупки підносили йому бублики, з ним загравали дівчата, а розгадав несправжність солдата швець, який побачив недоліки насамперед у погано змальованих солдатських чоботях. Таку «критику» маляр Кузьма Трохимович не лише стерпів, а й тут же взявся підправити чоботи. А от коли швець почав шукати вади ще і в солдатському «мундирі» (не так рукави пришиті), то тут вже маляр не стерпів і відрізав: «Швець, знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся!».

Портрет у творі виконує подвійну функцію. З одного боку, він — витвір народного мистецтва і сприймається як реальність, з іншого — це штучність, копія дійсності. Крім того, він створює безліч комічних ситуацій: чим довше перебуває на ярмарку, тим більше народу долучається до розваги, при цьому портрет є високим зразком народного малярства. Мальований солдат сприймається як справжній, але постає як декорація. Народ спочатку сприймає його як живу реальність і до нього йдуть з подарунками, пропозиціями. Поведінку персонажів об’єднує одне — неготовність сприйняти побачене як витвір мистецтва.

Складна, майстерно створена ідейно-художня система, оригінальна за жанровою структурою. За композицією оповідання схоже з вертепною драмою: має 11 самостійних епізодів чи портретів, об’єднаних спільним образом Кузьми Трохимовича. При цьому письменник орієнтується на народну казку про різнотипні пригоди героя й на літературні твори з ланцюговою композицією.

Оповідь хоча й близька до усно-анекдотичної, але вона докладна, розважлива, спокійна за темпом. Оповідач постає мудрою, досвідченою, добродушною людиною з народу. Дуже помітне використання розмовного стилю на початку оповідання. Багато коротких, обірваних речень, питальних і окличних.

Ефект живої розмови зі слухачем досягається неодноразовими звертаннями до нього. Твір насичений простонародними словами, діалектизмами, зворотами. Враховуючи бурлескність твору, вживається багато емоційно-забарвлених фразеологізмів. Використаний гротеск — образ самого Кузьми Трохимовича.