Вінграновський “Сіроманець” скорочено читати

“Сіроманець” скорочено читати варто кожному, хто хоче згадати коротко головні події повісті Миколи Вінграновського. Це історія про дружбу хижої тварини та юнака, який незважаючи на небезпеку хотів його врятувати.

“Сіроманець” дуже скорочено читати

Сіроманець – був найстарішим вовком. Ця тварина була досвідченою та мудрою.

Вовк довго був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. Його поради завжди слухали молоді вовки, враховували його думку, а молоді вовчиці мріяли про нього. Та давно він уже втратив і зграю, і сім’ю — дружину й дітей, яких убили люди. Сіроманець зостався один на цьому світі, та ще й осліп. Через це полювати хижакові було складно.

Сіроманець не був злим, але він мав свого ворога — Василя Чепіжного. Цей чоловік вбивав вовків, тому що вони з’їли його козу. За це він навіть отримав премію і придбав мотоцикла. Для мисливця метою життя стало вбивство вовка.

Якось Чепіжний з конем пішов до лісу, щоб зловити Сіроманця. Сіроманець відчув запах коня, він бун надзвичайно голодним, бо кілька днів нічого не їв, крім мишей. Сіроманець переслідував коня і Чепіжного… Мисливець втікав, викидав із сумки всі свої припаси. Сіроманець загнав чоловіка в озеро, і не відходив від берега до світанку.

Чепіжний після цього ще більше зненавидів вовка і організував полювання на хижака. Для цього навіть виділили гелікоптер.

Хлопчик Сашко був захопленим Сіроманцем. Він вважав, що той – чесна, справедлива тварина, що не зробив нікому нічого поганого. Навіть коли мисливці вбили його вовченят — Сіроманець не мстився їм. Тому Сашко стає на захист вовка перед батьком та іншими жителями. Але люди не розуміють хлопця, бо для них вовк — хижак, якого треба впіймати.

Сашко вирішує діяти самостійно, щоб допомогти вовкові. До школи він йшов через ліс, щоб знайти хижака. Але побачивши його хлопчик злякався,

“…задерев’янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця.”

Сашко зміг завоювати довіру Сіроманця та допомагав тому ховатися в лісі. Він викопав йому нору-укриття біля глиниц, носив вовкові пиріжки з печінкою. dovidka.biz.ua Сашко надіявся, що батьки дадуть дозвіл вовкові жити у них, він навіть планував почати працювати на тракторі, щоб дістати гроші на харчі для тварини.

Для Сашка Сіроманець стає кращим другом, з яким він і розмовляє, і проводить вільний час.

 “Сіроманець проводжав його лісом до школи, зустрічав його на узліссі. Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий. Він показав вовкові кольорові малюнки різних звірів у журналі «Натураліст»: Сіроманець дивився кудись у просторінь, в одну точку. Сашко заводив журналом перед його очима: ніякої уваги. “

Настала зима… Сашко боявся, що по слідам Сіроманця спіймають.

Чепіжний продовжував пошуки вовка, ставив капкани і рив вовчі ями. Мисливець навіть купив величезну собаку “Вовкодавиху”, яка б могла знищила вовка. Чепіжний з іншими мисливцями вирив яму в чагарниках, в яку все ж і потрапив Сіроманець.

Для Сашка новина про впіймання Сіроманця стала ударом. Він серед ночі, одягає валянки батька, йде через сніг до кузні, де тримали Сіроманця. Юнак через дах заліз до кузні і звільнив вовка. Довідник цікавих фактів та корисних знань

– Ти, головне, не бійся. Як завтра відчинять двері – кидайся прожогом, напролом. Бо витягти тебе у діру в стелі я не можу… Найголовніше – кидайся і лети щодуху до лісу… Прощай, вовчику… Як будеш живий, не забувай мене, я тебе ніколи не забуду. Прощай! – Сашко обійняв Сіроманця, той лизнув Сашкові руки, щоку…”

Повернувся Сашко додома непоміченим, ніхто не здогадувався про його вчинок.

Чепіжний радів, давав інтерв’ю журналістам, говорив, що вовк – хижак, що тероризував їх село. Всі мешканці села знали, що той бреше, бо Сіроманець колись з’ї тільки козу Чепіжного.

Сіроманця мали відвезти до зоопарку, але коли відкрили кузню вовк втік. Сашко мав надію, що Чепіжний не наздожене і не знайде вовка. Для дорослих турбота про вовка була незрозуміла.

Чепіжний злився не тільки через втечу вовка, а й через те, що журналісти опублікували новину про його втечу з фотографією, на якій вовк збиває з ніг Чепіжного.

Вовк переховувався тепер не в лісі, а в степу – на полігоні. Сашко сумував за другом. Хлопець товаришував з  Галею, але про Сіроманця постійно згадував.

Вовку на полігоні було важко, адже там навчали льотчиків стріляти в ціль з неба. Через деякий час Сіроманець вже знав графік польотів, залазив у воронку, коли літаки були ще далеко, і там перечікував небезпечний тайфун з вогню і сталі. Потім приїздили льотчики, оглядали результати; та вовк  від них ховався.

Одного дня снаряд вибухнув біля вовка, той на декілька днів оглух. А з настанням зими, Сіроманцю було важко вижити, від голоду він зовсім ослаб. Він прикидався мертвим, щоб спіймати хоча б ворону.

Якось, після хуртовини, льотчики побачили замерзлого напівживого вовка. Капітан Петро Лях і його син Андрій принесли Сіроманця до гаража, дали хижаку води і м’яса.

Сіроманець незабаром одужав, і навіть подружився з Андрійком і його сім’єю, завжди зустрічав хлопчика зі школи.

 “Льотчики видовбали ломами у мерзлій землі Сіроманцеві яму під лісосмугою, вкрили її соняшничинням, і він став там жити, аби не нюхати бензину в гаражі, їсти йому було що, та він тепер і сам добував дещо в полях, щоб не засиджуватись.”

Якось, була сувора зимова заметіль, а вовк з Андрієм були в степу одні. Батьки хвилювались та шукали їх.  dovidka.biz.ua Сіроманець тягнув хлопчика на собі, вирив яму, щоб сховатися від снігу та вітру. А коли почув постріли почав голосно вити, щоб їх знайшли. Так Сіроманець врятував Андрійка. Батьки, щоб віддячити тварині навіть вечерю принесли до його нори.

Зустріч друзів була емоційною.

“Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді і падали на пісок під лапи. Сашко обійняв його за шию…”

Сашко розповів Галі про вовка, бо її батько-лікар міг вилікувати вовку очі. Хлопчик мріяв вилікувати зір хижака. Заради цього він втік з дому (залишив батькам записку) та йшов кілька днів з вовком пішки до лікарні Філатова в Одесі.

Хлопчик зробив намордник, а дорогою в Одесу вони уникали людей. В Одесі перехожі навіть не помічали, що Сашко йде з вовком. Він дістався до лікарні Філатова, залишив тварину на вулиці, а сам пішов дізнатися про можливість лікування. На подвір’ї лікарні вовка оточили собаки, які відчувши вовка, почали гавкати.  Сіроманець втікає, навіть не попрощавшись з Сашком.

Сіроманець повернувся в село, пішов до дому мисливців, але їх не було вдома…

Сашко автобусом повернувся додому і одразу побіг до лісу. Хлопець до вечора, шукав Сіроманця… але вовка ніде не було…

Сіроманець пішов у степ, ліг на спину, підняв лапи, і на його лапи западав дощ, за дощем — сніг, аж до тих пір, коли на кожній його лапі не звили собі гніздечка сорокопуди…

З води сходило сіре сонце, на ньому скидалась риба, і Сашко обнімав Сіроманця за шию.

«А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою?..»

Автор переказу – Гнатюк Юлія (J-G)

Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua від 7 червня 2016 року.

Аудіокнига “Сіроманець” (скорочено)