Сонет Шекспіра 141 українською, англійською та його аналіз викладений в цій статті.
СОНЕТ № 141 на українській мові
Мій зір тебе не любить, далебі,
Усякого набачившись пороку.
Та серце любить і не вірить оку,
Сто сотень вад не бачачи в тобі.
Ні голос твій, не надто милий вуху,
Ні дотик ніжний, пахощі і смак
Не владні затягнуть мене ніяк
На учту зору, доторку і слуху.
Та навіть всім п’ятьом моїм чуттям
Не визволити серця із неволі,—
Воно, як раб, твоїй покірне волі,
За усміх твій платитиме життям.
Та вже хоч тим у виграші я буду,
Що ти — мій гріх — даєш мене до суду.
Переклад Д. Паламарчука
Сонет Шекспіра № 141 аналіз
У сонеті № 141 ліричний герой відверто говорить про розлад серця і розуму, почуття та думки. Він протиставляє реальне бачення своєї коханої, яка не відповідає стандартним канонам краси зовнішньої та внутрішньої, почуттю серця, яке кохає її та приймає такою, яка вона є.
Герой розуміє, що це кохання не принесе йому щастя, про це свідчить негативно забарвлена лексика: «бідне серце», «смертельне рабство», «у своєму нещасті», «ти — мій гріх», «ти —моє вічне пекло». Традиційний мотив любові — страждання ускладнюється розумінням невідповідності коханої ідеалам краси зовнішньої і духовної.
СОНЕТ № 141 англійською
In faith, I do not love thee with mine eyes,
For they in thee a thousand errors note,
But ’tis my heart that loves what they despise,
Who in despite of view is pleased to dote.
Nor are mine ears with thy tongue’s tune delighted,
Nor tender feeling to base touches prone,
Nor taste, nor smell, desire to be invited
To any sensual feast with thee alone;
But my five wits nor my five senses can
Dissuade one foolish heart from serving thee,
Who leaves unswayed the likeness of a man,
Thy proud heart’s slave and vassal wretch to be.
Only my plague thus far I count my gain,
That she that makes me sin awards me pain.
СОНЕТ № 141 російською мовою
Мои глаза в тебя не влюблены,—
Они твои пороки видят ясно.
А сердце ни одной твоей вины
Не видит и с глазами не согласно.
Ушей твоя не услаждает речь.
Твой голос, взор и рук твоих касанье,
Прельщая, не могли меня увлечь
На праздник слуха, зренья, осязанья.
И все же внешним чувствам не дано —
Ни всем пяти, ни каждому отдельно —
Уверить сердце бедное одно,
Что это рабство для него смертельно.
В своем несчастье одному я рад,
Что ты — мой грех и ты — мой вечный ад.
