Сонет Шекспіра 147 українською, англійською та його аналіз викладений в цій статті.
Сонет Шекспіра 147 українською
Моя любов – гарячка; день при дні
Вона лише наснажує хворобу,
Розпалює жадання маревні,
Бажаючи звести мене до гробу;
Лікує розум мій мою любов,
Та доктор той вже в мене не буває,
Бо тих його суворих настанов
Я не хотів триматись, я – в одчаї;
Бажання – смерть, але не збутись їй,
Бо ліки не дають мені сконати;
Шаленець, я зробився сам не свій
Од правди, що її не хочу знати;
Я вірив: ти і чиста і ясна,
Ти ж – наче пекло, наче ніч, страшна.
Сонет Шекспіра 147 аналіз
Сонет № 147 присвячений опису любовних страждань ліричного героя. За допомогою яскравих метафор (любовь — недуг, разум — врач) автор передає почуття героя, який відчуває любов як хворобу і не може вилікуватися через те, що душа потребує знову і знову «того же яда…, который отравил ее однажды». Лікує героя розум, але серце з ним у розладі, і «бедный лекарь выбился из сил и нас покинул, потеряв терпенье».
Захоплений фатальною пристрастю, закоханий, якого полишив розум, ще довго буде вважати «раем ад, а светом — тьму!» Останні слова натякають на те, що кохана ліричного героя має недоліки не лише у зовнішності, але й у своїй душі, що було нетрадиційним для любовного сонета.
Сонет Шекспіра 147 російською
Любовь — недуг. Моя душа больна
Томительной, неутолимой жаждой.
Того же яда требует она,
Который отравил ее однажды.
Мой разум-врач любовь мою лечил.
Она отвергла травы и коренья,
И бедный лекарь выбился из сил
И нас покинул, потеряв терпенье.
Отныне мой недуг неизлечим.
Душа ни в чем покоя не находит.
Покинутые разумом моим,
И чувства и слова по воле бродят.
И долго мне, лишенному ума,
Казался раем ад, а светом — тьма!
Сонет Шекспіра 147 англійською
My love is as a fever longing still,
For that which longer nurseth the disease;
Feeding on that which doth preserve the ill,
The uncertain sickly appetite to please.
My reason, the physician to my love,
Angry that his prescriptions are not kept,
Hath left me, and I desperate now approve
Desire is death, which physic did except.
Past cure I am, now Reason is past care,
And frantic-mad with evermore unrest;
My thoughts and my discourse as madmen’s are,
At random from the truth vainly express’d;
For I have sworn thee fair, and thought thee bright,
Who art as black as hell, as dark as night.
