“Старий і море” образ головного героя Сантьяго та його характеристика наведені в цій статті.
“Старий і море” характеристика Сантьяго
У центрі повісті Хемінгуея фігура старого, самотнього рибалки Сантьяго з «веселими очима людини, яка не здається». Він давно вже живе тільки спогадами про свою юність і марить про побачені колись береги Африки… Сантьяго дружить з сусідським хлопчиком Маноліно, відчуваючи в ньому таку ж романтичну душу і захоплення морем.
Риси характеру та портрет Сантьяго
Старий живе відповідно до власного трудового етичного кодексу, героїчно бореться за життя й людську гідність. Він майже три місяці (або 84 дні) щодня виходить у море і повертається без улову.
На вісімдесят п’ятий день Сантьяго ловить величезного марліна. До речі, упіймати таку рибину, як марлін, дуже важко, оскільки вона розвиває швидкість до 140 км/год, а її маса сягає 1200 фунтів (близько 600 кг). Вона може легко повести за собою човен і навіть потопити його.
Рибу з’їдають акули. Здається, старий зазнає поразки. Сум, самотність, старість. Слабкість, згасання підкреслюються навіть в описі зовнішності рибалки.
Але згадаймо, як Сантьяго боровся з рибою. У вирішальний момент, коли після триденних перегонів марлін утомився й випірнув із моря, старий відчув, як у нього «каламутиться в голові». Проте спинив себе: «Треба, щоб голова була ясна. Отже, збери докупи свої думки й навчися терпіти, як чоловік. Або як оця риба». Рибалка намагався максимально мобілізувати всі свої сили, щоб здобути перемогу й довести тим, хто вважав його невдахою, самому собі, морській істоті, що він ще чогось вартий! «Безглуздо втрачати надію,— думав він.— Безглуздо й, мабуть, гріх».
У боротьбі старого з акулами виражено оптимізм. Хемінгуей невтомно знову й знову підкреслює тему непереможності людини. По суті, повість учить, що поки людина жива, поки вона відчуває себе людиною, є надія на краще. Старий залишається без зброї, утома його перевищує межі можливого. Він знає, що вночі акули нападуть знову. Що він може? Битися, поки не помре. Трохи пізніше мріє, щоб йому не довелося більше боротися, але знову і знову вступає в боротьбу. Коли ж поразка здається безумовною, коли від риби нічого не залишається, у самій поразці вимальовується перемога.
Старий Сантьяго програє у боротьбі зі стихією, і від того, що він спіймав-таки велетенську рибу, немає ніякої користі. Більше того, він загубив майже усі свої снасті. Однак ні він, ні хлопчик не вбачають у цьому поразки. І справа тут не у покірності долі: у сутичці з морем старий не зганьбив свого ремесла, він подолав ті перешкоди, які зміг подолати, і навіть трохи більше, а ті рештки марліна, які він довіз до рибальського селища, не згірш за цілу рибину розповіли іншим рибалкам, що сталося в морі.
Старий знову, як на початку повісті, несе додому — навіть без допомоги хлопчика — щоглу зі згорнутим вітрилом. Засинає, і сняться йому леви молодості, а хлопчик оберігає його сон, чекаючи нових, щасливих днів передачі мудрості від старого йому, представникові молодого покоління.
Наприкінці твору «Старий і море» герой доходить висновку, що людина створена не для поразки, її не можна здолати.
«Якщо хочете,— стверджує Д. Затонський,— образ старого Сантьяго з повісті-притчі Хемінгуея «Старий і море» піднесений до рівня міфу, міфу про людину, переможену й водночас непереможну».
Цитатна характеристика образу Сантьяго з твору “Старий і море”
«Геть усе в ньому було старе, крім очей, а вони мали колір моря і блищали весело й непереможно»; мав «дивовижні плечі – і досі ще могутні, хоч які й старі»; «пив жир з акулячої печінки, корисний для здоров’я».
«Жив дуже самотньо, сам виходив у море. Не мав грошей, часто не мав їжі, але його це мало хвилювало, бо море було змістом його буття».
«Старий завжди думав про море як про жінку, про живу істоту, що може подарувати велику ласку й позбавити її».
«Своєї долі шукають всі – і люди, й птахи, й риби», «Треба думати лише про одне, про те, задля чого я народжений».
«Я цілий тиждень рибалив на глибокому й нічого не піймав, – подумав старий – спробую сьогодні там, де ходять косяки макрелі й тунця, – може, серед них попадеться й велика риба».
«Ти, старий, краще сам будь безстрашний і впевнений»
«Він пошукав очима пташину, бо радий був хоч її товариству. Одначе пташина зникла».
«Риба – вона також мені друг, – сказав він, – та я повинен її вбити. Як добре, що нам не доводиться вбивати зорі… Досить того, що ми вимагаємо їжу в моря і вбиваємо своїх братів».
«уже знов відбивався і цього разу знав, що боротьба марна. Акули наскочили цілою зграєю, і старий бачив лише стрімкі лінії на воді, прокреслені їхніми плавцями, та фосфоричне світіння їхніх тіл, коли вони накинулись на рибину. Він молотив кийком по акулячих головах і чув, як клацають їхні щелепи і як струшується човен від шарпанини під дном. Молотив одчайдушно…».
«Старий знав, що тепер він переможений остаточно і безнадійно».
«Я б охоче купив собі хоч трохи талану, якби знав, де його продають»,- сказав старий. «А за що ж би я його купив? – тут-таки спитав він себе. – Може, за загублений гарпун, чи за зламаний ніж, чи за дві негодящі руки?».
«А нагорі, в своїй хатині при дорозі, старий знову спав. Він спав так само долілиць, і біля нього, пильнуючи його сон, сидів хлопець. Старому снилися леви»
