“Степ” Олександр Олесь аналіз (паспорт твору)

“Степ” Олександр Олесь аналіз вірша допоможе краже зрозуміти твір, визначити, яка тема, ідея, художні засоби та підготувати літературний паспорт твору.

Олександр Олесь “Степ” аналіз

Автор – О. Олесь

Жанр – вірш

Вид лірики – пейзажна

Рід літератури: лірика.

Тема – оспівування краси степу

Ідея – висловити захоплення величчю, красою та мінливістю рідної природи; підкреслити її живий, динамічний характер.

Головна думка – кожна пора року неповторна

Центральний образ степу автор описує як живу істоту, що змінює свій «одяг» і настрій в різні пори року.

Весною степ, як вишитий килим; влітку, як розбурхане синє море; восени — жовта порожня пустеля; а взимку – біла перина, на якій спить «баба люта».

Римування: перехресне.

Художні засоби:

• Епітети: степ широкий, буйним сизим морем, пустеля неоглядна, степ пожовклий, голосних дзвінких пташок, перина біла, рівна і м’яка, баба люта і лиха, мертвий сон, злі морози, вітри південні.
• Метафора: обійме зором, захиталось море трав, степ… сизим морем став», рудіють трави, мертвий сон старої баби Злі морози стережуть.
• Порівняння: Степ весною — наче килим; Степ у літі — наче море; Мов пустеля неоглядна, степ, Степ зимою — мов перина, Мов пісок, рудіють трави.
• Уособлення: сонце кидає нитки, вишиває візерунки; зеленіє степ, … пишніш стає, обсиплеться росою, пахощі поллє, розіслався навкруги, вітри не заметуть.   
• Риторичні оклики: «…сизим морем став!».
• Риторичні питання: «…хто угледить береги?!».
• Повтори – степ, то, хто, мов, не.

Олександр Олесь майстерно використовує зорові образи (кольори: зелений, сизий, жовтий, білий) та слухові (спів пташок, шум трав), щоб читачі могли буквально «відчути» степ.

Ця поезія, що яскраво репрезентує пейзажну лірику Олександра Олеся та його захоплення природою України.

Олександр Олесь “Степ” читати

Степ весною — наче килим,
Сонце кидає нитки,
Вишиває візерунки,
То розводи, то квітки.

Зеленіє степ весною,
З кожним днем пишніш стає,
То обсиплеться росою,
То враз пахощі поллє.

Степ у літі — наче море,
Розіслався навкруги,
Хто його обійме зором,
Хто угледить береги?!

Ось подув південний вітер,
Захиталось море трав.
Справді, гляньте: степ широкий
Буйним сизим морем став!

Мов пустеля неоглядна,
Степ пожовклий восени.
Мов пісок, рудіють трави,
Не шумлять уже вони.

Не почуєте вже співу
Голосних, дзвінких пташок,
Не побачите ніде вже
Ні розводів, ні квіток.

Степ зимою — мов перина,
Біла, рівна і м’яка.
Спить на ній зима холодна,
Баба люта і лиха.

Мертвий сон старої баби
Злі морози стережуть,
Доки їх вітри південні
У яри не заметуть.