«Сто тисяч» образ Романа

Образ Романа “Сто тисяч” – це протилежність його батьку Герасиму. Характеристика Романа допоможе розкрити його образ, визначити риси характеру.

Характеристика Романа «Сто тисяч» 

Роман – молодий та вродливий парубок, який не пішов в батька. Він добрий, роботящий, розумний, привітний, але діяльність батька дала про себе знати. Роман навіть згоджується шукати скарб з Бонавентурою.

На відміну від батька не любить брехати та шукати «халяву».

 Роман Син, який поважає своїх батьків, але, маючи свої думки та почуття відстоює їх. Кохає наймичку Мотрю простим, щирим коханням, яке не хоче міняти на грощі Пузирівни.

 Цитатна характеристика Романа “Сто тисяч”

Роман про Копача

“Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна – тілько нічого не робе.”

Розмова Герасима з сином Романом

Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?
Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця…
Роман. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.
Герасим. Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.
Роман. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.
Роман. Мотря така дівка…
Герасим. Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря.
Роман. Та нехай вона вам сказиться, та Пузирівна, я її не знаю.
Герасим. Ой гляди! Може, чого накоїв з Мотрею? Тілько прийдеться платить, то я тебе живого облуплю. Тепер такий світ: сама в’язне, а потім плати.
Роман. Нічого я не зробив худого. І Мотря не з таких – вона дівчина чесна.
Герасим. А грошей у неї багато є?
Роман. Де ж вони у неї візьмуться? Вона і без грошей до душі мені.
Герасим. До душі, та не до кишені.”

 Розмова Романа з Мотрею
Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней і на Пузиревих дівчат…
Мотря (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі і повилазить… (Штовха його од дверей і виходить.)
Роман (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка – сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрі.

Роман. А ви думаєте, що у Пузирів поживитесь грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять взяв у нас: обіщали п’ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона і дві корови.
Герасим. Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість.
Роман. Та ще на придачу всі гуртом попобили зятя та й вирядили.
Герасим. А нас хіба не били? Били й нас.
Копач. Цікаво. І зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
Роман. А як було? Так було: зараз сват Іван зчепився з батьком, щоб давали обіщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обіцянка – цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а він батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився мені в чуба – саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
Роман. Вмішались всі родичі і півдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову – знов зчепились.. Отаке-то придане; нарешті, батькові два зуби вибили…