«Сторонній» — повість французького письменника Альбера Камю. Твір написаний в 1942 році.
«Сторонній» або «Чужий», також відомий переклад «Незнайомець» Г. А. Адамовича – дебютна повість Альбера Камю, класична ілюстрація ідей екзистенціалізму. «Сторонній» скорочено по частинах викладено в цій статті.
«Сторонній» Камю скорочено
Короткий зміст 1 частини “Сторонній”
Алжирець французького походження, що живе в передмісті, дрібний чиновник Мерсі, дізнається про смерть матері. Кілька років тому він відвіз її в богодільню, оскільки платня не дозволяла її утримувати. Мерсі відправляється на похорони.В богодільні він поводиться явно неналежно скорботному синові: поговоривши з директором, йде ночувати до гробу матері, але навіть не хоче глянути на її тіло, розмовляє про дрібниці зі сторожем, спокійно п’є каву, курить, спить, а потім бачить у труни друзів матері з богодільні, які явно засуджують його бездушність. Так само байдуже ховає мати і повертається в місто.
Вдома довго спить, потім йде до моря купатися і зустрічає колишню співробітницю Марі, яка дуже співчуває його втраті. Увечері вони стають коханцями. Наступний день Мерсі проводить біля вікна, неквапливо роздумуючи про те, що чомусь в його житті практично нічого не змінилося. Увечері наступного дня Мерсі повертається з роботи і зустрічається з сусідами: старим Саламано і комірником Раймоном, який має славу сутенера. У Раймона коханка-арабка, яку він хоче провчити: просить Мерсі допомогти у вигадуванні листа, яким запросить її на побачення, щоб там її побити. Мерсі бачить їх бурхливу сварку, яку присікає поліція, і погоджується бути свідком на користь Раймона.
Начальник на роботі пропонує Мерсі підвищення по службі з переведенням до Парижа. Мерсі не хоче: життя від цього не зміниться. Потім Марі справляється у нього про намір з нею одружитися, але Мерсі і це не цікавить. У неділю Марі, Мерсі і Раймон йдуть на море в гості до Массона – приятеля Раймона. На автобусній зупинці їх насторожує зустріч з арабами, серед яких – брат коханки Раймона. Після сніданку і купання на прогулянці, знову помітивши арабів, друзі вже впевнені, що їх вистежили. Зав’язується бійка, в якій Раймон отримує удар ножем, після чого араби тікают.Через деякий час, обробивши рану Раймона, всі троє знову йдуть на пляж і знову натикаються на тих же арабів. Раймон передає Мерсі свій револьвер, але сварки з арабами не вийшло.
Мерсі залишається один, одурманений спекою та алкоголем. Знову побачивши араба, який поранив Раймона, він вбиває його.
Короткий зміст 2 частини “Сторонній”
Мерсі заарештували і викликають на допити. Він думає, що справа його зовсім проста, але адвокат і слідчий не погоджуються. Мотиви злочину нікому не зрозумілі, а сам Мерсі відчуває лише досаду від того, що сталося. Одинадцять місяців триває слідство. Камера стала будинком, життя зупинилося. Воля закінчилася навіть у думках після побачення з Марі. Мерсі нудьгує, згадує минуле. До нього приходить розуміння, що навіть один день життя може наповнити сто років ув’язнення у в’язниці, стільки залишається спогадів. Поступово поняття часу втрачається.
Справа слухається судом присяжних. Багато народу у дуже задушливому залі. Мерсі не розрізняє осіб. Враження, що він тут зайвий. Свідків опитують довго, картина вимальовується сумна. Прокурор звинувачує Мерсі в бездушші: жодної сльози на похоронах матері, навіть не побажав поглянути на неї, доби не минуло, як він вступив в зв’язок з жінкою, дружить з сутенером, вбиває без приводу, ні людських почуттів, ні принципів моралі у підсудного немає . Прокурор вимагає смертної кари. Адвокат заявляє протилежне: Мерсі – чесний трудівник і зразковий син, який утримував свою матір, поки міг, його погубило хвилинне осліплення, і найтяжча кара йому – каяття і совість.
Вирок, проте, – смертна кара. Від імені всього французького народу Мерсі публічно відрубають голову на площі. Він не розуміє неминучість того що відбувається, але все-таки упокорюється. Життя не таке гарне, щоб за нього чіплятися. І якщо все одно доведеться померти, то немає різниці, коли і як.
Перед стратою в камеру Мерсі приходить священик. Але даремно він намагається звернути його до Бога. Для Мерсі вічне життя не має ніякого сенсу, він не бажає витрачати на Бога час, що залишився йому , тому він виливає на священика все накопичене обурення.
На порозі смерті Мерсі відчуває, як з безодні майбутнього до нього піднімається подих мороку, що його обрала одна-єдина доля. Він готовий усе пережити заново і відкриває свою душу лагідній байдужості світу.
