«Тартюф» ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ЯВА 1
Клеант, Тартюф.
КЛЕАНТ:
Про це вже всі кричать, і вірте, що ті вісті
Для честі вашої не принесуть користі.
Я вас, добродію, до речі тут зустрів
І щиро вам скажу про цеє пару слів.
Я не силкуюся збагнуть цю річ до краю;
В найгіршім разі так я все це уявляю:
Невинні ви цілком, а винний сам Даміс:
І скаргу ту на вас неправедно заніс.
По-християнському було б забуть образу
І помсту всяку геть з душі прогнати зразу.
Невже ви схочете за сварку вашу з ним,
Щоб вигнано його, щоб кинув він свій дім?
Я ще таки скажу, і в тім брехні не буде:
Вже ремствують на вас тепер за це всі люди.
Послухайте ж мене, всім спокій поверніть
І справи вашої на гірше не ведіть.
На божу волю весь великий гнів оддайте
І батька з сином знов до згоди приєднайте.
ТАРТЮФ:
Ох, і моя душа до згоди теж вола.
Я не держу на нього й крихти зла,
Я вибачив йому, я вже не нарікаю,
Йому б я сам служив так щиро, як здолаю;
Та божий інтерес на те не призволя:
Якщо він буде тут, я вийду відсіля;
А якщо я тепер, по тій страшній зневазі,
До згоди з ним прийду, то страчу на повазі.
Тоді вже бог зна що про мене здасться всім:
Що я з політики вдаю себе плохим,
Та й скажуть, що себе я винним почуваю,
Незлобністю ж душі свій острах покриваю,
І що на те його карати не схотів,
Щоб міг забути він на мене правий гнів.
КЛЕАНТ:
Виправдуєтесь ви барвистими словами
Й відбутись хочете непевними думками,
Але втручатись вам чи слід до божих справ?
Хіба злочинця бог і сам би не скарав?
Зоставте ж богові за гріх людей карати,
А нам наказує він тільки їх прощати.
Не думайте й про те, що скаже цілий світ,
Якщо ви дбаєте про божий заповіт.
Як! Через те, що хтось якось додумать може,
Ви будете з людьми поводитись негоже!
Ні, ні, робімо так, як небо нам велить,
А інший клопіт нас нехай не туманить.
ТАРТЮФ:
Я вам уже сказав, що гніву я не маю
І божу заповідь я тим задовольняю;
Але ж закону бог того не положив,
Щоб я з зневажником моїм укупі жив.
КЛЕАНТ:
А чи велить вам бог схилятися до того,
Що батькові його прийшло не знати з чого?
Жадати, щоб усе добро він вам оддав,
Якого брати ви не мали жодних прав?
ТАРТЮФ:
Хто знатиме мене, вгада мій замір чистий:
Не скаже, що я дбав для власної користі.
Що всі мені скарби? Який мені в них зиск?
Ні, не приваблює мене фальшивий блиск.
Коли ж я й згодився те все добро прийняти,
Що пан Оргон мені ласкавий був оддати,
То це я через те зробив, що мав я страх,
Щоб не погинуло воно в лихих руках;
Щоб не дісталося воно комусь такому,
Хто прогайнує все не на користь нікому;
А я ж узяв його для однії мети:
Щоб небо вславити та ближнім помогти.
КЛЕАНТ:
Ваш делікатний страх облиште ви ласкаво,
Щоб той не плакався, хто мав на спадок право.
Ні, хай бере своє, та й сам одповіда,
А клопотатися про те вам не влада.
Та краще б він усе добро те марно стратив,
Ніж за шахрайство б вас хто-небудь винуватив.
Аж дивно бачити, як хто без сорома
Великії дари охоче так прийма.
Правдива щирість теж закони мусить мати.
Хто вчить наслідників законних обдирати?
Коли ж ви маєте такі думки, що там,
Де житиме Даміс, не можна жити вам,
То краще б вам було тихесенько самому
Почесно геть піти з Оргонового дому,
Ніж дожидатися таких нечутих справ,
Що сина рідного з оселі він прогнав.
Було б повинністю порядної людини,
Добродію…
ТАРТЮФ:
Уже пів чвертої години,
Добродію, я звик молитися в сей час,
То ви вже вибачте, що я покину вас.
(Виходить).
КЛЕАНТ:
Ах!
ЯВА 2
Ельміра, Мар’яна, Клеант, Доріна.
ДОРІНА:
(до Клеапта)
Пане, згляньтеся, обстаньте й ви за нею:
Якби ви знали, як стражда вона душею!
Той шлюб, що батько їй сьогодні назначив,
Їй душу рве весь день і серце їй розбив.
Пан зараз буде тут. Зберімо ж наші сили,
То, може б, силоміць чи хитрощами збили
Нещасний замір той, що всіх турбує нас.
ЯВА 3
Оргон, Ельміра, Мар’яна:, Клеант, Доріна.
ОРГОН:
Я радий, що знайшов усіх тут разом вас.
(До Мар’яни).
Ну, дочко, цей контракт вас має звеселити,
Та ви вже знаєте, що може він містити.
МАР’ЯНА:
(падає навколішки перед Оргоном)
Для бога, таточку, що зна мої жалі,
Якщо зворушить вас що-небудь на землі, —
Природнії права забудьте в цю годину.
Скорятись вам свою не силуйте дитину.
Не змушуйте, щоб я на вирок ваш такий
До суду божого несла свій плач тяжкий.
І це життя моє, що через вас я маю,
Нещасним не робіть, не нівечте до краю.
Коли вже я свої надії загублю,
Щоб з тим з’єднатися, кого я так люблю,
То хоч одну мені ви ласку ще зробіте
І світу з нелюбом, благаю, не в’яжіте.
О, не гнітіть мене вагою прав своїх,
Щоб я не вдійла якийсь великий гріх!
ОРГОН:
(почуває жаль)
Не треба м’якшати, як легкодухі люди.
МАР’ЯНА:
Любіть же ви його, мені байдуже буде;
Кохайте, дайте все йому добро своє;
Як мало ще того — додайте все моє;
Я згоджуся на те, я все віддам без болю,
Та серденька мого не дайте ви в неволю,
І краще в монастир дозвольте йти мені, —
Нехай дотліють там мої останні дні.
ОРГОН:
Оце ж ті донечки: вже зараз і в черниці,
Як батько з голови їм вибива дурниці.
Але чим більше він нелюбий вам, то тим
Ще більш достойною з’явіться перед ним.
Убийте шлюбом ццм до любощів охоту
І голову мою позбавте від клопоту.
ДОРІНА:
Атож!..
ОРГОН:
Примовчуйте; ще не прийшов ваш день.
Щоб я вас більш не чув! Мовчіть! Анітелень!
КЛЕАНТ:
Якщо пораду ви не приймете вразливо…
ОРГОН:
Поради ваші всі — прегарнії на диво!
Вони розсудливі, я дуже їх люблю,
Але приймати їх, пробачте, не волю.
ЕЛЬМІРА:
(до Оргона)
Дивившися на вас, не тямлю, що до чого;
Не розумію я засліплення такого.
Гаразд же ви йому себе запродали,
Коли й сьогодні ще нам віри не йняли.
ОРГОН:
Простіть, я вірю в те, що бачать власні очі.
Я знаю, боронить Даміса ви охочі,
І ви боялися, щоб він не показав,
Як гидко скривдити сердешного бажав.
Нарешті, ви були збентежені так мало,
Що вам повірити ніяк не випадало.
ЕЛЬМІРА:
Хіба ж, як хто сказав, що нас посмів кохать,
Повинна наша честь притьмом на гвалт кричать?
Чи бути іншої відповіді не може,
Як гнівом блискати, як лаятись негоже?
А я такі слова приймаю просто в жарт,
Чинити ж вибухи, по-моєму, не варт.
Чесноту я люблю, та лагідну, без крику;
Я не волю собі недоторканість дику,
Що в зуби й пазурі невинність прибира
І за найменшу річ вам очі видира.
Хай не карає бог чеснотою такою!
Я буду вірною, не бувши сатаною.
І слово простеє, але непривітне
Зальотника незгірш від мене прожене.
ОРГОН:
Я тямлю все, мене не збити з паінтелику.
ЕЛЬМІРА:
Дивуюсь на таку невіру превелику.
Але якщо самі побачите ви те,
Про що ми кажемо, чи віри поймете?
ОРГОН:
Побачу?
ЕЛЬМІРА:
Так.
ОРГОН:
Овва!
ЕЛЬМІРА:
А що, як я здолаю
Розкрити очі вам тим способом, що маю?
ОРГОН:
Плетіть!
ЕЛЬМІРА:
Ну й чоловік! Одно мені скажіть…
Коли не хочете, то віри нам не йміть,
А уявіть собі, що це могло б тут бути,
Що ви могли б те все побачити й почути.
То що сказали б ви про любого свого?
ОРГОН:
Сказав би… не сказав нічого б, і того
Не може бути.
ЕЛЬМІРА:
Вже вас досить ошукали;
Доволі й ви мені брехнею дорікали.
Так от же залюбки в цій хаті, в цей же час
Поставлю Свідка я — нікого ж, тільки вас.
ОРГОН:
Гаразд. Побачу ж я, піймавши вас на слові,
Чи ви обіцянку свою справдить готові.
ЕЛЬМІРА:
(до Доріни)
Скажіть, щоб він прийшов.
ДОРІНА:
(до Ельміри)
Розумний він, глядіть, —
То, може, й у сильце так сплоха не влетить.
ЕЛЬМІРА:
(до Доріни)
Найлегше дурить нас людина, що нам мила,
До того ж і пиха його затуманила.
Пришліть його.
(До Клеанта і Мар’яни).
А ви — вам вийти слід обом.
ЯВА 4
Ельміра, Оргон.
ЕЛЬМІРА:
Поставмо так цей стіл і скрийтесь під столом.
ОРГОН:
Навіщо?
ЕЛЬМІРА:
Вам тепер сховатися конечно.
ОРГОН:
Чого ж під стіл?
ЕЛЬМІРА:
То що? Примощуйтесь безпечно.
У мене в голові я думка, в тую ж мить
Ви зрозумієте. Ну, лізьте ж, та сидіть
Тихенько так, щоб вас не чули і не зріли.
ОРГОН:
Вам потурати більш уже немає й сили,
Та ну, побачимо, який із вас митець.
ЕЛЬМІРА:
(Оргонові, що вже під столом)
Переконаєтесь у всьому під кінець.
Ви свідком будете дивачної розмови,
Та не турбуйтеся і не бентежте крові;
Не гнівайтесь на те, що я йому скажу,
Через розмову ту я правду покажу,
Коли на те пішло, я взяти мушу маску
І до облесника показувати ласку.
Одвагу виявить спромогу дам йому,
Стидку його любов я нібито прийму,
Але я ради вас та щоб його скарати
Прихильність прибрану бажаю показати;
Тому скінчу я враз, як здасться вам, що вас
Я добре впевнила і що скінчити час.
На вас лежатиме жагу його спинити,
Як знайдете, що більш не можна попустити,
Що досить бачили, щоб істини дійти,
І що дружину вам пора оберегти.
Та власний інтерес ховати в вашій мочі…
Вже йде… Так ви ж йому не кидайтесь на очі.
ЯВА 5
Тартюф, Ельміра, Оргон під столом.
ТАРТЮФ:
Мені сказали там, — ви кликали мене.
ЕЛЬМІРА:
Я маю дещо вам одкрити потайне.
Замкніть же двері перш, ніж стану я казати,
Та гляньте, чи ніхто не може нас піймати.
Тартюф замикав двері й вертається.
Такого лишенька не треба нам зовсім,
Яке нам трапилось недовго перед цим.
Тоді ми вскочили були по саму шию.
Боялась я за вас так, що й сказать не вмію.
Ви бачили, що я старалася в той час
Даміса втишити, щоб він мовчав про нас,
Хоча, пригнічена турботою моєю,
Не догадалась я все те назвать брехнею.
Та бог не дав, щоб те скінчилось чимсь лихим.
І забезпечені ми більш, ніж перед тим.
Прогнала хмари всі міцна до вас шаноба;
Мій чоловік на вас не гляне вже спідлоба.
Він, з пліток сміючись, такий нам дав наказ,
Щоб ми зіходились до пари раз у раз.
Тому я й не боюсь, що матиму нагану
За те, що з вами вдвох тут розмовляти стану.
Хоч, може, серце це занадто поспіша,
Та знайте, що й моя горить до вас душа.
ТАРТЮФ:
Цієї мови я не здужаю збагнути:
Раніш доводилось од вас не теє чути.
ЕЛЬМІРА:
Якщо відмова та вас досі обража,
Жіноче серденько — вам річ зовсім чужа,
І ви не знаєте, що має розумітись,
Коли ми почнемо так легко боронитись.
Хоч ми й закохані, та почуття в той час
Із соромливістю змагаються ще в нас.
Яке б не мали ми правдивеє кохання,
Ми все стидаємось одвертого визнання.
І ми боронимся, хоч видно по очах,
Що наше серденько у вас уже в руках,
Що тільки гонор нам шорсткі слова диктує
І що відмова та вам любощі віщує.
Це дуже сміливе, що тут я визнаю,
І соромливість тим я скривдила свою,
Але вже сталося, що я вам це сказала…
Скажіть, хіба б же я Даміса зупиняла?
Хіба б я залюбки, — згадайте це ще знов, —
Так довго слухала розмову про любов?
Невже в речах таких була б така прихильна,
Якби від співчуття сама була я вільна?
А чуючи про вас, що шлюб ви берете,
Я відмовляла вас, не згодилась на те.
Що ж мало значити таке моє вмовляння?
Що мала я до вас прихильні почування,
Що володіть сама бажала серцем цим,
Що не хотіла ним ділитися ні з ким.
ТАРТЮФ:
Добродійко, слова такі без краю мило
Почути з любих уст, що серце полюбило.
Повірте, що мені солодкий мед цих слів
Блаженства почуття по всій душі розлив.
Подобатися вам — то всі мої бажання,
Задовольняти вас — найвище раювання.
Але, прошу, нехай не в гнів то буде вам,
Що трохи не дойму я віри цим словам.
Я можу думати, що це слова лукаві,
Аби пошкодити мені в весільній справі.
Я, пані, навпростець, по щирості скажу,
Що до цих слів тоді довіру покажу,
Як ласки вашої, якої так жадаю,
Не тільки на словах, а в дійсності дізнаю
І віру защеплю в душі своїй навік,
Що з ласки вашої я щасний чоловік.
ЕЛЬМІРА:
(навмисне кашлянувши)
Еге, які-бо ви швидкі та нетерплячі;
Так хутко стратите всі почуття гарячі.
Я тут найкраще вам освідчення чиню,
Я так стараюся, а вас не вдовольню…
Чи тільки вас тоді я впевнити здолаю,
Як із прихильністю дійду вже аж до краю?
ТАРТЮФ:
Чим менше гідний хто, тим менше щастя жде
І на самі слова надій не покладе,
Щасливій доленьці ми віри не діймаєм,
Аж поки в дійсності щедрот її зазнаєм.
А я прихильності не заробив нічим,
То як же вірити мені ознакам цим?
Ні, я не впевнюся на мову ні на яку,
Аж поки справжню ви дасте мені ознаку.
ЕЛЬМІРА:
Який гарячий пал, що й перешкод не зна!
Як душу він мені збентежує до дна!
Дк пута він кладе на серденько жіноче
І як. потужно він бере собі, що хоче!
Чи й способу нема боротись проти вас
І ви вже не дасте спочинку хоч на час?
Але чи можна ж так суворо намагатись
І разом усього так палко допевнятись,
Надуживаючи прихильні почуття
Тієї, що вже сил збулась до бороття!
ТАРТЮФ:
Коли ж приймаєте любов мою гарячу,
То чом певнішого я доказу не бачу?
ЕЛЬМІРА:
Та як же зважусь я на те? А божий страх?
А небо, що у вас щоденно на устах?
ТАРТЮФ:
Коли це страх, що нам не буде з неба згоди,
Я легко збавлю вас такої перешкоди;
Хай серця вашого не здержує вона.
ЕЛЬМІРА:
Але небесний суд — то, кажуть, річ страшна.
ТАРТЮФ:
Я ці страхи смішні відразу вам розвію,
Вагання зняти всі я дуже добре вмію.
Так, небо деяких не дозволяє втіх.
Порозумітися ж з ним можна в справах цих.
Така наука є, щоб, як потреба каже,
Вільніше попускать сумління, що нас в’яже.
І вчинкам нашим злим оправдання знайти,
Якщо ми робим їх для чистої мети.
Ви потім навчитесь як слід ції науки,
А поки що себе мені віддайте в руки;
Без ляку вдовольніть огонь бажань моїх,
А винний буду я й візьму на себе гріх.
Ельміра кашляє дужче.
Ви кашель маєте.
ЕЛЬМІРА:
Я страдниця, та й годі.
ТАРТЮФ:
А чи не стане вам пастильна ця в пригоді?
ЕЛЬМІРА:
Це кашель навісний, тепер уже, мабуть,
Ніякі пастильки його не проженуть.
ТАРТЮФ:
Це неприємна річ.
ЕЛЬМІРА:
Така, що й не сказати!
ТАРТЮФ:
Нарешті легко вам вагання геть прогнати.
Тут ваша таїна сховається навік.
Лихе ж не зло само, а розголос і крик.
Скандал перед людьми вражає справді віру,
Але не є гріхом грішити потаймиру.
ЕЛЬМІРА:
(кашляє дужче і стукає об стіл)
Я бачу, що мені скоритись час прийшов
І все віддати вам, що віддає любов;
Що меншим коштом я не смію сподіватись
Задовольнити вас і з вами сквитуватись.
Це сумно вдіяти, по правді вам скажу,
Я зовсім нехотя переступлю межу;
Але коли вже так ведуть мене до того,
Як віри все не ймуть, не слухають нічого,
Коли упевнитись бажають виразніш,
То вже послухаєш людей і вдовольниш.
Коли в цім послуху образа буде богу,
Зле буде з тим, хто звів мене на цю дорогу.
І певно, що не я вину собі візьму.
ТАРТЮФ:
Так, пані, я прийму; а про вину саму…
ЕЛЬМІРА:
Прошу вас, відчиніть та визирніть із хати,
Чи чоловіка там де-небудь не видати?
ТАРТЮФ:
І що вам за печаль журитися за ним?
Ми можем сим панком крутити, як дурним,
З таємних сих розмов радіє він без міри,
Коли ж побачить що, то все ж не пійме віри.
ЕЛЬМІРА:
Дарма, ви все ж таки, прошу я вас, підіть
Та за дверима скрізь гарненько позирніть.
ЯВА 6
Оргон, Ельміра.
ОРГОН:
(вилазячи з-під стола)
Оце скажу! Чи хто видав таку личину!
Я аж нетямлюся, я з гніву тут загину!
ЕЛЬМІРА:
А ви вже й вилізли? Так іцо це?
Жарт для вас? Іще ховайтеся, бо зовсім ще не час.
Чекайте до щнця, щоб знати вочевидьки,
А не звіряйтеся на всякі прості сплітки.
ОРГОН:
Чи пекло бачило тварину більш гидку!
ЕЛЬМІРА:
О боже! Нащо ж так судити нашвидку!
Ні, дайте впевнить вас, та вже тоді й гнівіться;
Не поспішайте так, бо можна помилиться.
(Становить Оргона за собою).
ЯВА 7
Тартюф, Ельміра, Оргон.
ТАРТЮФ:
(не помічаючи Оргона)
Сприяє все мені задля моїх утіх.
Я добре обдививсь по закутках усіх:
Нікого там нема, і з думкою ясною…
В той час як Тартюф наближається, простягти руки, щоб обняти Ельміру, вона відхиляється, і Тартюф бачить Оргона.
ОРГОН:
(спиняючи Тартюфа)
Заждіть, не кваптесь так з любовною жагою!
І серденька свого так дуже не паліть.
Ага! Свята душе! Вже годі нас дурить!
Як легко спокута вас біс до злого вчину!
Ви сватали дочку, а зводили дружину.
Я все не розумів, до чого ви йдете,
І ждав, що скажете ви щось зовсім не те.
Але вже з дослідом дійшлось тепер до краю
І більше доказів я мати не бажаю.
ЕЛЬМІРА:
(до Тартюфа)
В тім, що зробила я, для мене честь мала,
Але до цього я примушена була.
ТАРТЮФ:
(до Оргона)
Як! Ви вже певні!
ОРГОН:
Ну, без крику; не вгинайтесь,
I зараз же мені з будинку вибирайтесь.
ТАРТЮФ:
Таж обіцяли ви…
ОРГОН:
Не час розмовам цим.
Вам треба зараз же покинути цей дім.
ТАРТЮФ:
Це вам іти відсіль, хоча ви й горді, дане;
Будинок мій, нехай про це відомо стане,
І я вам покажу, що ця крутня гидка
І сварка ця мене ні трошки не зляка.
Що, гайячи мене, нелегко дійдуть справи,
Що в мене спосіб є розбити план лукавий,
За небо скривджене помститись і скарать
Тих, що тепер мене так вигнати хотять.
ЯВА 8
Ельміра, Оргон.
ЕЛЬМІРА:
Про що він тут казав? І що це означає?
ОРГОН:
Боюсь я, далебі. Так, жарту в цім немає.
ЕЛЬМІРА:
Як?
ОРГОН:
Помилку свою побачив я з цих слів.
Той запис на мій дім клопоту наробив.
ЕЛЬМІРА:
Який там запис?
ОРГОН:
Так, це діло вже пропало,
Та й інша річ мене турбує ще чимало.
ЕЛЬМІРА:
Що знов?
ОРГОН:
Дізнаєтесь. Але загляну вмить,
Чи певна скринька там у хаті ще стоїть.
