«Тартюф» ДІЯ П’ЯТА
ЯВА 1
Оргон, Клеант.
КЛЕАНТ:
Куди ви біжите?
ОРГОН:
Чи знаю ж я!
КЛЕАНТ:
До ладу
Було б, гадаю, перш усім зійтись на раду
І в цій пригоді щось намислити гуртом.
ОРГОН:
З цією скринькою збентеживсь я цілком.
Про інше тяжко так не міг би я журиться.
КЛЕАНТ:
То, певно, в скриньці тій поважна таємниця?
ОРГОН:
Цю саму скриньку мій нещасний друг Аргас
На схованку до рук віддав мені в той час,
Як утікав. Ми з ним найбільшу приязнь мали.
Він говорив мені, що там лежать шпаргали,
Його ж добро й життя залежало від них.
КЛЕАНТ:
Навіщо ж оддали ви їх до рук чужих?
ОРГОН:
Це сталось так: моє сумління винне в тому.
Якось признався я про це тому гидкому;
Як став же радить він, то я вже й сам знайшов,
Що краще скриньку цю віддать йому на схов.
На те, щоб відректись, найменший мав я клопіт,
Якби за скриньку ту взяли мене на допит,’
І щоб, сумління вже свого не боячись,
Незгідно з правдою я міг заприсяґтись.
КЛЕАНТ:
То кепсько; так мене принаймні це вражає.
Той дар і тайна та, яку від вас він має, —
Коли вже щиро вам сказати погляд свій, —
Ви в необачності замислили своїй,
Ви віддались йому з довірою такою;
Цей чоловік на вас готову держить зброю,
І гнівати його — то небезпечна річ.
Вам треба б лагідно його позбути з пліч.
ОРГОН:
І він здававсь мені таким святим та божим,
А в серці був таким нещирим і негожим!..
Як старця, я тоді прийняв його й пригрів!..
Ні, вже зрікаюсь я тепер святих людців.
Я їх стріватиму гидливістю страшною
І буду задля них найгіршим сатаною.
КЛЕАНТ:
Еге, оце вже в вас палкий занадто гнів;
Ваш розсуд лагідний за вітром полетів.
Правдивий розум вам не робить більш послугу;
З одної крайності ви кинулись у другу.
Ви помилку свою побачили в цей час,
Що щирість брехуна приваблювала вас;
Але не бачу я потреби, щоб ви впали
Ще в більшу помилку і першу тим справляли,
Змішавши в гурт один нікчему-брехуна
З людиною, яка неправди вік не зна.
Вас одурив шахрай, з одвагою такою,
Бундючним виглядом і міною пісною, —
То вже здається вам, що всі такі, як цей,
Що вже побожності нема проміж людей.
Такі дурні думки безбожні можуть мати,
А вам годилось би чесноту відрізняти.
Не кваптесь полюблять людину в одну мить;
У цьому ділі ви серединою йдіть.
Личині прибраній шаноби не давайте,
Але й побожної душі не ображайте.
Коли ж не можна вам без помилок таких,
Тоді вже краще ви впадайте в перший гріх.
ЯВА 2
Оргон, Клеант, Даміс.
ДАМІС:
Чи справді, батьку, той шахрай на вас чигає,
Від вас усе добро в непам’ять повертає?
I в гидості своїй, що будить правий гнів,
З чесноти вашої на вас же сітку сплів?
ОРГОН:
Так, сину, і душа моя болить без краю.
ДАМІС:
Ага! Ну, то йому я вуха повтинаю.
З напасником таким вагатися не час.
Мій клопіт, щоб його прийняти геть од вас,
Я задавлю його, то швидше буде справа.
КЛЕАНТ:
Отак, як бачите, говорить молодь жвава.
Вгамуйтесь трішечки і втиште гнів палкий;
Такий у нас король і вік тепер такий,
Що не насильство нам у справі допоможе.
ЯВА 3
Пані Пернель, Оргон, Ельміра, Клеант, Мар’яна, Даміс, Доріна.
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Що це? Я чую, тут таке страшне, негоже!
ОРГОН:
Це новина, що їй отут я свідком був.
Як бачите, собі подяки я здобув
За клопоти; прийняв злиденного, як брата,
Притулком, захистом йому стає ця хата.
Щодня він гойності моєї зазнає,
Я дав йому дочку і все добро своє, —
А зрадник цей гидкий наважився, неситий,
На гріх стидкий мою дружину спокусити.
Та не спинилася на тому твар гидка:
За все моє добро мене ж тепер ляка
І хоче зруйнувать мене, — бо має зброю,
Що сам я дав йому довірою дурною, —
Із дому вигнати, де я його прийняв,
І в злидні кинути, з яких його я взяв.
ДОРІНА:
Нещасний!
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Сину, я не можу йняти віри,
Щоб міг чинити він огидно так без міри.
ОРГОН:
Як!
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Людям праведним завидують усі.
ОРГОН:
Але скажіть, куди ведуть розмови ці,
Матусю?
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Живете ви бог зна по-цкому,
І бачу я, що він не милий тут нікому.
ОРГОН:
Чи це ж стосується до речі? Як і чим?
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Вже ж я казала вам не раз іще малим:
Чеснота на землі щодня терпить напасті;
Хоч заздрісні помруть, то заздрощам не впасти.
ОРГОН:
Чи з тим, про що в нас річ, зв’язок тут може буть?
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Вам сто дурних казок про його наплетуть.
ОРГОН:
Кажу ж: я бачив сам усе на власні очі.
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Створіння заздрісні злоречити охочі.
ОРГОН:
Я буду лаятись. Адже ж кажу я вам,
Що той гидкий його я злочин бачив сам.
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Злосливі язики насіють скрізь отрути,
І захисту від них ніде не може бути.
ОРГОН:
Ви неподобну річ якусь тут ведете,
Я бачив, бачив сам, очима бачив те;
Що зветься: бачив сам. Як треба ще казати?
Товкти по сто разів? За чотирьох кричати?
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
О боже! Найчастіш нас дурить зверхній вид;
На те, що бачим ми, звірятися не слід.
ОРГОН:
Я лютий!
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Підозрінь дурних ми стільки маєм,
І добрі вчинки злом так часто виясняєм!..
ОРГОН:
То милосердям я повинен пояснять,
Що він хотів мою дружину цілувать?
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Не можна ж так людей судити без причини;
Добути треба б вам певніший факт провини.
ОРГОН:
До ката! Як же ще впевнятись більш я міг?
Чи ждати мав, щоб він тут на очах моїх
Почав… От ще скажу таке, що не подоба.
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
В його душі одна пречистая жадоба;
І я не уявлю ніяк того в думках,
Щоб він одважився на той непевний шлях.
ОРГОН:
Я аж нетямлюся. Якби мені не мати
Були ви, хто зна, що я міг би вам сказати.
ДОРІНА:
(до Оргона)
По правді сталося, добродію; ви нам
Не вірили тоді — тепер не вірять вам.
КЛЕАНТ:
Ми тратимо свій час на зовсім марну зваду,
А треба б нам тепер знайти собі пораду.
Не спімо, бо на нас чигає той шахрай.
ДАМІС:
Чи в безсоромності сягне він аж за край?
ЕЛЬМІРА:
Я думаю, що з ним боротись нам несила,
І вже тепер його невдячність зрозуміла.
КЛЕАНТ:
(до Оргона)
Не вірте ви йому: у його спосіб є
Справдити проти вас напасництво своє.
І з меншим засобом хитрун меткий заплута
Лукавством, підступом людину кожну в пута.
З тією ж зброєю, що, має він на вас,
Його дражнити вам зовсім було не час.
ОРГОН:
Це так, та що ж робить?
Допік мені цей клятий,
І я не міг ніяк свій правий гнів стримати.
КЛЕАНТ:
Від серця хочу я, щоб згода хоч якась
Між вами обома наново почалась.
ЕЛЬМІРА:
Не знала я, що він такую має зброю,
А то не завдала б такого неспокою.
ОРГОН:
(до Доріни, побачивши Лояля)
А цей чого прийшов? Довідайтесь підіть.
Я саме в настрою з ким-небудь говорить!
ЯВА 4
Оргон, Пані Пернель, Ельміра, Мар’яна, Клеант, Даміс, Доріна, Лояль.
ЛОЯЛЬ:
(до Доріни, з глибини сцени)
Добридень, сестронько!
Зробіть, прошу, кохана,
Щоб з паном бачитись я міг…
ДОРІНА:
Он гості в пана;
Навряд щоб бачити його вдалося вам.
ЛОЯЛЬ:
Я тут найменшої турботи не завдам.
Не з неприємною прийшов я новиною,
І він радітиме, спізнавшися зі мною.
ДОРІНА:
Як звати вас?
ЛОЯЛЬ:
Скажіть ви тільки, що для справ
Прегарних пан Тартюф сюди мене прислав.
ДОРІНА:
(до Оргона)
Добродія цього, що так говорить мило,
Прислав сюди Тартюф. До вас він має діло,
Що, каже, буде вам приємне.
КЛЕАНТ:
(до Оргона)
Що ж, прийміть;
Побачим, що воно й що буде говорить.
ОРГОН:
(до Клеанта)
Він, може, схоче нас до згоди навертати.
Якії ж почуття я мушу виявляти?
КЛЕАНТ:
Вам треба здержати насамперед свій гнів
І прислухатися до миротворних слів.
ЛОЯЛЬ:
(до Оргона)
Привіт вам.
Небо хай злодумців наших згубить
І, як бажаю
Я, нехай вас бог полюбить.
ОРГОН:
(стиха до Клеанта)
Цей любий вступ моїм відповіде думкам
І згоду хоч якусь уже віщує нам.
ЛОЯЛЬ:
Родину вашу всю я змалку звик любити,
Отцеві ж вашому нагоду мав служити.
ОРГОН:
Добродію, простіть той сором мій, що я
Не знаю, хто ви єсть і як вас на ім’я.
ЛОЯЛЬ:
Лояль я звусь. З Нормандії походжу.
Я пристав судовий і цим хвалитись можу.
Оце вже сорок літ пролинуло часу,
Як цей приємний труд почесно я несу.
З дозволу ж вашого прийшов я ознаймити,
Що певний присуд ви повинні вдовольнити.
ОРГОН:
Як! Ви прийшли…
ЛОЯЛЬ:
Заждіть, нема чого кричать:
Це тільки акт, щоб ваш будинок одібрать,
Вас викинути всіх і кожну річ рухому
І дати вільний плац властителеві дому
З всією пильністю, в неодволочний час.
ОРГОН:
Як! Вигнати мене!..
ЛОЯЛЬ:
Так, милий пане, вас,
Бо домові цьому, як знаєте самі ви,
Ласкавий пан Тартюф хазяїн є правдивий,
По силі запису, що вже в руках моїх,
Тепер один він пан маєтків цих усіх.
Все списано як слід, не можна сперечатись.
ДАМІС:
На безсоромність цю нам треба дивуватись!
ЛОЯЛЬ:
Ця справа не до вас, і я кажу не вам,
Я до добродія; він єсть розсудний сам;
Він звик поводитись, як добрі, чесні люди,
І проти присуду змагатися не буде.
ОРГОН:
Але…
ЛОЯЛЬ:
Так, певний я: за цілий міліон
Ви не захочете повстати на закон
І згодитесь самі, як чесная особа,
Щоб я прикази міг справдити, як подоба.
ДАМІС:
Ой пане приставе, вже скоро мій ціпок
Спізнає, чи тонкий ваш чорний жупанок!
ЛОЯЛЬ:
(до Оргона)
Нехай ваш син мовчить, а ні — то вийде з хати,
Бо шкода на папір усе те викладати
І протокол на вас писати, як би слід.
ДОРІНА:
(набік)
Він прізвищем Лояль, — та не лояльний вид.
ЛОЯЛЬ:
Із добрими людьми ласкавий я без міри
І маю, пане, я таке бажання щире,
Щоб прислужитись вам і втіху принести;
А іншого могли б такого ви знайти,
Який, не двигнеиий моїми почуттями,
Далеко гірш, ніж я, поводився б із вами.
ОРГОН:
Що ж можна гіршого зробити ще для нас,
Як з хати вигнати?
ЛОЯЛЬ:
На те я дам вам час
І аж до завтрього не буду поспішати
Наказ той проти вас, добродію, сповняти;
А тільки ночувать прийду в будинок цей
Тихенько, лагідно, із десятьма людей.
Для форми ж зволите, як будете лягати,
Мені прислати ключ від вашої кімнати.
Я відпочинок ваш цю ніч обороню
І зайвих прикростей ніяких не вчиню,
А завтра вранці ви, добродію, не гайтесь
І зараз же з усім начинням вибирайтесь;
Людей, щоб помогти виноситись, я дам.
Я їх чимало взяв, щоб прислужитись вам.
Прихильності ще більш ні в кого б не знайшли ви
Як бачите, до вас я дуже милостивий,
То й ви шануйтеся, по правді все робіть
І перешкод мені не важтеся чинить.
ОРГОН:
(набік)
Від щирої душі готовий я віддати
Червінців добрих сто, які ще можу мати,
Та тільки щоб могти хоч раз, та до смаку,
По пиці луснути тварюку цю гидку.
КЛЕАНТ:
(стиха до Ореона)
Мовчіть, не псуйте гірш.
ДАМІС:
Зухвальство незбагненне
Не видержу, бо вже рука свербить у мене.
ДОРІНА:
(до Лояля)
Мосьпане, бачу я, що спина в вас така,
Що не завадило б дізнати їй ціпка.
ЛОЯЛЬ:
Скарать вас міг би я, не стерпівши образи.
Голубко, на жінок теж пишуться укази.
КЛЕАНТ:
(до Лояля)
Уже, добродію, те все скінчити час —
Давайте цей папір, та й не турбуйте нас.
ЛОЯЛЬ:
Ну, до побачення. Хай бог вам помагає.
ОРГОН:
Тебе ж з тим, хто тебе прислав, нехай скарає
ЯВА 5
Оргон, Пані Пернель, Ельміра, Клеант, Мар’яна, Даміс, Доріна.
ОРГОН:
Що, мамо, — бачите? Чи правду я казав?
З почину знать, яких нам треба ждати справ
Чи зрадництво його спізнали ви як треба?
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Я аж нетямлюся і наче впала з неба.
ДОРІНА:
(до Оргона)
Ви дурно скаржитесь і злим його звете:
Не замір то лихий, а почуття святе.
До ближніх маючи в душі любов єдину,
Він знає, що добро не раз псує людину,
І, мавши жаль, забрав усе, щоб одвернуть
Те все, що робить вам тяжкою праву путь.
ОРГОН:
Мовчіть, я раз у раз вам мушу це казати.
КЛЕАНТ:
(до Оргона)
Погляньмо ж мм, яку вам раду можна дати.
ЕЛЬМІРА:
Підіть оповістіть, що він чинити мав.
Всю силу запису лукавством він зламав.
І як дізнаються про речі очевидні,
То заміри його не справдяться огидні.
ЯВА 6
Оргон, Пані Пернель, Ельміра, Клеант, Мар’яна, Даміс, Доріна, Валер.
ВАЛЕР:
Добродію, смутну я звістку вам несу,
Та лихо не стоїть і мало в нас часу…
Є в мене приятель, ми стали з ним братами,
Він зна гаразд про те, що я турбуюсь вами,
І, добре мисливши, він те відкрив мені,
Що як урядник мав держати в таїні.
І саме от тепер листа такого пише,
Що вам конечна річ тікати найскоріше..
Шахрай, що панував над вами довгий час,
Дійшов до короля, і набрехав на вас,
І дав йому до рук якісь такі шпаргали,
Що від державного злочинця ви дістали:
Проти повинностей підданицьких своїх
Ви нібито взялись переховати їх.
Подробиць тих провин не вмів би я сказати.
Але вже є наказ, щоб вас арештувати.
І ще для певності доручено йому
Доглянути, щоб вас посаджено в тюрму.
КЛЕАНТ:
Таки облудних прав своїх допевнивсь клятий
І ваше все добро зумів опанувати!
ОРГОН:
Одно я вам скажу: людина — звір лихий.
ВАЛЕР:
Коли забаритесь, вас жде кінець сумний.
Мій повіз тут стоїть, тікати маєм змогу;
А от вам десять сот червінців на дорогу.
Не гаймось. Бачите, як метко він стріля.
Рятунок вам один — тікати відсіля.
В безпечнім місці я вас добре заховаю
І сам поїду вдвох із вами аж до краю.
ОРГОН:
Ви так турбуєтесь! Я стільки мав од вас!
Та дякувати вам знайду я інший час
І щиро стану я тепер молитись богу,
Щоб одслужитись вам послав мені спромогу.
Прощайте ж ви, глядіть…
КЛЕАНТ:
Тікайте вже, а ми,
Що треба діяти, все зробимо самі.
ЯВА 7
Тартюф, Поліцай, Пані Пернель, Оргон, Ельміра, Клеант, Мар’яна, Валер, Даміс, Доріна.
ТАРТЮФ:
(спиняє Оргона)
Заждіть, добродію, не кваптесь так тікати;
Тепер близенько вам іти відсіль до хати:
Арештувати вас король наш наказав.
ОРГОН:
Так от що, зраднику, мені ти готував!
Останній твій удар мене зганяє з світу,
І ним ти завершив злобу свою неситу.
ТАРТЮФ:
Спокійно цю ганьбу душа моя знесе:
Я ради господа навчивсь терпіти все.
КЛЕАНТ:
Чи бач — терпливості його межі немає.
ДАМІС:
А як він господа, мерзенний, зневажає!
ТАРТЮФ:
Не може запал ваш розчулити мене
І від повинності мене не відхитне;
МАР’ЯНА:
Ви тим бажаєте хвали собі здобути,
І служби кращої для вас не може бути.
ТАРТЮФ:
Почесна служба та, що влада нам дала;
Вона мене сюди, мосьпане, привела.
ОРГОН:
Але чи ти забув, що тільки через мене
Ти міг поліпшити життя своє злиденне?
ТАРТЮФ:
Я знаю, чим мені могли ви помагать,
Але про короля найперш я мушу дбать;
Ції повинності святої права сила
В душі моїй цілком подяку заглушила,
І я на жертву тим високим почуттям
І друга, й рід увесь, і сам себе віддам.
ЕЛЬМІРА:
Брехун!
ДОРІНА:
Як хитро він собі препишні шати
Пристроїв з тих речей, що треба шанувати!
КЛЕАНТ:
Коли вже в вас така велика щирість є,
Як кажете, й вона вам приводом стає,
То чом же з нею ви раніш не показались,
А вже — як зводили цю пані, та й піймались?
Чому ви з звісткою пішли до короля
Тоді вже, як Оргон прогнав вас відсіля?
Про інші речі я не став би вам казати —
Що все своє добро схотів він вам оддати;
Але ж ви кажете: злочинець він, — проте
Любісінько дари від нього берете.
ТАРТЮФ:
(до поліцая)
Прошу вас, перервіть ви цю крикливу мову
І докінчіть свою повинність урядову.
ПОЛІЦАЙ:
А справді, довго я її не — докінчив;
Язик ваш саме в час про теє нагадав.
То, щоб скінчити враз, ходімо лиш зо мною
В тюрму, що буде вам оселею новою. ч
ТАРТЮФ:
Хто? Я?
ПОЛІЦАЙ:
(до Тартюфа)
Так, пане, ви.
ТАРТЮФ:
За віщо ж це в тюрму?
ПОЛІЦАЙ:
Не вам я поясню, за віщо це й чому.
(До Органа).
Добродію, верніть ви спокій знову в груди.
Ми маєм короля, що не терпить облуди.
Наш добрий володар читати в серці звик;
Його не ошука облесливий язик.
Великим серцем він докладно все тлумачить
І кожну річ дрібну в правдивім світлі бачить.
Не спокушається душа його нічим,
І в крайність не впада він розумом твердим;
Чеснота перед ним довічну славу має,
Та сяєвом своїм його не засліпляє;
Всіх правих любить він, але ж у серці й гнів
Страшний розпалює, як бачить брехунів.
Його ніхто б не зміг так легко одурити,
І тонші хитрощі зумів би він розбити.
Відразу короля ясний і бистрий суд
Збагнув, що в цій душі єдиний тільки бруд.
Він був прийшов, щоб вас злочинцем показати,
Та й зрадив сам себе (в тім кару божу знати!)
І виявив, що він шахрай, відомий нам,
Якого вже король під іншим знав ім’ям.
Його злочинних діл така велика сила,
Що груба книжка їх напевно б не вмістила.
Наш найясніший пан обурився в той час,
Як зрозумів його невдячність проти вас,
А вчинок цей новий до інших долучив він,
Прийти ж за ним сюди для того доручив він,
Щоб бачити, куди його ще занесе
Нахабність, та щоб він вернув вам знову все.
Так хоче він, щоб ви від мене знов дістали
Папери ті, що ви нікчемному давали.
Контракт, що вашими маєтками всіма
Обдарував його, король тепер лама
І пробачає вам лихе поступування
В той час, коли ваш друг здобув собі вигнання.
Цим платить вам король за теє, що колись
Ви за права його так щиро піднялись,
І тим показує, що над надію всяку
Уміє за добро складати щиру дяку,
Що про заслугу він довіку пам’ята
І що скоріш лихе в непам’ять поверта.
ДОРІНА:
Спасибі ж богові!
ПАНІ ПЕРНЕЛЬ:
Мов світ мені піднявся.
ЕЛЬМІРА:
Як добре сталося!
МАР’ЯНА:
Ніхто й не сподівався.
ОРГОН:
(до Тартюфа, якого Поліцай веде з хати)
Гаразд! Ти, зраднику!..
ЯВА 8
Пані Пернель, Оргон, Ельміра, Мар’яна, Клеант, Валер, Даміс, Доріна.
КЛЕАНТ:
Ой братику, мовчіть
І гідності своїй образи не чиніть.
Покиньте ви того нікчемного злій долі,
Тепер уже й без вас він кається доволі.
Бажайте краще ви, щоб серце навернуть
Він знову міг тепер на праву, чесну путь.
Щоб справив він життя, неправди відцурався
Та вирок короля зм’якшити постарався.
А ви з подякою підіть до короля
За те, що він таку вам радість наділя.
ОРГОН:
Це так. Ходім скоріш; до ніг його впадімо
Й за все його добро хвалу йому складімо.
А потім, справивши цей обов’язок свій,
Годиться взятись нам до другого мерщій,
Щоб доленьку ясну придбали в чеснім шлюбі
Мар’яна: та Валер — коханці наші любі.
