“Теплий хліб” Паустовський скорочено

6клас

“Теплий хліб” Паустовський скорочено

«Коли кавалеристи проходили через село Бережки, німецький снаряд розірвався на околиці і поранив у ногу вороного коня». Коня взяв до себе мірошник Панкрат. Млин давно не працював, але вітряковий пил нібито в’ївся в Панкрата навічно. «Панкрат був швидкий на роботу, сердитий старий, і хлопці вважали його чаклуном».

Мірошник коня вилікував. Той став возити на млин все, що потрібно було для лагодження греблі.

Панкрату було важко прогодувати коня – і той «почав ходити по дворах жебракувати». Йому виносили то бурякове бадилля, то черствого хліба, а то навіть солодку морквину. Вважали, що «кінь громадський» та ще й поранений, «постраждав від ворога».

У селі жив зі своєю бабусею мовчазний недовірливий хлопчик Філька на прізвисько Ну Тебе. Він і хлопцям, і своїй бабусі відповідав так: «Та ну тебе!»

Зима цього року видалася тепла. Сніг випадав і тут же танув. Близько млину вода не замерзала, а «стояла темна, тиха, і в ній кружляли крижинки».

Панкрат до того часу полагодив млин і збирався молоти хліб. А то борошна у всіх господинь залишалося мало. Зерно лежало немолоте.

Одного разу теплим сірим днем ​​поранений кінь постукав мордою в хвіртку до фільчиної бабці. Старої не було вдома. Хлопчисько сидів за столом, жував житній хліб, круто посипаний сіллю. Вийшов Філька у двір. Кінь потягнувся до хліба … dovidka.biz.ua А Філька вдарив коня по губах і закинув хліб в пухкий сніг:

– На вас, на волоцюг НЕ напасешся! Іди, копай його мордою з-під снігу!

«І ось після цього зловтішного окрику і трапилися в Бережках ті дивовижні справи …»

«Сльоза скотилася у коня з очей …» Страшний мороз впав на село. Почалася заметіль. Вона свистіла так, як «свистить кінський хвіст, коли розсерджений кінь б’є ним себе по боках».

Бабка ледве добралася додому і сказала, що мороз такий, що колодязі замерзли і річка замерзла. Неминуча загибель чекає всіх: води немає і хліб молоти не можна.

Миші полізли з підпілля ховатися в соломі під грубкою, де ще залишалося трохи тепла.

– Та ну вас, прокляті! – Кричав Філька.

А миші все лізли і лізли …

Бабка розповіла, що такий мороз впав на округу сто років тому від злоби людської. Птахів побив і так виморозив рослини, що «десять років після того і не цвіли ні дерева, ні трави».

А все тому, що прийшов у село старий солдат, попросив хліба. А господар жбурнув на підлогу черству скоринку. «Мені хліб з підлоги підняти неможливо, – каже солдат, – у мене замість ноги деревинка … Втратив я ногу … в турецькій баталії».

«Якщо дуже голодний, то піднімеш», – єхидно відповів мужик.

Солдат закрехтав, приловчився, підняв хліб – а там одна зелена цвіль.

Ось тоді солдат вийшов у двір, свиснув – і піднялася хуртовина. Вдарив лютий мороз. А мужик той помер.

– Від чого ж він помер? – Хрипко запитав Філька.

– Від охолодження серця.

Бабка каже онукові, що, видно, знову завелася в селі зла людина. Образила когось. Потрібно виправити зло, тоді й морозу не буде. А як зло виправити, потрібно у Панкрата запитати. Тільки неможливо добігти в таку холоднечу до мельника?

– Та ну його, Панкрата, – сказав Філька і затих.

Проте вночі побіг до мельника. «Здавалося, повітря замерзо, і між землею і місяцем залишилася одна порожнеча …» У Фільки кололо в грудях. Він бігти вже не міг, а брів, загрібаючи сніг валянками.

У сараї за хатою мельника заіржав поранений кінь. Філька злякався, присів. Панкрат втягнув хлопчика за комір в хату. У сльозах, Філька все розповів мельнику.

– Виходить, що через тебе всім пропадати! – Зітхнув мельник. – Безглуздий ти громадянин!

– Що ж мені тепер робити, дідусь Панкрат?

– Винайти порятунок від холоднечі. Тоді перед людьми зовсім не буде твоєї провини. І перед пораненим конем – теж. Будеш ти чистою людиною, веселою. Кожен тебе по плечу постука і пробачить.

Філька задумався – і придумав. Усіх хлопців зібрати – і рубати лід біля млина. Потече вода, можна буде провернути колесо – млин розігріється і почне молоти. Буде і вода, і мука.

Почувши ці слова, стара сорока, що жила у Панкрата в сінях, зірвалася з місця і полетіла низько над селами – так було тепліше. А куди? Навіщо? Невідомо.

– А якщо не погодяться хлопці за твою дурницю розплачуватися своїм горбом? – Запитав мельник хлопчика.

– Я їх ублагаю. Наші хлопці – гарні, – відповідав Філька.

Мельник ж вирішив поговорити з людьми похилого віку. Може, і вони за ломи візьмуться? А ще – багаття можна розвести … Ось і переможуть лід.

І лід спільними зусиллями перемогли! Правда, допоміг ще й теплий вітер. dovidka.biz.ua Повернулася сорока розкланювалася на всі боки і розповідала, що це вона розбудила літній вітер, що спав у горах, і впросила його прилетіти на допомогу.

Так досі ніхто й не знає, чи правду вона говорила або хвалилася …

Млин запрацював, колесо закрутилося, потекло в мішки гаряче борошно …

«Жінки місили туге солодке тісто …

Вночі по селу стояв такий запах теплого хліба з рум’яною скоринкою «з пригорілими до дінця капустяним листям, що навіть лисиці вилізли з нір …»

Філька приніс коневі буханець свіжого хліба, а «зовсім маленький хлопчик Миколка тримав дерев’яну сільничку з великою жовтою сіллю».

Кінь не відразу прийняв дар: позадкував. «Тоді Філька перед усім селом голосно заплакав».

Тоді кінь узяв хліб з рук Фільки.

«А коли з’їв весь хліб, поклав голову Фількові на плече, зітхнув і закрив очі від ситості і задоволення.

Всі посміхалися, раділи … »

А стара сорока тріщала і хвалилася, що це їй одній вдалося помирити коня з Фількою.

Оцініть статтю
Додати коментар