«Теплота родинного інтиму» аналіз

Аналіз вірша С. Чернілевського «Теплота родинного інтиму» наведений в цій статті. Своїм віршем Станіслав Чернілевський доводить, що сім’я — найвища цінність для людини, і найбільше горе — самотність, закликає цінувати родинне тепло.

«Теплота родинного інтиму» аналіз (паспорт)

Автор – Станіслав Чернілевський

Рід літератури: лірика.

Вид Лірики – філософська

Жанр – ліричний вірш

Рік написання: 1982

Збірка: “Рушник землі” (1986)

Тема: згадування письменником про рідну хату, власне дитинство, матір, її доброту, щирість душі.

Ідея: уславлення найсвятішого для кожної людини — материнської любові, батьківської хати, щасливих років дитинства.

Основна думка: кожна людина ніколи не забуде і пам’ятатиме те рідне місце, де вона народилася, теплоту батьківської оселі, чарівне дитинство.

Головна думка поезії “Теплота родинного інтиму” співзвучна з прислів’ям “Біля рідної матінки добре дитятку”. Оскільки автор прославляє справжню, безкорисливу материнську любов та турботу.

Віршовий розмір «Теплота родинного інтиму» – п’ятистопний хорей.

Художні засоби «Теплота родинного інтиму»

• метафора: «досвіток не скрес», «полум’я гуляє по гіллю», «гіркотина зникає», «печія не катує серце», «душа світає»;
• епітет: «світанковий вогонь».
• зменшувальні суфікси: мотузочком, малесенька.

Станіслав Чернілевський використовує виразну метафору «мотузочком диму / Хату прив’язала до небес», позначаючи таким чином, що мати розтопила піч і дим піднявся вгору.

За допомогою персоніфікації «полум’я гуляє», «печія не катує» створюються яскраві образи родинного затишку й тепла.

«Теплота родинного інтиму» образи

• вогонь у печі – символ сили і єдності родини
• образ неба – символ миру

Образ хати, прив’язаної до неба, передає ставлення автора до батьківської хати як до найвищої цінності, даної людині небесами.

Поезія «Теплота родин ного інтиму…» пройнята правдивою синів­ською любов’ю до матері, до рідного дому. Ліричний герой крізь усе життя проніс най­світліші почуття до найдорожчої людини. Вони так само сильні, як і колись у дитин­стві. Це безумовна любов, справжній душев­ ний спокій. Так буває тільки вдома. Навіть дорослим інколи хочеться відчути себе ма­ ленькими, огорненими маминою ласкою ма­ люками. Її дбайливі руки ще вдосвіта роз­ ведуть у печі вогонь, поєднавши рідну хату із всесвітом. Мати ніжно закутає ковдрою плечі, не ставитиме безглуздих запитань, бо знає про сина більше, ніж він сам. Адже лише мати має особливий дар – відчувати свою дитину. Такий тісний духовний зв’я­зок, справжня щирість, розуміння без слів властиві родинним стосункам.

І та гіркота, що труїла серце дорослого чоловіка, поступово зникає, як примара, ніби розсіюється. Мамина любов творить дива. Читаючи твір, ми розуміємо, що пошанне ставлення до батьків, щирі почуття – це та опора, той життєвий стрижень, який рятує нас від душевного болю не тільки в дитинстві, а й у дорослому віці.

С. Чернілевський «Теплота родинного інтиму» читати

Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес.

Весело і з ляком серед печі
Полум’я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я — малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.

Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем
В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем.

Вірш «Теплота родинного інтиму» аудіо