“Три зозулі з поклоном” цитати до образів Марфи, Михайла, Софії зібрані в цій статті.
“Три зозулі з поклоном” цитатна характеристика Марфи
1) «Марфа серцем чула, коли від тата приходить лист. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист; мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку – тонесенька, тендітна, у благенькій, вишиванійсорочині й рясній спідничці над босими ногами, – і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки».
2) «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка – ще синіші…
3) «Вона хапає з Левкових пучок листа – сльози рясно котяться їй по щоках, – пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу…»
4) «Марфа…не скоро віддає йому листа, мліючи з ним на грудях, і шепоче, шепоче:
– Ну от бачите, нічого я йому і не зробила…»
5) «А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить – не висушить сльози у її очах.
“Три зозулі з поклоном” цитатна характеристика Михайла
1) « Тато ж… він якось і не старів, однаковий зоставався і у двадцять, і в тридцятьгодочків… Сокілбув, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було,— просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє, як бачила його (ходила аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили — такі сумні. Дивиться ними — як з туману».
2) « …співаємо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде…Ото гляне, було, як чоловік над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах – наче дві свічечки голубі. До тата… Я то бачу. А він затулить надбрів’я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько.
3) «Ти, Михайле,— кажу,— хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться»
4) «Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна».
“Три зозулі з поклоном” цитатна характеристика Софії
1) «Ти, Михайло, – кажу, – хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться». А він: «Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться».
2) «Очі мамині сухі, голос не здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять – вони закам’яніли».
3) «…А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко?
— Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я бо теж за нею слідком з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти. Дивлюсь, а вона вже напоріжку сидить, жде… Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься.
— І ви на неї не сердилися?
— У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.
— А як же то — вона вгадувала, а ви — ні?»
