Невідомі сторінки з життя Шевченка науковці та дослідники його творчості намагаються розгадати. Багато цікавого є у його біографії, а цікаві перекази очевидців про деякі випадки та ситуації в житті Шевченка також допоможуть дізнатися більше про митця. Цікаві факти про Кобзаря, про його походження, дитинство, особисте життя та творчість про те Чим відзначився Тарас Шевченко варто знати кожному, адже це найвідоміший українець у світі.
Цікаві факти про життя Тараса Шевченка
Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 – 10 березня 1861) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.
Знак зодіаку — РИБИ
Зріст Тараса Шевченка – 1,64 м.
Із 47 років життя 24 Тарас був кріпаком, 11 років перебував під слідством, на військовій службі, у засланні, і лише 12 років життя був відносно вільною людиною!
Цікаві факти про Тараса Шевченка з дитинства
Тарас Шевченко народився в сім’ї кріпака 9 березня 1814 року (в сімї було 5 дітей). Дитинство Шевченка пройшло в його рідному селі Моринці Київської губернії.
Батько говорив про свого творчого сина так: “З його буде або щось добре, або велике ледащо“. Тарас був єдиною дитиною, котрій батько не залишив спадщини.
Тарас рано став сиротою. Мати померла, коли йому було 9, батько – коли Тарасові виповнилося 12. Хлопчик сповна відчув на собі всю гіркоту кріпосного життя, щоб вижити він прислуговував у дячка-вчителя, потім по довколишніх селах у дяків-малярів, потім пас овець, служив погоничем.
Повноцінної шкільної освіти у Шевченка не було. Він закінчив два класи у церковноприходській школі, тобто грамоти його вчив сільський дяк. А французьку та польську мови митець вивчив завдяки Софії Григорівні Енгельгардт. Та все життя він активно займався самоосвітою.
Коли Тарасові виповнилося 16, він почав служити у поміщика Енгельгардта. Спочатку в ролі кухаря, потім – слуги-“козачка” (простіше кажучи, людина “куди пошлють”). В цей час юнак почав проявляти непогані здібності до малювання, тому пан зробив з нього свого особистого живописця і навіть відправив Тараса на навчання. Півтора роки він навчався у Яна Рустема у Віленськму університеті. Пізніше, переїхавши разом зі свитою Енгельгардта до Санкт-Петербурга, Тарас навчався у Василя Ширяєва.
Цікаві факти про Шевченка в Санкт-Петербурзі
У 1836 році відбулося знайомство Тараса Шевченка з такими видатними людьми того часу, як Брюллов, Григорович, Жуковський. Вони помітили талант хлопця, тому задалися метою звільнити юного художника від кріпацтва. Шевченко був улюбленим учнем Карла Брюллова.
У 1838 році Брюллов написав портрет Жуковського, який було продано за 2500 рублів. На ті часи це була неймовірно велика сума. За ці гроші і був викуплений Шевченко. Здобувши свободу, Тарас Григорович вступив до Академії мистецтв.
Шевченко був доволі модним портретистом у Петербурзі, за свої картини отримував чималі гроші, тому одягався вишукано та модно. У своєму щоденнику художник писав, що зміг собі придбати за 100 рублів плаща-макінтоша. (Для порівняння – працюючи в археологічній комісії Шевченко заробляв 150 карбованців на рік).
Чому ж він не залишився жити у Петербурзі, де був відомим портретистом? Справа в тому, що Шевченко надзвичайно любив Україну, він хотів жити на рідній землі. Він писав свої твори лише українською. Так є кілька творів написаних російською, але за них поета мучило сумління… він вважав, що таким чином зрадив Батьківщину.
Шевченко та Гоголь були сучасниками, вони обоє були українцями. Обох доля закинула на територію Росії. Гоголь, щоб бути популярним, щоб не мати проблем з цензурою, вирішив писати мовою, яку читали і розуміли в усій Імперській Росії, а Шевченко не зміг пересилити себе, хоча з його «малороссийским наречием», спочатку розуміли лише «петербургские малоросы». Та вибір Кобзаря був правильним, його поезія надихнула українців, нагадала, якою є їх рідна мова, а поет став відомий в усьому світі.
Цікаві факти про творчість Шевченка
У 1840 році вийшов його перший збірник віршів «Кобзар», куди входило лише 8 поезій.
У 1846 році Тарас Шевченко став членом таємного політичного товариства, за що в 1847 році був засланий в Орську фортецю. Поет був під найсуворішим наглядом та з забороною писати і малювати. Амністували його лише після смерті Миколи I. Також причиною арешту було те, що свого “Кобзаря” він написав малоукраїнською мовою (а на той час українська мова була заборонена).
Дослідники творчості Шевченка стверджують, що він за життя намалював 1300 картин, портретів, малюнків, офортів, ескізів тощо, з яких дійшли до нас близько 800 робіт. Захоплювався гравіруванням і ліпленням.
Перший в Україні “Буквар” був виданий Шевченком за власний кошт. 10 тисяч одиниць поет роздав для вивчення грамоти у недільних школах. Буквар містив азбуку з друкованими та прописними літерами, тексти для читання, цифри, таблицю множення, переспіви Псалмів Давидових та 5 молитов. Однак згодом Буквар був заборонений і вилучений.Є відомості, що Тарас Шевченко любив випити. Так стверджували його сучасники. Наприклад, Микола Костомаров. Саме він і розповів про улюблений напій Шевченка – чай з ромом:Тарас Шевченко любив музику і вправно грав на гармоніці.Кобзар товаришував з Пантелеймоном Кулішем. Разом вони зустрічалися в Києві, гуляли по місту, ловили рибу на Дніпрі й записували народні пісні, оброворювали творчість один одного.Також Шевченко був близьким з поетом Євгеном Гребінкою та художником Іваном Сошенком. З Євгеном Гребінкою Кобзар познайомився 1836 р. в Петербурзі, коли ще був кріпаком. Євген Павлович прийняв дуже близько до серця жалісне становище Тараса, став часто запрошувати його до себе, давати йому для читання книжки, надавати корисні відомості. Тарас бував також на літературних вечорах, які проводилися в Євгена Павловича, і слухав бесіди і дискусії зібравшихся. Саме Гребінка був літературним редактором першого Шевченкового «Кобзаря». 
У 1860 році Шевченко стає першим, хто здобуває звання академіка гравюри у Російській імперії. Він був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту в Російській імперії, недаремно його називали «російським Рембрандтом».
10 березня 1861 року Шевченко помер. Вклад Тараса Шевченка в розвиток української літератури і мови вважається одним з найбільш цінних за всю історію України.
Українському поетові Тарасу Шевченко встановлено близько 1200 пам’ятників по всьому світу. Значна частина яких зведені на західній Україні.
Кохання Тараса Шевченка
Першим коханням молодого Шевченка була Оксана, його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться. Але надії були марними — Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мав поїхати до Вільна. Розлука була несподівана і довга. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.
Наступною жінкою, яку він кохав, була польська швачка Дзюня Гусіковська.
У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрів Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.».
Наступними жінками, що займали місце в серці поета, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов’язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, майже на тридцять років старшим від неї.
Останнім коханням поета була 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину 46-річний Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишити столичного життя й переїхати в Україну, щоб жити в селі. Покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня ходила на могилу Шевченка.
Тарас Шевченко цікаві факти з життя, біографії та дитинства
Перекази про Тараса Шевченка
Тарас Шевченко цікаві факти біографії маловідомі, існують навіть, народні перекази, котрі не претендують та 100% достовірність. Ось декотрі із них.
ЗОВНІШНІСТЬ ШЕВЧЕНКА
Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватим, сухим, хоч і простим, приступним. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій
масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан, — тоді він міг бути й несамовитим. З бідними ділився останнім.
ЧЕРВОНА КІМНАТА
Коли молодий Шевченко познайомився з К. Брюлловим, захват його був невимовний, адже Брюллов похвалив його малюнки. Приятель Шевченка І. Сошенко згадує, що в житті не бачив він веселішої і щасливішої людини, ніж Тарас упродовж кількох днів.
— Невже Брюллов завжди такий добрий, такий ласкавий?— питав він кількаразово в Сошенка.
— Завжди, — відповідав той.
— А ця червона кімната його улюблена?
— Улюблена.
— Все червоне! Кімната червона, диван червоний, завіси край вікна червоні, халат червоний і малюнок червоний! Все червоне! Чи побачу я ще колись його так близько?!
І Тарас заплакав. Ця червона кімната лишилася поетові пам’ятна до кінця днів його. Багато чого він забув, але останніми його словами були «червона кімната» і «Карл Петрович».
ЧОМ ТИ ДІЛА НЕ РОБИШ?
Пишучи поему «Катерина», Т. Шевченко питав у І. Сошенка:
— А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?
— Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш?
Під «ділом» Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався:
— А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.
НЕЩАСЛИВЕ КОХАННЯ
1843 року Шевченко покохав Теодосію, доньку кирилівського попа Григорія Кошиця, того самого, в якого хлопцем наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, і вони хотіли одружитися, але не було на те батьківської волі. Старі Кошиці хотіли якимись хитрощами розлучити закоханих. У вересні, коли Шевченко гостював у Кирилівці, жінка Прокопа Демченка повила дитину. Мати Теодосії умовила Демченків кликати за хрещених Тодосю й Тараса, маючи на думці, що її дочка не знає, що кумі й кумові в ті часи не можна було за звичаєм та законом одружуватися. Одначе дівчина здогадалася, до чого йдеться, взяла дитину Демченків, пішла з нею до іншого попа й охрестила її з іншим кумом. Після того Кошиці вже просто не дали благословення молодим і відмовили Шевченку. Поет змушений був відступитися. Цікаво, що сама Теодосія так і не відцуралася свого кохання. Вона відмовилася виходити заміж, збожеволіла і вмерла 1884 року.
ХОРОШИЙ ПАН
Якось Шевченко, ще в перший побит свій на Україні, навідав поміщика Скоропадського. Поміщик вихвалявся перед поетом, як добре живуть у нього кріпаки. Діло було перед обідом.
— Я їм, — каже, — те, я їм і друге. Живуть вони в мене, як у Бога за пазухою.
Тут один з лакеїв зробив якусь шкоду. Поміщик стрибнув з-за столу і побіг у лакейську. Прибіг і лясь-лясь лакея по лиці, а дверей і не зачинив за собою. Шевченко скипів, схопився з місця, взявся за стола і так його тріпонув, що все з нього посипалося додолу. Прибіг господар. Поет зиркнув на нього, роздер шапку і кинув половину Скоропадському.
— Хороший пан, нічого сказати. Добре людей шануєш! — та з тим і пішов.
Відтоді він у Скоропадського не бував.
НОВИЙ ЖУПАН
Шевченко, перебуваючи в 1845-1846 роках у Переяславі, жив, як відомо, у свого приятеля М. Козачковського. Він часто бував задуманий, недбалий до себе, часом нікого не помічав довкола. Нового одягу шити не любив, ходив у старому.
Довідавшись, коли Шевченко мав отримати гроші від Київської Археографічної комісії, де служив, Козачковський за тиждень до того покликав кравця і, поки поет спав, дав йому зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Шевченка це дуже здивувало.
— Як? Який жупан?
— Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас.
— Що за біс? Нічого не згадаю! І торгувався?
— Аякже.
Шевченко віддав гроші і заспокоївся.
ПІЗНАЄШ
Раз до Козачковського прийшов кріпак і сильно жалівся, що у нього украдено пару волів. Козачковський поспівчував кріпакові і одіслав його. Цю розмову почув Шевченко, вийшов услід за селянином і, розпитавши його, дав, щоб ніхто не бачив, 50 карбованців.
— В позику! — сказав поет. — Оддаси колись, як розбагатієш!
— Як же я оддам вам, коли я вас не знаю? — відказав здивований селянин.
— Все одно! Пізнаєш! — відповів поет.
ПОСПІШАЮЧИ НА ВЕСІЛЛЯ
Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, сам він був чисто виголений, наче зібрався до когось з візитом. Губернатор Фундуклей, який був добре знайомий з Шевченком, здивувався, побачивши, що той при такому параді:
— Чого це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися?— спитав він.
— Та бачте, — відповів Шевченко, — я поспішав до Костомарова на вінчання. Він запросив мене боярином, так я ото, заки у Бро-варах мені перепрягли коней, поголився і причепурився, щоб з воза просто до молодого.
— Еге! — відповів Фундуклей. — Коли так, дак куди судженого, туди й боярина.
БІСОВА МУЗА
Під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченко завжди був бадьорий, веселий і спокійний. Перед допитом якийсь офіцер-жандарм мовив до нього:
— Господь милостивий, Тарасе Григоровичу! Ви виправдаєтесь, і отоді-то залунає ваша муза.
— Та який же чорт усіх нас сюди заніс, коли не оця бісова муза! — відповів поет (98).
ЛІПШЕ БУЛО Б НЕ РОДИТИСЯ
Як відомо, Шевченку цар заборонив у солдатах «писати й малювати». От як виконували царську волю ретельні прислужники. До Шевченка приставили солдата — «дядька». В казармі він очей не зводив зі свого підопічного, а коли Шевченко виходив із казарми чи на муштру, чи просто подихати свіжим повітрям, «дядько» трусив його, шукаючи, щоб не було в нього ні в кишені, ні за пазухою, ні в чоботях паперу й олівця. Це саме чинив з Шевченком командир роти Потапов (в Новопетровському укріпленні). Він вивертав у Шевченка кишені, катував його муштрою, чіпляючись до поета і знущаючись із нього, і хоч як той страждав од цього, послабу не було. Це доводило Шевченка до розпуки:
— Ліпше було б, — казав він, — мені не родитися або швидше вмерти.
МИСЛИВСЬКА ПРИГОДА
Коли Шевченко був на засланні в Раїмській фортеці, з ним трапилася мисливська пригода.
Загалом поет полюванням не захоплювався, — не любив ходити з рушницею. Але якось четверо солдат убили здоровенного кабана, витягли сяк-так з очерету і покинули на березі, щоб другого дня приїхати за ним возом. Коли ж приїхали, виявили, що половину кабана було з’їдено. З ініціативи Шевченка вирішили встановити рушниці на підпорках і відвели від кабана до курків шнурки.
Вранці побачили, що всі рушниці вистрілили, м’ясо лежало ціле, а довкола були калюжі крові й криваві сліди, які вели в степ. Пішли по слідах і за версту знайшли мертвого тигра: в ньому було шість куль. Шкура звіра від хвоста мала чотири аршини — був то справдешній велетень. Іншого тигра, якого замалював Шевченко, вбили учасники Аральської експедиції в 1848 році.
ОТАК БИ Й ЗОСТАТИСЯ
Коли Шевченко плавав з Бутаковим по Аральському морі, він помітив, що в тому морі є рухливі острови, які постали з перегнилих рослин. Раз якось плив Тарас на невеличкому човні з п’ятьма матросами. Пристали вони до берега і пішли погуляти. Тарас ліг собі в траву і віддався спогляданню неба. Матроси забули про нього й попливли. Коли ж оглянулися, аж поета немає. Почалися розшуки.
— А я лежу собі, — згадував поет, — та й мовчу, бо думка була в мене така, щоб зовсім там зостатися, але ж бісові матроси знайшли мене.
ПОМИЛИВСЯ
1848 року після тримісячної плавби по Аральському морі експедиція А. Бутакова повернулася в гирло Сирдар’ї, і тут мали провести зиму. Поблизу форту, на острові Косаралі (там гарнізоном стояли уральські козаки), вийшли вони на берег. Уральці, побачивши Шевченка з широкою, як лопата, бородою і в цивільному, подумали, що то, певне, засланий розкольницький піп. Донесли одразу про те своєму командиру, а той попросив Шевченка відійти в очерети і… раптом упав перед ним на коліна:
— Благословіть, батюшко! Ми, — каже, — усе знаємо!
Шевченко зміркував гумор ситуації і обдарував осавула найсправжнісіньким розкольницьким благословенням.
Урадуваний осавул поцілував Шевченка в руку, а ввечері справив прибулим таку гостину, що їм і не снилося.
ВЕРБОВА ПАЛИЦЯ
Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду (верст за дві од форту), зробив план, розмітив, де які дерева садити, і восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці з Ханга-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка.
Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.
ПОДАРУНОК ПЕРЕД ЗВІЛЬНЕННЯМ
І перед самим звільненням із заслання Шевченкові не давали пільги по службі. Влітку 1857 року прибув якийсь татарин із Астрахані й пустив чутку, що має туди приїхати великий князь Константин. Командир роти, де служив Шевченко, на випадок, коли заверне великий князь у Новопетровське, призначив караул, куди вписали і Шевченка. Почалася знову скажена муштра. Вийшов командир роти в усій своїй, як згадує поет, «ослячій величі» й потріпав Шевченка по плечу:
— А що, брате, визволення? Ні, ми ще зробимо з тебе видатного фрунтовика, а тоді з Богом.
І зараз же звелів єфрейторові щодня по чотири години муштрувати Шевченка з рушницею. На щастя, комендант фортеці, довідавшись про такі заходи надміру ретельного солдафона, зробив йому догану.
ВЕЛИКА РАДІСТЬ
Відомо, що до звільнення Т. Шевченка із заслання прислужилася родина віце-президента Академії художеств у Петербурзі Ф. Толстого. Особливо гаряче турбувалася про це графиня Анастасія Іванівна. Не дивно, що коли Толсті дізналися про Шевченкове визволення, радість їхня була безмежна: з цієї нагоди розбудили дітей, зібралися всією родиною в залі, прийшов дехто з гостей, всі радісно цілувалися і ділилися новиною.
В КИЄВІ, НА ПРІОРЦІ
Шевченко дуже любив дітей. Живучи в 1859 році в Києві на Пріорці, поет дуже здружився з дітворою. Діти бігли за ним і кричали:
— Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку!
По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували.
— Кого люблять діти, — казав про себе поет, — той не зовсім ще поганий чоловік.
Якось наймичка Оришка, перучи одяг, знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей «бенкет». Пішов на базар, накупив силу іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходилися дорослі й говорили:
— Оцей старий, певне, божевільний! Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагавсь із хлопцями.
ВОЛЯ РОДИЧАМ Т. ШЕВЧЕНКА
В лютневій книжці журналу «Народное чтение» за 1860 рік, що виходив у Петербурзі, було надруковано коротеньку автобіографію Т. Шевченка. В тій автобіографії поет між іншим написав: «Моє минуле тим більш жахливе, що мої рідні брати й сестри й досі ще кріпаки. Так, вони й досі ще кріпаки!»
Ці слова вплинули на тогочасну суспільність. І. Тургенєв, член «Общества для пособия литераторам и ученым», взявся зробити подання про визволення Шевченків із кріпацтва. Комітет на засіданні 21 березня порадив удатися до поміщика Флоровського і прохати, щоб він звільнив Шевченкових родичів на пошанування літературних заслуг Т. Шевченка і взагалі літератури. Поміщик, одержавши листа комітету, вирішив догодити і суспільній опінії, і собі. Він згодився відпустити Шевченків, але без землі.
Спершу родичі Шевченка, за порадою самого поета, не хотіли такого звільнення, але згодом, 10 липня 1860 року склали угоду з поміщиком і одержали вольну. Аж у 1863 році, в зв’язку з польським повстанням, видано було указ про перевірку уставних грамот. Перевіряти Кирилівку прибув майбутній редактор «Киевской старины» Лашкевич. Ось тоді й наділили Шевченків полем і городом.
СВЯТИЙ ВОГОНЬ
Шевченко, коли сперечався, запалювався, доходячи до пафосу. В запальності його, однак, не було ні злоби, ні пихи — тільки святий вогонь відчуття правди й справедливості. Коли ж бачив, що супротивник набирається пихи, поет дозволяв собі різко його осмикнути. В суперечках він висловлювався гостро, аж співбесідники побоювалися за нього. Особливо несамовитий ставав поет, коли заходила мова про кріпацтво — це була його глибока й болюща рана. Якось у гостях в Я. Полонського згадав поет своє дитинство і те, що родичі його і досі кріпаки. Від таких споминів аж заплакав, аж зубами заскреготав і, нарешті, так ударив кулаком об стіл, що чашки з чаєм попадали на підлогу.
ШЕВЧЕНКО В ОПИСІ ТУРГЕНЄВА
Ось як малює Шевченка в останні роки життя російський письменник І. Тургенєв: широкоплечий, присадкуватий, кремезний, це був козак зі слідами солдатської муштри. Голова в нього була гостроверха, майже зовсім лиса, чоло високе, зморшкувате, очі невеликі, сірі, ніс широкий, губи покриті широкими густими вусами. Погляд був здебільшого суворий, недовірливий, іноді світився ніжною ласкою разом з гарною, доброю усмішкою. Постать — вайлувата. Руки спокійні. Хода поважна. Голос трохи хрипкий. Взимку одягавсь у високу смушкову шапку й кожух.
КОЛИ Ж БУДЕ?
В неділю 19 лютого 1861 року за старим стилем до важкохворого Т. Шевченка зайшов його знайомий інженер Ф. Черненко. Вся Росія сподівалася, що в той день буде оголошено маніфест про скасування кріпацтва. Шевченко очікував цієї події особливо напружено. Як тільки Черненко зайшов до поета, той замість звичайного привітання запитав:
— Що? Є? Є воля? Є маніфест? — і, глянувши у вічі Черненкові, зітхнув важко й мовив: — Так нема? Нема? Коли ж буде? — тоді затулив обличчя руками і, впавши на ліжко, заплакав.
Черненко почав заспокоювати його: є певна звістка, що цар у той день таки підписав маніфеста, але оголошувати його до посту заборонив, щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах.
Тарас гірко всміхнувся і відпустив з цього приводу круте слівце.
Допомогли
Відмінно!!!
Очень помогли с д/з
Дуже цікаві факти
гарні факти та смішні історії