Цікаві факти про козаків

Цікаві факти про козаків коротко розкажуть для дітей та дорослих про звичаї запорізьких козаків, їх життя та закони.

Цікаві факти про українських козаків

Українське козацтво надзвичайно цікаве та важливе явище в історії як нашої країни так і світу.  Кілька століть історії України пов’язані з козацтвом. Перші письмові згадки про козаків датуються 1489 роком. Слово «козак» означає вільна, озброєна людина.  Козаком міг стати будь-хто із бажаючих, якщо він: вільна і незалежна людина; сповідує православну віру; говорить українською мовою; пройшов семирічне військове навчання.

Жили козаки за Дніпровими порогами, тому їх і називали запорозькими, або запорожцями. Захищаючись, козаки будували укріплення з січених дерев’яних колод – січі. Звідси і пішла назва Січ – табір козаків, огороджений зміцненням з січених колод.

Перша Січ була заснована у 1556 році за дніпровськими порогами на острові Хортиця. Її засновником був Дмитро Вишневецький, в народних думах і піснях згадується, як козак Байда.

Запорізька Січ була першим демократичним об’єднанням в усьому світі. Всі рішення та питання стосовно життя, побуту та діяльності вирішувалися на загальних зборах-радах.  Правом голосу користувався кожен козак. Голосували козаки шапками. Скільки шапок злетить у повітря – стільки підтримки й отримувало питання.

А знаменита “Конституція Пилипа Орлика” 1710 року закладала підвалини антикорупційного законодавства, які й нині застосовуються. Так, вона унеможливлювала узурпацію влади. Наприклад, документ передбачав, що військові старшини мають бути обрані вільним голосуванням, що гетьман не має права самовладно привласнювати те, що належить громаді, не має права розділяти громадське майно між іншими людьми.

Усі ми знаємо, що козаки носили оселедець і це був для них важливий атрибут. Носити його мав право тільки той козак, який пройшов усі випробування. Одним із найганебніших покарань у козаків було саме відрізання “оселедця”. Козаки вважали, що завдяки “оселедцю” вони можуть потрапити до раю. Вірили, що коли вони загинуть у бою, Бог витягне їх із пекла за чуба. А ще козаки казали: “Як на війні загину – мене ангел понесе в небо за чуприну”.

Козаки жили в куренях, які плели з хмизу й укривали кінськими шкурами. Їх завжди залишали відкритими, щоб мандрівник чи просто перехожий міг зайти, поїсти і перепочити.Однак існувало суворе правило: з куреня нічого не можна було виносити, а порушників чекало покарання.

Козацькі закони загалом були досить жорстокими. Так за вбивство побратима вбивцю могли поховати живцем разом з загиблим, або бити кийками до напівсмерті. Смертю каралося і розпивання алкогольних напоїв у військових походах. Крадіжка загального січового майна також каралося смертю. За невиправдане нанесення важких травм (під час бійки, сварки чи внаслідок зловживання алкоголем) могли переламати одну ногу. За більш тяжку провину ламали руку і ногу, що фактично прирівнювалося до відлучення від козацького ремесла.

Існує думка, що у мирний час козаки лише те й робили, що пили та гуляли. Звісно без міцних напоїв не завжди обходилося, але все ж козаки приділяли більшість часу військовим тренуванням, а також полюбляли культурний відпочинок. Улюбленими розвагами козаків були пісні і танці, гра на різних музичних інструментах і показові бої, в яких перемагали найвитриваліші, найспритніші та найсильніші. Також доволі багато справ в козаків було й по господарству, адже жінок на Січі не було взагалі. Однак, в зимівниках (козацьких поселеннях, де більшість козаків жили в мирний час) дозволялося проживати разом із сім’єю.

Улюбленими стравами запорожців були бринза – солений овечий сир і пастрома – в’ялене м’ясо. Їли козаки із одного казана. Його вважали однією зі святинь Січі. Якщо козаки були чимось не вдоволені, то бунт починався із того, що перевертили казан.

Існують легенди, що деякі козаки володіли надзвичайними вміннями. Про них говорили, що їх «шабля не рубає, куля не влучає, вороже око не бачить». Таких козаків називали характерниками.  Одним із найбільш відомих козаків, про надзвичайні здібності якого говорять і досі, є Іван Сірко.

Середня тривалість життя європейця у XVI ст. становила 60-70 років, тоді як запорожця – 80-90 років (якщо, звичайно, йому вдавалося пройти всі битви та вижити). Медицина тоді була дуже своєрідна. До прикладу, для зупинки кровотечі козаки використовували все, що було під рукою: цукор, мед, тютюн, сажу, пережований хліб. Рану ретельно присипали сіллю, вважаючи, що вона хоч і пече спочатку, але сприяє загоєнню. Так само для загоєння рани вони могли прикласти до хворого місця розтерту із слиною землю.

Козаче військо складалось з піхоти, кінноти й артилерії. Найзагрозливішою силою запорожців була кіннота.

Під час степових походів запорожці розбивали табір. Його огороджували декількома рядами возів, скріплених ланцюгами. На озброєнні в козаків були гармати-гаубиці, гармати, самопали, пістолі, списи, шаблі, луки, стріли, клинки й кинджали. Військо запорізьке було озброєне найкращою зброєю тих часів, вони були неперевершеними стрільцями.

У морські походи козаки вирушали на великих човнах – чайках. В один човен поміщалось від 50 до 70 осіб. Козацький флот налічував до 300 чайок. Для морських походів обирали найхмарніші дні й найтемніші ночі. Чайки виходили із Січі та спускалися до Чорного моря. Шлях від гирла Дніпра до Малої Азії козаки долали за 40 годин.

Ці козацькі судна можна сміливо назвати праобразом сучасних підводних човнів, адже вони були побудовані особливим чином, з використанням подвійного дна. Між двома днищами човна розміщували вантаж-баласт, завдяки якому судно занурювалося в воду, це давало можливість непомітно підпливти до недругів. Перед боєм же цей баласт викидався, а човен виринав на поверхню.. Це ставало справжнім шоком для ворогів, адже ніхто навіть не думав що човен з козаками може виринути з морських глибин. Задля досягнення такого ж ефекту несподіванки часто використовували й інший метод, а саме перевертали чайки догори дном. Козацькі чайки були і лишаються неперевершеними зразками суднобудування, ці човни були надзвичайно міцні, але в той же час легкі та маневрені.

Козаки завжди вирушали у похід тільки з правої ноги. Таким чином вони засвідчували, що йдуть на “правеє діло”.

Кожен воїн брав з собою якісь обереги у бій. Найпоширеніші серед них – хустка, вишитий рушник, хрест або жменька рідної землі – на випадок, якщо доведеться вмерти на чужині.

Танець гопак нині асоціюється з козаками, але за історичними даними у ті часи це було бойове мистецтво.  Маленьких хлопчиків вчили танцю від самого дитинства. Цікаво, що при цьому жінкам було заборонено відтворювати гопак. Гопак також був  способом бойової підготовки на Січі. Та згодом плавні рухи почали ставати ритмічними, а після знищення Січі взагалі перетворилися на український народний танець, який зараз часто виконують на сценах.