“Усмішка” Бредбері скорочено

“Усмішка” читати скорочено цікаве оповідання варто, щоб згадати сюжет, головні події фантастичного твору, й якому йдеться про постапокаліптичне суспільство, де люди ненавидять всі досягнення цивілізації, і знаходять задоволення в їх знищенні. Вони не розуміють, що давно втратили самих себе, свою душу, і тільки діти залишаються дітьми, і зберігають здатність цінувати красу і добро.

Бредбері “Усмішка” скорочено читати

Рано-вранці вже вишукалась черга з чоловіків, що хотіли… плюнути в картину в центрі майдану. Серед усіх був і хлопчик Том. Він постійно розпитував чоловіків. А чи правда, що вона усміхається? А чи правда, що їй чотириста років? І що вона зроблена з фарби та полотна…

«Тут уся справа в ненависті до усього, що пов’язане з минулим, — пояснював Грігсбі. — Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало». «А чи є хоч хто-небудь чи що-небудь, чого ми б не ненавиділи?» — питав Том.

Чоловік погодився. Потім пригадав свята, на які знищували те, що ненавиділи.

«Найкраще, — мовив Грігсбі, — було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів — і висадили їх у повітря разом!»

Та ось один з черги промовив, що колись знайдеться людина, яка підлатає цивілізацію. Людина, в якої душа горнеться до гарного.

По кутках обгородженого майданчика стало четверо поліцаїв — вони повинні були стежити за тим, щоб не кидали каміння.

«Це для того, — пояснив Грігсбі, — щоб кожному випало плюнути разок».

Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті. Жінка на картині посміхалася таємничо-сумовито, і Том відчував, як б’ється його серце, а у вухах неначе лунала музика.

«Вона гарна», — мовив він. А потім тихо спитав, як її звати. Йому відповіли, що, здається, «Монна Ліза». Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні…

Том і отямитися не встиг, як натовп, гукаючи, штовхаючись, борсаючись, поніс його до картини. Почувся різкий звук полотна, що рветься… Поліцаї кинулися навтікача. Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи. А Том стояв осторонь і притискав до грудей шматочок полотна.

Додому він повернувся лише ввечері. Цієї ночі весь світ спав, осяяний місяцем. А на Томовій долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: «Усмішка, чарівна усмішка…»

За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним — Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку.

Рей Бредбері “Усмішка” переказ (аудіокнига)

Бредбері “Усмішка” дуже скорочено (стисло)

Люди збиралися в чергу затемна. Серед них опинився і маленький хлопчик, що дув на свої змерзлі від морозу долоні. Хтось із чоловіків заматюкався було на Тома, але інший, Грігсбі, заступився за хлопця, кажучи, що той має точно таке право стояти в черзі, як і всі.

Том сказав, що Вона посміхається і Грігсбі підтвердив це. Він сказав, що Вона дуже стара і їй більше чотирьохсот років, але все одно не справжня. І чоловік попередив хлопчика, щоб він не надумав кидати в Неї камінням. З цим було суворо.
Том запитав, навіщо всі зібралися, і Грігсбі сказав, що вся справа в ненависті, яку ці люди відчувають до цивілізації, яка зруйнувала міста бомбардуваннями, а поля зробила радіоактивними.

Чоловік нагадав Тому про свята, і хлопчик згадав, як палили і рвали книги, як розбивали останній дивом уцілілий автомобіль. Грігсбі сказав, що йому пощастило розбити скло, а ось його товаришеві дістався мотор. І розповів, як знищували останній завод, що випускав літаки, як потім підірвали разом склад боєприпасів і друкарню.
Том запитав, чи не повернеться цивілізація. Хтось роздратовано відповів, що вона нікому не потрібна, але інша людина, сказала, що цивілізація обов’язково повернеться, але буде мирною.

Нарешті, Том прийшов на головну площу і наблизився до обгородженого простору. Грігсбі квапив його, кажучи, що його черга плювати, але Том не міг плюнути. Як заворожений він дивився на портрет жінки, яка таємничо посміхалася йому. Хтось поруч сказав, що ця картина називається “Мона Ліза”.

Поліцейські оголосили, що в полудень портрет буде переданий жителям, щоб вони могли знищити його. І тут натовп прорвало. Перелякані люди кинулися вперед, і почали рвати і шматувати полотно. Том теж смикнув шматок тканини і впав. Потім кинувся бігти. Він біг довго, і тільки пізно ввечері був удома, де спали його рідні. Старший брат штовхнув його, адже йому довелося весь день одному корячиться на грядках, батько заматюкався.
Том півгодини лежав з заплющеними очима, а потім при світлі місяця подивився на затиснутий в руці шматок полотна. Там була посмішка, ласкава і добра. Том обережно згорнув тканину і сховав. Світ навколо був охоплений мовчанкою.