Васильченко “Приблуда” скорочено

Степан Васильченко “Приблуда” скорочено варто читати, щоб дізнатися про життя дітей-сиріт. “Приблуда” короткий зміст (переказ) оповідання описує життя дитбудинку в перші пореволюційні роки, Васильченко хотів показати, що в яких би «сумних і обідраних» умовах не жили діти, їм завжди допомагає жити їх уява та всепереможна «радість життя», характерна для дітей веселість і гумор.

Васильченко “Приблуда” скорочено читати

Головний герой, безпритульний 10-річний хлопчик Мишко, потрапив до дитячого будинку. Він «обiдраний, босi ноги всi в грязі», але при цьому стверджує, що має і маму й тата, що проживає недалеко. Коли його запитали, чому ж він голий і босий, хлопчик-сирота винахідливо відповідає:

«…чоботи є в мене, тiльки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утiк. I пальто в мене є, i шапка гарна – все мама поховала».

Діти ще більше здивувалися, коли «Мишко заспокоївся, пiдтяг штани, очi засяяли» і почав співати неймовірно гарним голосом народну пісню «Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче…». Та це були не всі таланти малого Мишка. Також всі були вражені, коли він витягнув «гребінь iз кишені, та як утне на йому губами: так i пориває до танку, i очі в усіх засяяли…». У дітей від радості навіть «очі засяяли».

Показуючи характер Мишка, автор акцентує увагу на вольовій натурі хлопця. Коли діти відправилися їсти «на обiд дер зуп – без хлiба, без солi й без круп», то хлопець чемно відмовився, сказав, що вже їх «борщ iз м’ясом, i кашу молошну, i чай з булкою в накладку i… Мишко ковтнув слину й замовк». А коли діти обідали «Мишко стояв, схилившись на одвiрок, нахмурений. Все одхиляє убiк голову, нiби на той обiд i дивитись не хоче. Тiльки в горлi у його кавкало, мовби глитав великi камiнцi».

Реальне положення Мишка стало відоме увечері, коли діти з дитбудинку нагадали йому, що вже темно і його, мабуть, там уже шукають батьки. Вже тоді хлопчик не витримав і заплакав, зізнався, що він безпритульний. dovidka.biz.ua Діти співчували йому, тому вирішили «на раді» прийняти до себе – поки таємно, а потім підібрати момент і попросити завідуючу Параску Калістратівну залишити новобранця. Хоча завідуюча вже багато разів обіцяла не брати більше нікого до притулку, який був розрахований на 30 вихованців, і їжею забезпечувався на 30… А знаходилося там 90 дітей.

Ось як відбулося «оприлюднення» Мишка перед завідувачкою. Хлопець, який цілий день нічого не їв, попросив дітей щось «пошамать»: «Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані я бачив – дві кістки лежать». Мишко так голосно гриз кістку під ліжком, що Параска Калістратівна почула це, а «тривожні очі» вихованців лише посилили її підозри. Жінка побачила нещасного хлопця, розгорнула на ньому шмаття, що його соромливо й старанно він не давав розгортати.

“Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене – живого не було на йому місця”.

Після побаченого серце виховательки розтануло. Коли діти почули, що завідуюча у своїй кімнаті «реве», то почали святкувати перемогу:

«Невтримна радість, мов на крилах, підняла всіх, завертіла… Вихором закружило лахміття, довгі рукава, обiрванi лацкани, обмотки на ногах. Один водить рукою по руці, як смичком по струнах, другий товче кулаком, як у бубон, у надуту щоку; той – у боки, той навприсядки. I… шугають, як у метелиці, золоті блистинки – очі… I знову – вихор радощів – ще дужчий, ще буйнiший».