Вегетативні органи рослин та їх функції

У вищих рослин із тканин формуються органи. Кожен з них має певну будову і виконує певні функції. В залежності від функцій у рослин розрізняють  вегетативні та генеративні органи.

Вегетативні органи рослин

Орган — це частина рослини, що має певну зовнішню (морфологічну) і внутрішню (анатомічну) структуру відповідно до виконуваної нею функцією.

Вегетативні органи — органи рослин, призначені для підтримання індивідуального життя рослин.

Вегетативні органи вищих рослин:

– корінь

– пагін  (стебло з листям)

Вегетативні органи нижчих рослин — тіло (талом, або слань), не почленоване на органи, а представлене однією клітиною (одноклітинні водорості), нитками з одного ряду клітин (нитчасті водорості) або колоніями у формі пластинок, куль тощо; у деяких справжніх водоростей спостерігається диференціювання талому на органи, зовні подібні до стебла і листків вищих рослин.

Морфологія і анатомічна будова вегетативних органів пристосована до виконання властивих їм функцій. У разі зміни характеру функції змінюються відповідно й вегетативні органи (видозміни, метаморфози).

Вегетативні органи забезпечують  такі процеси:

– живлення

– дихання

– проведення води і розчинених у ній речовин

– вегетативне розмноження

  Корінь

  Корінь – це осьовий, радіально симетричний підземний орган рослини, що  характеризується позитив­ним геотропізмом та необмеженим ростом.

Кількість коренів у однієї рослини може бути дуже великою — сотні, тисячі, а іноді й декілька мільйонів. Ступінь їх розвитку за­лежить від умов навколишнього середовища. Сукупність всього кореня однієї рослини називається кореневою системою. Її склада­ють три різновиди коріння: головний, бічні та додаткові.

Головний корінь розвивається з корінця зародка при пророс­танні насінини.

Бічне коріння є розгілкуваннями головного або додаткового коріння.

Додаткове коріння утворюється на стеблах, у деяких рослин — на листі (на цій властивості засновано роз­множення живцями; підгортання картоплі сприяє розвитку дода­ткового коріння).

Коренеплід — складне утворення: у головному корені та основі пагона відкладаються запасні поживні речовини, він потовщується (морква, буряк, петрушка, редька). Кореневі бульби утворюються при відкладанні запасних поживних речовин у додаткових бічних коренях, які набувають бульбоподібної форми (жоржина, батат, пшінка весняна).

Корені-присоски притаманні рослинам-паразитам (повитиця) та напівпаразитам (омела, дзвоник). Такі корені проникають у товщу стебел інших видів і споживають їхні соки.

Дихальні корені зустрічаються у деяких рослин боліт для забезпечення дихання підземної частини рослини. Це бічні корені, які ростуть угору та піднімаються над поверхнею ґрунту (або води).

Опорні корені — додаткові корені, що утворюються на стеблі: звисаючі корені фікуса бенгальського; ходульні корені для додаткової опори у кукурудзи; дошкоподібні корені фікуса каучуконосного; корені-причіпки вздовж стебла витких рослин (у плюща).

Функ­ції кореня:

– закріплює рослину в субстраті;

– поглинає воду й розчини мінеральних солей і проводить їх до надземних органів;

– служить місцем зберігання запасних поживних речовин (буряк, морква);

– бере участь у диханні;

–  синтезує біологічно активні речовини (гормони, алкалоїди, вітаміни, амінокислоти);

– виділяє в ґрунт різні кислоти (вугільну, яблучну);

– здійснює симбіоз з іншими організмами;

– є органом вегетативного розмноження.

Пагін

Пагін – це надземний, вегетативний орган, що виник як пристосоване до життя в повітряному середовищі суші, – у квіткових досягає високої досконалості.

Пагін складається з:

– стебла

– листків

– бруньок (зачатки нових пагонів).

Головна риса пагона, що відрізняє його від кореня – наявність листків, отже наявність вузлів.

Вузол – це ділянка стебла, яка несе листок.

У одних рослин (злакові) вузли різко позначені у вигляді потовщення на стеблі, у інших межа вузла – умовна.

Ділянки стебла між вузлами називають міжвузлями. Звичайно на пагоні кілька, іноді багато вузлів і меживузлів, вони повторюються вздовж осі пагона. Міжвузля можуть бути довгими і тоді пагін називається – видовженим (ростовим), вкорочений пагін має коротке міжвузля. Плодові дерева й кущі утворюють обидва типи пагонів: вкорочені, на яких формуються квітки й плоди, видовжені – безплідні.

Уявний кут між стеблом і листком називається листковою пазухою. На верхівці стебла і в листкових пазухах знаходяться бруньки. Бруньки бувають верхівковими і бічними (пазушними). За рахунок верхівкової бруньки пагін росте у висоту, а за рахунок бічних – галузиться. Таким чином брунька це зачаток пагона.

За функціональним призначенням бруньки діляться на:

1.Вегетативні (ростові) з зачатками листків і стебла.

2.Генеративні (квіткові) з зачатками квіток або суцвіть.

Їх можна розрізнити за формою: ростові – видовжені з загостреною верхівкою, а квіткові округлі і більші.

Функції пагона:

– зв’язує між собою всі органи рослини;

– забезпечує висхідну та низхідну течії речовин;

–  визначає положення рослини, несе листки, квітки та пло­ди;

– запасає і береже поживні речовини (крохмаль, жир тощо);

–  бере участь у фотосинтезі (зелені клітини шкірочки);

– є одним із органів вегетативного розмноження (на будь-якій його ділянці можуть утворюватися додаткові бруньки і ко­рені).

Тепер вам відомі наземні та підземні вегетативні органи рослин та їх функції.