Видатні українські лексикографи зробили значний внесок у мовознавчій науці. Їхні роботи є зразками для багатьох початківців, які пов’язали свою долю з цією вибагливою та водночас цікавою працею. Сьогодні Ви дізнаєтесь хто відомі українські лексикографи та короткі відомості про них.
Відомі лексикографи України
1. Бевзенко Степан Пилипович (1920-2005) – український мовознавець, дослідник історії та діалектології української мови. Доктор філологічних наук (1962), професор (1964). Учасник Другої світової війни.
Працював старшим викладачем (від 1949), завідувачем кафедри української мови (1950–1962), доцент (від 1951) Ужгородського університету. Завідувач кафедри української мови Одеського університету (1962–1981); завідувач кафедри мовознавства й методики викладання мови (1982–1991), професор кафедри української мови (1991–1999) Київського педагогічного інституту.
Праці: Нариси з історії граматики української мови. Морфологія. К., 1953.; Українська діалектологія. К., 1980.; Сучасна українська літературна мова. К., 1994 тощо.
2. Гріненко Борис Дмитрович (1863-1910) – український лексикограф, письменник, педагог, літературознавець, етнограф. Редактор низки українських періодичних видань. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови».
3. Горецький Петро Йосипович (1888-1972) – український лексикограф, мовознавець.
Закінчив 1914 Київський університет. Учителював, викладав українську мову та літературу у вищих навчальних закладах Києва. Розробляв здебільшого проблеми лексикології та лексикографії української літературної мови. Разом з І. Шалею створив підручник «Українська мова. Практично-теоретичний курс» (1926, 8 видань). Як лексикограф Горецький дебютував «Словником термінів педагогіки, психології та шкільного адміністрування» (1928); один з авторів «Українсько-російського словника», «Словника української мови». Автор низки праць (монографія «Історія української лексикографії»); один з авторів «Курсу сучасної української літературної мови», «Курсу історії української літературної мови».
4. Комаров Михайло Федорович (1844-1913) – український лексикограф, письменник, бібліограф, критик, фольклористі перекладач.
М. Ф. Комаров закінчив катеринославську гімназію, у 1867 році закінчив юридичний факультет Харківського університету і розпочав службу в Окружному суді м. Острогозька на Воронежчині. М. Комаров був першим бібліографом творів Т. Г. Шевченка та праць про нього.
Праці: Уклав «Словар російсько-український» (1893–1898); бібліографічні покажчики: Українська драматургія. — Одеса, 1906; Шевченко в литературе и искусстве: Библиографический указатель. — Одесса, 1903.
Перекладав твори Миколи Гоголя, Льва Толстого, Володимира Короленка.
5. Коломієць Віра Титівна (1922-1993) – український мовознавець, доктор філологічних наук з 1974, професор з 1985.
Закінчила 1946 Київський педагогічний інститут. Протягом 1950–1982 працювала в Інституті мовознавства НАН України, з 1983 – завідувач кафедри фонетики російської мови Київського педагогічного інституту іноземних мов. У 1979–1983 була секретарем Міжнародного комітету славістів.
Праці: «Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов» (1966), «Розвиток лексики слов’янських мов у післявоєнний період» (1973), «Історична типологія слов’янських мов» (1986).
6. Карпіловська Євгенія Анатоліївна (1957) — український мовознавець, доктор філологічних наук (з 2000), професор (з 2006), фахівець у галузі морфеміки, словотвору, лексикології, лексикографії української мови, структурно-математичної та прикладної лінгвістики.
В 1979 р. закінчила Київський університет. Відтоді працювала в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні HAH України.
Праці: «Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови» (1998), «Шкільний словотвірний словник сучасної української мови» (2005), «Вступ до комп’ютерної лінгвістики» (2003). Та ін.
7. Руберовський Микола Олексійович (1845-1915) – український лексикограф, філолог і педагог.
Автор рукописного українсько-російського «Словаря малорусского наречия» у 18 томах (понад 100 000 слів). В словнику Руберовського використано твори українських письменників, етнографічні й фольклорні джерела. Широко зафіксовано слова на позначення абстрактних понять, іншомовні запозичення, книжну лексику, народні ботанічні назви тощо. Перекладна частина переписана лише в межах слів на літери А—Д, решта в чорновому варіанті. Правопис української частини етимологічний, хоч не скрізь витриманий. Руберовський уклав рукописну хрестоматію української поезії. Рукописи зберігаються у Бібліотеці Російської Академії Наук
8. Сабалдир Павло Олексійович (1880-1956) — український агроном і лексикограф.
Склав «Практичний словник сільськогосподарської термінології» (1931), близько 9 000 російських термінів з українськими (а при морфологічних назвах і з латинськими) відповідниками, «Словник сільськогосподарської термінології». Х.-К. 1933.
Після ліквідації Інституту Української Наукової Мови подавав у співавторстві з Д. Дріновим зросійщену математичну термінологію в «Математичному термінологічному бюлетені» («Проти націоналізму в математичної термінології», 1934).
9. Скляренко Віталій Григорович (1937) — український мовознавець, славіст, фахівець у галузях історичної акцентології, етимології, історії української мови. Доктор філологічних наук (1983). Професор (1992). Член-кореспондент (1992), академік (2003) НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України.
1959 року закінчив Одеський університет ім. І. І. Мечникова, філологічний факультет. Від 1963 в Інституті мовознавства НАН України: 1987—1996 — заступник директора з наукової роботи, від 1996 — директор.
Також, значний внесок у науку внесли такі лексикографи, як: Л. Скрипник, В. Лучик, К. Тищенко, В. Русанівський, П. Житецький та ін.
