Байка “Вовк і Кіт” Глібова цікава та повчальна. Яка мораль байки “Вовк і Кіт” допоможе зрозуміти її аналіз.
Глібов “Вовк і Кіт” Аналіз байки (паспорт)
Автор – Леонід Глібов
Рік написання –1853
Жанр – байка
Головна думка – за всі свої вчинки людина обов’язково колись буде відповідати, розплачуватися.
Головні герої байки “Вовк і Кіт”
- Вовк – уособлює злу, хижу, жорстоку людину. Він «усім тут добре надоїв» — у Степана вкрав барана, у Дем’яна — поросятко, Трохим злий за ягнятко, а Клим — за телятко.
- Кіт – уособлює мудру людину. Він резонно зауважує Вовкові, чого ж він сюди і забіг, якщо скільки зла зробив? Тепер йому слід винити себе, адже «козаки ще з розуму не спали, щоб Вовка од біди сховали».
“Вовк і Кіт” художні засоби
- фразеологізми «недоленька морочить», «хоч сядь та й плач», «видима смерть», «недобрий час».
- зменшувально-пестливі слова: ягнятко, Вовченько, недоленька.
Чого вчить байка «Вовк і Кіт»? Твір вчить не робити зла іншим, бо рано чи пізно воно повернеться до тебе.
Мораль байки “Вовк і Кіт” полягає в тому, що людина, роблячи зло оточуючим, не може розраховувати на їхню допомогу, якщо сама опиниться в біді. У цьому випадку людині залишається лише звинувачувати себе за свою недалекоглядність.
Глібов пояснює мораль байки в останніх рядках: “…ти сам себе вини: Що, братику, посіяв, те й пожни!.”
Глібов “Вовк і Кіт” скорочено
Вовк забіг у село з лісу, рятуючись від мисливців.
Двори всіх будинків було зачинено.
Вовк бачить на паркані кота і просить підказати, хто з мешканців може його сховати.
Кіт пропонує вовку різні варіанти, у кого можна сховатися. Та вовк насолив усім у селі і його ніхто не захоче рятувати.
Глібов “Вовк і Кіт” читати
В село із лісу Вовк забіг…
Не думайте, що в гості, братця!
Ні, в гості Вовк не забіжить;
А він прибіг, щоб де-небудь сховаться:
Проклятий люд з собаками настиг…
І рад би Вовк в які ворота вскочить,
Та лишенько йому: куди не поглядить —
Усюди Вовченька недоленька морочить, —
Хоч сядь та й плач;
Ворота, як на те ж, кругом усі заперті,
А дуже Вовкові не хочеться умерти
(Бо ще він не нажився, бач!),
А гірше од людей — од видимої смерті…
Коли глядить —
На загороді Кіт сидить,
На сонечку мурликає-дрімає.
Підскочив Вовк і до Кота мовляє:
— Котусю-братику! Скажіть мені скоріше,
Хто із хазяїнів отут усіх добріший?
Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав
На сей недобрий час. Я б у пригоді став!..
Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!..
Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?
— Проси мерщій Степана,
Він добрий чоловік,— Кіт Вовкові сказав.
— Так я у його вкрав барана.
— Ну, так навідайсь до Дем’яна.
— Е, і Дем’яна я боюсь:
Як тільки навернусь,
Він і згадає поросятко.
— Біжи ж, аж ген живе Трохим!
— Трохим? Боюсь зійтися з ним:
З весни ще злий він за ягнятко!
— Погано ж!.. Ну, а чи не прийме Клим?
— Ох, братику! Теля я в його звів!
— Так, бачу, ти усім тут добре надоїв,—
Кіт Вовкові сказав,
— Чого ж ти, братику, сюди і забігав?
Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од біди сховали!
І так-таки ти сам себе вини:
Що, братику, посіяв, те й пожни!
