“Я не співець чудовної природи” аналіз

“Я не співець чудовної природи” аналіз вірша – тема, ідея, художні засоби

“Я не співець чудовної природи” аналіз

Автор – П. Грабовський

Рік написання – 1894

Лірика – громадянська

Тема: розповідь про знедолені народи

Ідея: заклик до боротьби

Художні засоби

• епітети: холодна байдужість, золочених просторів, соловйових хорів, розумний лад
• порівняння: мов ніж, вража скрізь стогін мужика

У вірші «Я не співець чудовної природи» розкривається тема ролі художнього слова в житті людей, обов’язків поета-громадянина, трактування поняття прекрасного.

Вірш був опублікований у збірці «Пролісок», потім у переробленому вигляді війшов до книги поезій «Кобза».

Автор показує, що за красою рідної України стоять картини людського лиха, злиденного життя трудового народу.

Увесь вірш, починаючи від першого рядка — рішучого категоричного заперечення («Я не співець чудовної природи») і до останньої строфи, де висловлена тверда впевненість у тому, що «світ з турботами всіма» все ж озветься у серці співців, звучить як поетична декларація поглядів поета на завдання художньої творчості.

Ліричного героя-митця не знаджують ні «золочені простори», ні «куточки благодатні», не хвилюють такі атрибути салонної лірики, як «блакить», «пташки», «соловйові хори». За його твердим переконанням, не ця «зверхня» краса має захоплювати справжнього народного співця — він повинен заглянути в саму глибінь життя трудового народу. І перед зором митця відкриється страхітлива картина нужди та злиднів поневоленого люду. Автор створює узагальнену картину капіталістичної дійсності: «з-під соловйових хорів, мов ніж, вража скрізь стогін мужика». Цей метафоричний вислів, побудований на контрастному зіставленні слухових образів (солов’їні хори — стогін мужика), підсилює порівняння («мов ніж») та алітерації (приголосні р, ж).

Поряд з узагальненнями («з ума не йдуть знедолені народи») поет подає і конкретні реалістичні деталі («люд без житнього шматка»). Одним влучним словом «людці» виявляє він ставлення до панських «рафінованих» поетиків, які не хотіли бачити народного лиха і на всі лади безтурботно виспівували «про райські сни й куточки благодатні». Вони заслуговують лише презирства та зневаги.

Цей афористичний рядок із вірша звучить як естетична формула поета, висловлена з чітких класових позицій. Поет-революціонер завжди був поборником прав покривдженого люду. Він дбав про те, щоб і література виражала думи трудящих, щоб слово поета підтримувало віру людини у свої сили, пробуджувало в ній енергію і революційний порив, гартувало волю і бойовий дух.

Я не співець чудовної природи