Головні герої твору “Я (Романтика)” та їх цитатна характеристика допоможе розкрити їх образи, описати внутрішній світ.
Микола Хвильовий “Я (Романтика)” головні герої
Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору — «усе це різні кінці душі» одного й того самого «Я», які символізують різні боки свідомості головного героя.
Характеристика головного героя
«Я» в новелі «Я (Романтика») – комунар, який керує батальйоном юних фанатиків комуни.
Голова «чорного трибуналу» (фанатик з роздвоєною душею). Я — главковерх чорного трибуналу революції, зовсім чужа людина, бандит за однією термінологією, інсургент — за другою. Інсургент «Я» — образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата, на ставленні «Я» до інших постатей, виведених у творі: тамуванні відрази, виправданні того, що не можна виправдати в собі і в інших — «Я думаю: так треба» («Я» — «м’ятежний» син — «чекіст, але й людина», комунар, що у вогні фанатизму вбиває рідну матір і відтоді вже остаточно не людина, а тільки чекіст).
Герой не відносить себе до бездушних дегенератів, але насправді ним керує класова ненависть. *Позиція автора: «Я» – «справжній революціонер, він чистий перед ідеєю, якій служить; перетворюється на заручника системи, в яку вірить. Триразове повторення слів: « Я йшов у нікуди» – ключ до розуміння внутрішнього світу героя.
Власне Я главкомверха чорного трибуналу комуни розкололося коли привели цілий натовп черниць і серед них він побачив печальну мати з очима Марії. Та все ж горой розумів, що опинився у безвихідному становищі, тому виконав цей вирок особисто.
«Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»
Образ матері у творі “Я (Романтика)”
Мати героя твору «Я (Романтика)» М. Хвильового є прообразом – Надзвичайної Марії.
Марія — Божа й вселюдська мати — центральний гуманістичний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення. Жінка називала свого сина м’ятежним.
Героїня є втілення вічного добра, символ згорьованої України. Жінка є символом нової епохи, що народжується в муках і крові. Вона розуміє сина-вбивцю і мучиться роздвоєністю його душі.
«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»
Мати (за новелою «Я (Романтика») сповідує ідеологію версальців.
Образ доктора Тагабата “Я (Романтика)”
Доктор Тагабат – це жорстокий, бездушний чоловік з залізною волею. Його позиція: мета виправдовує будь-які засоби. Тагабат легко ламає волю Андрюші, має величезний негативний вплив на «Я». Раціонально використовує шанс, подарований долею.
Доктор Тагабат – “людина з холодним розумом і каменем замість серця”, безглуздо жорстокий п’яниця й людожер.
«Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки.»
«Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, ― цеж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. Коли доктор ― злий геній, зла моя воля, тоді дегенерат є палач із гільйотини. Так, це був незамінимий вартовий: не тільки Андрюша ― i ми грішили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції, i тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних.»
Образ Андрюші “Я (Романтика)”
Андрюша– людина з нормальною психікою, «чекіст мимоволі». Андрюша “людина з нормальною психікою і чутливим серцем, який серед звірів сам фактично став звіром”.
«Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа.Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.» “розгублене обличчя, тривожний погляд, квола воля, невеселий комунар, коли треба розписатись, завше мнеться і ставить незрозумілий житейський ієрогліф, з тремтячим непевним голосом, усе поривається щось сказати, чудний комунар, наївно каже”.
Характеристика дегенерата “Я (Романтика)”
Дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів). Дегенерат — вірний вартовий на чатах із дегенеративною будівлею черепа, трохи безумні очі, низенький лоб чорна копна розкуйовдженого волосся, приплюснутий ніс, нагадує каторжника, мусив бути у кримінальній хроніці палач із гільйотини, якому Я складав гімни; солдат революції, тільки тоді йшов з поля, коли танули димки.
Кожен з них це певний психологічний стан головного героя, що здатен змінюватися іншим.
Що символізують герої?
- Доктор Тагабат і дегенерат ― персоніфікація чорної диявольської сили зла, темної частини душі кожного.
- Мати-Марія, втілення християнського людинолюбства й доброти―, інша, світла частина свідомості героя, який намагається безуспішно протистояти злу.
- Андрюша, єдиний персонаж новели з конкретним ім’ям (окрім Марії), він не сприймає насильство. Андрюша― брат-близнюк героя, його відлуння, дзеркальне відображення того людяного, що надалі жевріє в ньому. (Залишимо осторонь прозорий―і традиційно ставлений у центр уваги натяк на інтелігентську слабкодухість і «чистоплюйство», пасивність позиції тощо.
ОК
твір не дуже цікавий