Знедолені — роман Віктора Гюго про життя каторжника Жана Вальжана, який виправився і став на шлях добра, однак минуле продовжує переслідувати його.
Гюго “Знедолені” скорочено читати
Події твору відбуваються у Франції з 1815 по 1833 рік.
Головні герої
- Жан Вальжан – колишній каторжник. Сильний,рішучий, добрий, милосердний чоловік.
- Жавер – інспектор поліції
- Козетта – сирота, яку врятував Жан Вальжан. Добра дівчинка.
- Б’єнвеню Міріель – єпископ, добрий та милосердний чоловік, багатьом допомагав.
- Фантина – молода мати Козетти. Народила дитину від багатого гульвіси.
- Гаврош – 11-річний безпритульний, чуйний і справедливий, син Тенардьє.
- Тенардьє – підлий, жорстокий, жадібний чоловік.
- Маріус – благородний та чесний юнак, чоловік Козетти.
- Жильнорман – дід Маріуса, грубий та різкий, але добрий. Йому 90 років.
Частина I
У 1815 році єпископом міста Дінь був Шарль-Франсуа-Б’єнвеню Міріель, 75-річний старий. Він жив дуже скромно, майже всі кошти витрачав на благодійність.
До міста прибув колишній каторжник Жан Вальжан, який 19 років провів за ґратами за те, що розбив вікно і взяв хліба. Він вкрав його, щоб нагодувати своїх головдних племінників (у нього їх було семеро). Єпископ Міріель впустив до себе голодного мандрівника, але той втік уночі разом із його столовим сріблом. Вранці жандарми привели Вальжана до священика, який віддав йому срібні свічники та попросив вжити їх на благо.
Красива молода білява робітниця Фантіна закохалася у студента. Через два роки, коли Фантіна набридла юнакові, він покинув кохану з маленькою дитиною на руках. Фантіна повернулася до рідного міста Монрейль-Приморський, щоб знайти роботу. Вона змушена була залишити доньку подружжю Тенардьє, власнику харчевні «Сержант Ватерлоо». Вони погано поводилися з дівчинкою. Коли Козетті виповнилося п’ять років, вона стала служницею у таверні.
Монрейль-Приморський – гарне місто. Воно змінилося на краще завдяки дядечку Мадлену, який перетворив його на центр з виробництва чорного скляного товару. Він усіляко дбав про бідняків і простих робітників. За особливі досягнення розвитку краю король призначив його мером Монрейля.
Якось Мадлен врятував від вірної смерті старого, піднявши віз. Свідком нелюдської сили став поліцейський наглядач Жавер, котрий впізнав у Мадлені колишнього каторжника.
Тим часом Фантіну вигнали з фабрики і за великі борги її засудили до шести місяців в’язниці. Дізнавшись про сумну історію жінки, Мадлен врятував її і помістив до лікарні.
Мадлен покрив усі борги Фантини, але Тенардьє не хотіли відпускати Козетту, з якої можна було зробити дійну корову. Жавер повідомив пану Мадлен, що доніс на нього в паризьку префектуру – він не сумнівався, що Мадлен і є той самий Жан Вальжан, який відразу після звільнення дорогою пограбував маленького савояра і спритно втік від переслідування. Тепер поліції вдалося впіймати «справжнього» Вальжана, яким виявився невинний дядечко Шанматье.
Мадлен вирушив прямо до суду, де відкрито заявив, що справжнім Жаном Вальжаном є він, а не підсудний Шанматьє.
Мадлен відвідав у лікарні Фантіну, яка очікувала побачити Козетту. На її очах Жавер заарештував мера, і від пережитого потрясіння жінка померла. Опинившись у в’язниці, Мадлен зламав залізний прут у ґратах вікна і втік.
Частина II
Жана Вальжана знову арештували, але перед цим він встиг закопати свої заощадження в лісі. Вальжана направили на корабель “Оріон”. Якось він, рятуючи матроса, впав у море і потонув. Тіло його знайти не вдалося.
“Жан Вальжан не помер” – йому вдалося спритно інсценувати свою смерть. За півтори тисячі франків він викупив Козетту у Тенардьє і разом із нею вирушив до Парижа.
Вальжан та Козетта влаштувалися на околиці Парижа в халупі Горбо. Жан Вальжан ніколи не виходив з дому вдень», але одного разу він зустрів Жавера і відразу залишив свій притулок.
Жан Вальжан тікав від погоні з Козеттою. Загнаний у глухий кут, він переліз через високу огорожу і опинився в монастирі Малий Пікпюс. Там він зустрівся із садівником – старим Фошлеваном, якому свого часу врятував життя.
Фошлеван попросив настоятельку прийняти до монастиря свого брата з онукою. Тим часом померла одна з монашок і настоятелька пішла проти всіх правил і поховала її під вівтарем. Старенький Фошлеван скористався нагодою, і Жан Вальжан у порожній труні покинув обитель, щоб повернутися до неї садівником уже на законних підставах.
Частина ІІІ
У Парижі було багато вуличних хлопчаків. Одним із них був хлопчик років одинадцяти на ім’я Гаврош, якого батьки викреслили зі свого життя. Його сім’я знімала кут у халупі Горбо, і їхнім сусідом був небагатий пан Маріус.
Пан Жильнорман мав дві дочки від різних шлюбів. Після смерті молодшої дочки на руках пана Жильнормана лишився маленький онук.
Маріус був сином колишнього полковника армії Наполеона, якого Жильнорман викупив ціною спадщини. Лише після смерті барона Понмерсі сімнадцятирічний Маріус дізнався, що батько всі ці роки любив його. Пан Жильнорман не міг стерпіти нових поглядів Маріуса і вигнав його з дому.
Розпочати нове життя Маріусу допомогли члени товариства «Друзі азбуки» – молоді, ідейні студенти, «друзі принижених та знедолених, тобто народу».
Спочатку Маріусу було важко, але потім він почав заробляти перекладами, і життя його налагодилося. Найближчими з «Друзів азбуки» для нього стали Курфейрак та церковний староста Мабеф.
Маріус був гарним юнаком, але старався уникати знайомства з місцевими красунями. Не уникав він лише незграбну дівчинку, яку часто бачив у саду в компанії літнього чоловіка. Через півроку дівчинка перетворилася на справжню красуню, і Маріус закохався. Він дізнався де вона живе, але того ж дня чоловік з дівчиною з’їхали з квартири.
Маріус дізнався, що його сусідом у халупі Горбо був Тенардьє, котрий свого часу врятував його батька від смерті. Спостерігаючи за ним, юнак з жахом зрозумів, що рятівник батька був розбійником, який готував пастку для батька його коханої. Маріус звернувся по допомогу до поліції, і бандитів було заарештовано, а Жан Вальжан вкотре втік.
Частина четверта
Старшу доньку Тенардьє, Епоніну, випустили із в’язниці. Вона розшукала Маріуса і повідомила адресу його коханої.
Жан Вальжан і Козетта оселилися в невеликому особняку за занедбаним садом. Вони вели відокремлений спосіб життя. Козетта була гарною дівчиною і мріяла про кохання. Вона не могла відвідувати сад, де зустріла Маріуса, тому сумувала.
Гаврош вирішив украсти яблука у Мабефа. Випадково підслухавши його розмову зі служницею, він дізнався, що колишній церковний староста зовсім не має грошей. Хлопчик вкрав у одного з розбійників гаманець і підкинув його до Мабефи.
Маріус надіслав Козетті лист із зізнанням у коханні. Коли вони зустрілися, то хлопець дізнався, що його почуття взаємні.
Гаврош, сам того не знаючи, врятував від голодної смерті молодших братів. Він пояснив дітлахам, що не варто пхикати через дрібниці, і забезпечив їм пристойний нічліг. Тієї ж ночі він організував втечу з в’язниці своєму таткові Тенардьє.
Дізнавшись, що Козетта незабаром має поїхати до Англії, Маріус пішов до діда за дозволом на шлюб. Жильнорман запропонував онукові зробити Козетту коханкою, чим глибоко образив його.
Маріус поспішив до своєї коханої, але застав будинок на вулиці Плюме зовсім порожнім.
У день похорону генерала Ламарка 5 червня 1832 року в Парижі почалися масові заворушення. Гаврош так само, як і Мабеф, приєднався до товариства «Друзі азбуки». Гаврош разом з рештою бідняків будував барикади. Повстанці були сповнені рішучості, і озброївшись чекали за барикадами. Гавроша відправили до розвідки, і він розсекретив Жавера.
Пригнічений Маріус хотів померти, коли побачив барикади.
Гвардійці пішли у наступ. Епоніна врятувала Маріуса, закривши своїм тілом від кулі. Вона встигла передати юнакові послання Козетти. Маріус відразу написав відповідь і доручив Гаврошу віднести послання.
Жан Вальжан дізнався, що Козетта закохана. Муки ревнощів охопили чоловіка, адже він любив Козетту як дочку.
Частина п’ята
Жан Вальжан приєднався до повстанців. Доля звела його із Жавером, якого він урятував від вірної смерті. Гаврош загинув, збираючи патрони. Побачивши пораненого Маріуса, Вальжан виніс його з бою.
Рятуючись від переслідування, Жан Вальжан із Маріусом на руках блукав водостоками. Він натрапив на поліцейський патруль, але йому на допомогу прийшов Жавер. Давній ворог допоміг Вальжанові доставити пораненого хлопця дідові. Цей вчинок настільки сильно вплинув на Жавера, що він наклав на себе руки.
Маріус швидко одужував, і щасливий Жільнорман дозволив йому одружитися з Козеттою. Жан Вальжан віддав усі свої заощадження дівчині в якості приданого (584 тисячі франків). Почалася підготовка до весілля.
У день весілля, 16 лютого 1833 року, Козетта була неймовірно гарна. На свято було запрошено багато друзів сімейства Жильнорман. Жан Вальжан всю ніч плакав над старими дитячими речами Козетти.
Жан Вальжан розповідає Маріусу всю правду про себе. Барон Понмерсі дозволив колишньому каторжнику безперешкодно відвідувати Козетту щовечора.
Вальжан зрозумів, що треба зникнути із життя Козетти. Він рідко відвідував її, перейшов на Ви, звертався офіційно «пані» та «пан Жан».
Жан Вальжан перестав їсти, цілодобово не вставав з ліжка. Лікар зрозумів, що він втратив близьку людину, а від цього навіть вмирають. Маріус дізнався, якою прекрасною людиною був Жан Вальжан і що саме він урятував його від смерті на барикадах. Разом з Козеттою він поспішив до вмираючого старого, і на колінах попросив вибачення. Щасливий і спокійний Жан помер на руках подружжя.
“Знедолені” сюжет
1815 рік. Колишній каторжник Жан Вальжан – «знедолений», відчуває злість до всього людства після 19-річного ув’язнення за крадіжку хліба, – потрапляє до католицького єпископа Мириель Діньского, який повністю змінив його життя. Єпископ поставився до нього як до людини, що заслуговує поваги. Більше того, коли Вальжан вкрав у нього срібний посуд, простив його і не видав владі – і навіть подарував йому срібні свічники. Їх Жан Вальжан з побожним трепетом зберігав до самої смерті. Перша і єдина людина, яка співчутливо поставилася до нього, так вразила Вальжана, що він дуже різко змінив своє життя: під ім’ям Мадлена заснував фабрику з виготовлення дрібних виробів з чорного скла, завдяки якій зріс добробут цілого містечка; і потім став його мером.
Оступившись на своєму життєвому шляху, він стає бажаною здобиччю французької поліції. Вона шукає його, і Жан Вальжан змушений ховатися. Інспектор паризького відділення поліції Жавер вважає його упіймання і відправку на каторгу справою всього свого життя.
Після смерті Фантіни – жінки, за долю якої Жан Вальжан вважав себе у відповіді, – єдиною близькою йому людиною стає її дочка Козетта. Заради щастя дівчинки герой готовий на все …
