Богдан-Ігор Антонич «На шляху”

Богдан-Ігор Антонич «На шляху” 

Обплетений вітрами ранок
шугне, мов циганя, з води
і на піску кричить з нестями,
обсмалений і молодий.

Ріка зміяста з дном співучим,
хвилясто хльостають вітри,
і день ховає місяць в кручу,
мов у кишеню гріш старий.

Клюють ліщину співом коси,
дзвенить, мов мідь, широкий шлях.

Іде розсміяний і босий
хлопчина з сонцем на плечах.

Ранок у нього — «обсмалений і молодий», «як циганя». День ховає місяць у кручу, «мов у кишеню гріш старий». Чому гріш старий? Мабуть, тому що місяць за ніч відпрацював своє, зблід при денному світлі. І йде, як новий день, хлопчина молодий «із сонцем на плечах». Ми легко уявляємо собі і ту дорогу, і того хлопчика, і сонце, що сяє у нього за плечима. Поезія кличе в дорогу, говорить про те, що треба сміливо йти назустріч своїй долі, бути оптимістом і намагатися подолати всі труднощі, адже земля така красива, і життя таке прекрасне.

Богдан-Ігор Антонич «На шляху” аналіз вірша Ви можете додати через форму коментарів, щоб допомогти своїм одноліткам у підготовці до занять.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *