Гуморески Глазового про мову

цікаві факти про українську мову та писемність

Павло Глазовий написав багать цікавих гуморесок про мову, які показують ставлення автора до рідної мови. Найкращі гуморески Павла Глазового про мову зібрані в цій статті.

Гуморески Глазового про мову

НАЙКРАЩА МОВА

Йде синок до школи вперше.
Пита батька мати:
— Якій мові ми синочка
Будемо навчати —
Українській чи російській?
Обидві ж хороші.
— Хай вивчає ту, якою
Печатають гроші.

* * *

КУХЛИК

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
— Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

* * *

«ДАМОЧКА-КИЯНОЧКА»

До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купи книжку, мамочко,
Он вона, отам…
Мама здивувалася:
— Кніжечку ти хошь?
Ето на украінском.
Что ти в нєй поймйошь?
Кніжкі, моя дєточка,
Нада понімать,
А на етой запросто
І язик сломать.
Трохи згодом дамочка
В булочну зайшла.
— Купі, мама, хлєбушек,—
Мовила мала;
Мама не сказала їй:
— Хлєбушек ти хошь?
Ето же украінскій,
Он же нехорош. —
Ні, тривоги в дамочки
У душі нема,
Що дитя об хлєбушек
Язика злама…

* * *

«Чия мова краща»

Розказує у пивничці Данило Семену:
— Ось я, простий роботяга, а взяв жінку вчену.
Довго вчилась в інституті, знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови!
Прийду, бува, із пивнички чи там із буфета,
А вона як застрокоче, наче з кулемета.
Розпікає по-французьки, по-німецьки лає,
А бува, що й італьянське слово добавляє.
А я, браток, по-простецьки двину два словечка,
І вона лиш оком кліпа, як ота овечка.
Бо такі слова я знаю, в три дуги загнуті,
Що їх, браток, не вивчають в жоднім інституті.

* * *

ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ

Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
— Як ваш Льова поживає?
— Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар’єр — бiда тобi,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: «До такого
Життя ми не звичні.
Ми — євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдом! —
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль —
Розумна держава.
Нав’язувать чужу мову
Там не мають права.

* * *

«Заморські гості»

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро.
— Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає.
Здивуванням засвітились
Очі у туриста.
— Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову.
Козирнув сержант і вдруге.
Не дивуйтесь, — каже.
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.

***

МОВА ВЕЛИЧАВА
Якщо в нашій безталанній мові
Набереться двісті тисяч слів,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голів…

Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
І не мова винна в цьому —
Винуваті люди.
Не вживеться щира мова
З кволими рабами,
В яких думка на припоні,
Язик за зубами.
У чиновницьких чуланах,
Де столи дубові,
Де неволя і сваволя,
Тісно нашій мові.
По крамницях та пивницях,
Де й повітря п’яне,
Гасне, в’яне слово наше
Степове, духмяне.
Не для «куплі» мова наша
І не для «продажі».
Не для того, щоб базікать
На ледачім пляжі.
Наше слово не ввібгати
У сухі трактати,
Щоб лакейством хліба кусень
Підло заробляти,
Щоб брехати, щоб дурити,
Забивати баки,
Позичаючи нахабно
Очі у собаки.
На зачовганих асфальтах,
Де смолою пахне,
Наше слово крила губить,
Наша мова чахне…

***

НАШІ ХЛОПЦІ
Іде вуйко Хрещатиком —
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
— А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
— Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
— Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.

Коментарі:
  1. 2 года ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *