Гуморески Павла Глазового про село

гуморески про село

Гуморески про село Павла Глазового зібрані в цій статті — всі вони цікаві, смішні, дотепні.

Гуморески Павла Глазового про село

«Маленький дачник»

Разом з мамою і татком на канікули в село
Невеличке хлопченятко до бабусі прибуло
І до чого ж здивувалось городське те хлопченя,
Як на вулиці уздріло — що б ви думали? —-коня.
Довго-довго із-за тину придивлялося воно,
Доки дядько вийшов з хати, верхи сів і крикнув: — Но!
-— Дядю, кояИк не поїде! — хлопчик вискочив на тин.—
Доки ви сиділи в хаті, з нього витік весь бензин.

«БУВАЛЬЩИНА»

В дні воєнні незабутні
Ще й таке було.
Увірвалися фашисти
У одне село.
Комендантом став єфрейтор,
Лютий чоловік.
Знав по-нашому три слова:
Яйка, млеко, шпік.
Раз увечері єфрейтор
Брів не знать куди,
А під хатою сиділи
Два старі діди.
-Ач, надувся,
фриць нещасний!-
Мовив дід Яким. —
Слухай, куме, як я буду
Розмовляти з ним.
— З німцем будеш
розмовляти?
Із отим? — Еге ж!
— Та хіба ж ти по-німецьки
Хоч словечко втнеш?
— Ге, як треба, то я, куме,
Й по-турецьки втну.
— То давай тоді балакай,
Починай, ну-ну…
Дід схопився й заходився
Німцю козирять:
— Поцілуй мене в те місце,
На якім сидять!
Став єфрейтор та й питає
По-німецьки: — Вас?!
— Точно так!
Мене спочатку,
Потім кума раз.

***

«ЗДРАСТЄ, МАМА РОДНАЯ!»

Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір’ю вітається:
— Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? —
Мати гладить сина по рудому чубчику.
— Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, —
Більш на те скидається, що по-малоруському. —
А синок відказує: — Ти, маманя, тьомная.
В нашом положеніє разниця огромная.
Я живу у городє, ти всьо времня в полі.
Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі?

***

ЗАЯВА

Неписьменності немає, ліквідовано її,
Та трапляються частенько ще такі грамотії,
Що, бувало, як напише, як накрутить бісів син,
То виходить, як то кажуть, ні в ворота, ані в тин.
До директора заводу вчора від Панька
Надійшла заява ось така:
«Прошу лічно дирекцію, а также завком,
Щоб мене не уважали больш холостяком.
Ізо мною в брак вступає будуща жена.
Я для свайби совершаю вбивство кабана,
Какового приобрьол я вєсом в сто кіло
І в його сопровождєнні їду на село.
Ісходя із цього отпуск розрешіть мені,
Ібо я у брак вступаю на чотири дні.
Прошу розрішить,
Бо нада спішить,
І не откладать,
Бо нєкогда ждать.
ПАНТЕЛЕЙ ЛЕПЕХА —
з подсобного цеха».

***

«У КИЄВІ НА ПОДОЛІ»

Йшов професор і зайшов у якусь крамницю.
В касу глянув і уздрів свою випускницю.
Привітався і сказав: — Я прошу пробачення.
Ми ж, здається, на село вам дали призначення.
— Але ж ви учили нас, — мовила дівиця, —
Що між містом і селом стерта вже різниця.
Я й подумала собі: як нема різниці,
То нащо мені село? Житиму в столиці.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *