“Метелик” аналіз (паспорт) + скорочено – Леся Українка

Леся Українка “Метелик” аналіз (паспорт твору)

Автор – Леся Українка

Рік написання – 1889

Рід літературний – епос

Жанр: літературна казка

Тема – розповідь про прагнення метелика до світла і пошуку чогось кращого, ніж те, що є навколо.

Ідея – навіть якщо прагнення до світла і знання може бути небезпечним і навіть смертельним, це прагнення є невід’ємною частиною живої істоти, яка прагне вирватися з темряви і невігластва.

Головні герої

• Метелик – герой, який прагне до світла та знань, навіть якщо це може призвести до згубних наслідків.
• Лилик (кажан) – герой, задоволений тим, що має, темрявою і незнанням, байдужий до змін і нових вражень.

Проблематика

-Прагнення до знань і світла
-Пасивність і байдужість
-Сенс життя і смерті

Сюжет

1. Експозиція: Метелик сидить у темному вогкому льоху поруч з бочкою капусти, де живе також і Лилик.
2. Зав’язка: Метелик мріє про світло, але не знає, що це таке і де його знайти.
3. Розвиток дії: коли лужниця приходить по капусту зі свічкою, метелик вперше бачить світло, яке його зачаровує.
4. Кульмінація: Метелик летить за світлом, потрапляє в велику кімнату з лампою і кружляє над нею.
5. Розв’язка: Метелик влітає в полум’я і гине, але перед смертю відчуває захоплення світлом і простором.

Леся Українка “Метелик” скорочено

У темному вогкому льоху, за бочкою з капустою, сидів сумний сірий метелик зі стуленими крильцями. Він не був там самотнім, адже мав сусіда – Лилика (кажана). Проте Лилик був мовчазним і понурим, дивлячись на метелика з презирством. Лилика цілком влаштовує його темний спокійний куток, у нього нема ніяких поривів, ніяких мрій, йому ніколи не сняться жодні сни. “Та й нічого не бажав, хіба тільки кутка ще темнішого, щоб міг сидіти там спокійно і ніколи того прикрого, разливого світла не бачити”.

Метелик, на своєму недовгому віку, не бачив світла, але відчував, що десь є яскравіше і краще місце. З малого віконця в льоху часом падав слабкий промінь, і метелик все думав про той світлий край, куди не наважувався летіти.

Якось прийшла служниця по капусту і поставила свічку біля метелика. Величне і блискуче світло заворожило його, і він кинувся до нього. Забувши про все, він полетів за свічкою, покинувши Лилика.

Він опинився у великій кімнаті, де на столі горіла ясна лампа. Метелик кружляв навколо неї, прагнучи ближче побачити це яскраве світло, яке здавалося йому сонцем. Забувши про небезпеку, він влетів у самий поломінь і загинув. Хтось із товариства сказав: «Дурне створіння! Хто велів йому летіти на вогонь?»

Але хіба смерть у темному льоху була б розумнішою? Світло спалило його, але він рвався до свободи і шукав світла.