«Мазепа» Байрон короткий зміст

«Мазепа» — романтична поема Джорджа Байрона, написана ним в Венеції (Італія) з 2 квітня 1817 по 26 вересня 1818 роки, опублікована в 1819 р.

«Мазепа» Байрон короткий зміст

Розділи 1—4.

Поема починається згадкою про нищівну поразку, якої зазнали шведи під час Полтавської битви: Полтавський бій відгомонів,

Не пощастило королеві, Серед скривавлених шляхів Лягли полки його сталеві. Невеличкий загін шведів, у якому перебувають король Карл XII і Мазепа, рятується від переслідування ворогів і зупиняється посеред лісу для перепочинку. Автор змальовує Мазепу, який ретельно оглядає свою зброю та обмундирування, дістає припаси їжі, ділиться ними з королем. Увагу короля привернула та особлива турбота,-з якою Мазепа ставиться до свого коня: Він обійняв свого коня За шию, наче той рідня, І, не зважаючи на втому, Підкинув листя вороному, Обтер на спині вогкий пил. Звільнив з оброті і вудил, І неприховано радів, Що їв годованець степів… Задовольняючи цікавість короля, а також намагаючись розрадити його Похмурий настрій, Мазепа розповідає історію зі свого життя, пов’язану з конем: Охоче в пам’яті моїй Вернуся я в давнезні дні, Коли доводилось мені Ходити пажем в царський двір, Де був король Ян Казимир.

Розділи 4—8.

Мазепа розповідає, що в юні роки, під час своєї служби пажем при польському королі, він був справжнім красе-нем. І хоча багато жінок не оминали його своєю увагою, до душі самого Мазепи припала одна — красуня на ім’я Тереза: Терези азіатські очі Були чорніш цієї ночі, Але у їхній глибині Яскріли світла неземні. Як сяйво східньої зорі. Я так любив її тоді, Я так люблю її й тепер — В нещасті й радості, в біді Вогонь безсмертний не помер! І в гніві ми усе життя

Кохаємо до забуття, І тінь минулого бліда До смерті нас не покида…

Попри те, що Тереза одружена з польським графом, Мазепа шукає зустрічі та нагоди познайомитися з нею, і зрештою це йому вдається. Вони починають потайки зустрічатися, та недовго: Ми і незчулися, коли Нас гайдуки підстерегли — Я шпагу вихопив свою, Але я був один в бою…

Розділи 9—20.

Розлючений граф вигадав для Мазепи страшну кару: прив’язаний до спини коня, він був приречений на мученицьку загибель, що мала розтягнутися на кілька днів. Коня випускають на волю, і він стрімко мчить уперед, спричиняючи героєві неймовірні муки: Я іноді хотів, щоб він Сповільнив трохи свій розгін, Ба ні — від зв’язаного тіла В нім наростала гнівна сила І ще прискорювала біг, І кожний рух, який я міг Зробити, щоб мій біль пом’як. Будив у ньому переляк. […] І він стрибав, і швидко біг. Тим часом гострі ланцюги Врізались більше від ваги, Кривавим потом промокрілі, Який стікав по всьому тілі, А спрага пражила язик, Вогонь — і той би так не пік! Поля, ліси, річка, яку переплив кінь, степ… Герой втратив лік дням, які стали схожими йому на вічність від того болю, що завдавав йому шалений біг коня. Зрештою знесилів кінь і, впавши, сконав. Готуючись до смерті, знепритомнів і Мазепа, а коли відкрив очі — зрозумів, що врятований козаками.

Розділ 20.

Захоплений і розчулений розповіддю свого бойового соратника, король непомітно заснув. Тоді й сам Мазепа ліг на спочинок з надією на те, що завтра їх загін досягне турецького берега і тим врятується від загибелі.

Коментарі:
  1. 3 месяца ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *