«Перехресні стежки» аналіз

«Перехресні стежки» аналіз твору та характеристика героїв (образів) викладена в цій статті.

«Перехресні стежки» аналіз

АвторІван Франко

Рік написання 1899–1900

Жанр «Перехресні стежки» — соціально-психологічна повість (проблеми суспільного життя зображені через психологію, думки, вчинки, прагнення персонажів) .

ІДЕЯ «Перехресні стежки»: Людина завжди має вибір – прийняти лицемірну мораль чи боротися з несправедливістю, вибрати тихе, спокійне життя з коханою жінкою чи допомагати безправному народові…

Тема «Перехресні стежки»: Показ «вершини» громадського й політичного життя галицького селянства, досягнутої ним у боротьбі проти сваволі поміщиків, сільських і повітових чиновників, різних пройдисвітів і лихварів.

Твір має Дві сюжетні лінії: Показ тяжкого життя зубожілого галицького селянства, залежного від міських і сільських можновладців, і зображення громадської діяльності головного героя адвоката Євгенія Рафаловича.

Головні герої: Євгеній Рафалович, Регіна Твардовська (кохана Євгенія), Валеріан Стальський (колишній учитель Рафаловича, чоловік Регіни), єврей Вагман (лихвар), пан Байкальський (повітовий маршалок), пан Шнадельський (адвокат).

Центральний конфлікт творуСоціальний: між темним, затурканим селянством, яке не може себе захистити, і чиновниками та дідичами, які постійно ошукують простий люд. У творі є й інші конфлікти – побутові, психологічні.

Чому Франко назвав свою повість „Перехресні стежки”?  Назва твору символізує «перехрещені» життєві шляхи персонажів, серед них — представники різних статей, соціальних верств, професій, національностей.

«Перехресні стежки» проблематика

  • Безправність, темнота селянства.
  • Недосконалість суду.
  • Проблема обов’язку інтелігенції перед народом.
  • Людина і суспільство.
  • Проблема морального вибору, добра і зла, людяності й жорстокості.
  • Проблема кохання

У цьому творі Франко порушує проблеми взаємостосунків українського селянства та інтелігенції, різних суспільних груп, влади і підлеглих, проблеми служіння демократичної інтелігенції своєму знедоленому народові, проблеми судочинства, подружніх стосунків, безправ’я жінки в суспільстві.

«Перехресні стежки» образ Євгена Рафаловича

Прототипом головного героя, Євгена Рафаловича, послужив Євген Олесницький — адвокат і громадський діяч.

Євген Рафалович як «сонце» роману. Франко добре знав той різновид європейського роману, в центрі якого був герой. Його ознаки сформулював Оноре де Бальзак: « сучасний роман має згрупувати багато образів згідно з їх значенням, підкорити їх сонцю своєї системи, герою чи інтризі». Таким «сонцем роману» є образ інтелігента Євгенія Рафаловича, прототипом якого був знайомий автора Євген Олесницький — адвокат із Стрия. Художньо повнокровний образ національно свідомого інтелігента був новаторським в українській літературі. Митець використовує різноманітні засоби творення характеру: змалювання дитинства і юності героя, портрет, самохарактеристику і взаємохарак-теристику іншими героями, відтворення психологічних передчуттів персонажа, його спогадів, внутрішнього мовлення. У житті Євгеній дотримується правила: зберігати рівновагу духу, стоїчно переносити випробування долі. З цією метою розповідач переплітає особистісне і громадянське в життєвій драмі Євгенія. Письменник віднайшов влучний прийом: піддати героя етичній перевірці, випробуванню небезпекою. У цих вимірах кристалізується характер народного інтелігента як духовного провідника нації.

Франко вважав сімейне щастя не винятком, а нормою людського життя. Щасливим є закохане подружжя, вільне від обману, хтивості та інших себелюбних бажань. Десять років тому Євгеній і Реґіна були щасливими, проте доля жорстоко розлучила їх. У душі Рафаловича це кохання було світлим променем, що зігрівав його у життєвих негараздах. Євген, дізнавшись про гірке заміжжя Реґіни, мав намір покинути громадську працю задля коханої, але, вчинивши так, все одно б не знайшов щастя. Воно приходить тільки через духовну єдність з народом — носієм високої моралі. Герой міркує про працю задля блага простолюду як про найсвятіший обов’язок: «Вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу, він повинен своєю працею відплатити йому».

Франко змальовує Рафаловича в його суспільних зв’язках. Адвокат перейнятий духовним відродженням народу, дбаючи водночас про свідому економічну й політичну діяльність, в якій убачав шлях до здобуття Україною незалежності. Розповідач милується мужністю, незламним духом і стійкістю героя. Він наділяє його високою принциповістю (відмовляється від можливості придбати маєток, бо дорожить своєю честю перед селянами), оптимізмом, життєлюбством, « святою вірою в народ, у непропащу силу рідної нації і кращу будущину».

«Перехресні стежки» образ Регіни

У системі жіночих образів романіста Реґіна завершує тип « фатальної жінки», доля до якої немилосердна. У цьому образі прозвучала тема зневаженої, скривдженої, горем посіченої людської душі. З цією метою романіст використав такі способи зображення героїні: психологічний портрет, характеристика оповідача і взаємохарактеристики персонажів, застосування внутрішнього мовлення як засобу психологічного аналізу багатого внутрішнього світу, відтворення логіки вчинків і помислів жінки, здатної на самопожертву в ім’я пробудження народу, глибока релігійність і шляхетність душі, поєднання в характері пасивності й активності.

Міжпредметні паралелі

Франко відтворив мораль і систему поглядів галицького суспільства, зокрема й на жінку. В романі антилюдяний шлюб героїні найнещасливіший. Конфлікт між чоловіком і жінкою непримиренний, вирішити його неможливо: рід не може продовжитись. Це грубе панування чоловічого права, заснованого на насильстві до дружини, повністю залежної від чоловіка-деспота.

Майстерно відтворено внутрішній світ Реґіни, досліджено психіку особи в найпотаємніших порухах, її боротьбу з самою собою і жорстоким світом.

Всезнаючий розповідач немовби поселяється в душу персонажа, дивиться очима героїні на світ, і немов проступає приховане підсвідоме людини

Так психологічно правдиво змальовується образ Реґіни, для якої кохання до Рафаловича було єдиним світлом у житті. Дівчина — однолюб і здатна на велике взаємне почуття. Проте племінницю-сироту Анеля Армашевська видала заміж за нелюба. Тоді Реґіна виявила безхарактерність, не змагалася за своє щастя. Пасивною вона була упродовж десяти років заміжжя, терпляче зносячи знущання, поки знову доля не звела її з Рафаловичем. Під час святкування ювілею сімейного життя Реґіна вперше протестує проти свого становища: вона одягла « залежану шлюбну сукню», заявивши Євгенові, що це — символ її «найбільшого нещастя». У душі жінки від зустрічі з Євгеном народився протест, ожила мрія про справжні світлі й добрі людські стосунки.

Франко одухотворює образ Реґіни. Молячись, вона благає Божу Матір допомогти, щоб образ Реґіни став для Євгена « найвищим, найкращим, чим тілько може бути жінка для мужа! Щоб я вела його до всього, що високе і чесне!» Жінка уподібнюється біблійному образові Магдалини, що повірила Месії, який врятував її душу. Реґіна готова на самопожертву в ім’я коханого і його праці, тому пропонує Рафаловичу свої коштовності для народної справи. В образі Реґіни Франко відбив свій ідеал жінки — сподвижниці, ідейного однодумця, подруги, сестри в боротьбі за народне щастя. Та в романі оборонець пригноблених не зміг врятувати жінку: на очах у читачів розігрується не міф, а жорстока реальність, де діє своя логіка.

У галереї образів євреїв нетрадиційною є постать найспритнішого лихваря Вагмана. Усе власницьке у Вагмана — глибоко типове і соціально зумовлене, проте персонаж наділений індивідуальними рисами і світорозумінням. Він роздумує над роллю євреїв у Галичині. За Вагманом, вони «звичайно асимілюються не з тими, хто ближче, а з тими, хто дужчий». Вагман проголошує програму співпраці євреїв не з панівною (польською), а з поневоленою нацією. Він бачить історичну потребу « будувати міст і до руського берега», вважаючи, що українська нація побудує свою державу. А тому й закликає співвітчизників допомогти пригнобленим українцям уже тепер.

Отже, у романі «Перехресні стежки» постає герой-мислитель, який аналізує й осягає світ зовнішній і внутрішній, вирішує серйозні соціально-національні, етичні, філософські проблеми буття. Євген Рафалович — національно свідомий герой. Його інтелектуальний потенціал розкривається в дії і роздумах. Митець поетизує вольові риси характеру, моральну стійкість людини в її щоденному єдиноборстві з загальною відсталістю. Оскільки «Перехресні стежки» вирізняються інтелектуальним змістом, це визначає жанрову своєрідність твору як філософсько-психологічного роману.

Художні особливості повісті «Перехресні стежки»

У повісті «Перехресні стежки» Франко використовує художні деталі, які відіграють значну роль у змалюванні певних рис характеру персонажів. Як відомо, художня деталь — це засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція.
Прагнучи показати надзвичайний деспотизм і нелюдську жорстокість Стальського, письменник вводить у тканину твору спогади Рафаловича про давній випадок — знущання «вчителя» Стальського над котом, який украв шмат ковбаси. Євгеній пригадує, як чув по ночах «м’явкіт, жалібний писк нещасного кота», і тому «зо сльозами цілував руки Стальського» , але ніщо не допомогло, кіт «по п’ятьох днях… здох».
Пройшло багато років, але колишній учитель Рафаловича не змінився. Чого варті, наприклад, плітки Стальського про кожного з мешканців міста і особливо розповідь про поводження з власною жінкою. Після десяти років моральних знущань доведена до відчаю Регіна, дружина Стальського, вбила свого чоловіка, вдаривши кілька разів молотком по наставленому на його тім’я сікачу. Це жорстока, але виразна деталь вбивства підкреслює всю силу її ненависті до чоловіка-садиста.
Найяскравіші події в житті Регіни змальовано засобом спогадів. Вона пригадує, як колись чарувала її дитячу душу діамантова іскра, що блищала дивним променем на вершку гори. І той промінь не згасав у її серці. «Мені тепер ясно,— в думках зверталася вона до Євгенія,— ох, аж боляче ясно, що тим моїм діамантом був ти, була твоя любов. Тепер, як ніколи, я чую блиск, і силу, і чар її проміння». Після другої зустрічі з Рафаловичем, «коли горе, мов собака, вхопило» її, вона відчула, «чого стоїть, хоч би найменший діамантик щирої любові!» Наведене порівняння високого почуття з виблискуючим яскравим променем діамантом підкреслює велике значення любові в житті цієї нещасної жінки.
З метою глибшої типізації образів письменник вдався до дещо натуралістичного відтворення патологічних проявив людської психіки. Це стосується як Рафаловича і Регіни, так і інших персонажів. У творі — це сцена вбивства Регіною Стальського, маячіння Рафаловича, поведінка психічно хворого Барана. Але, на відміну від Достоєвського — одного з найвідоміших майстрів «психологічного роману»,— Франко завжди співвідносить психічний стан своїх героїв із реальною дійсністю, розглядаючи психопатологічні відчуття в тісному зв’язку з об’єктивним ходом подій. Скажімо, вбивство Стальського, скоєне Регіною в напівсвідомому стані, вмотивоване всіма страшними подробицями її життя протягом десяти років, а сонні маячіння Рафаловича зумовлені незгаслими почуттями до Регіни.
Особливо багато ліричних відступів і художніх деталей вжито письменником при творенні образу Євгенія. Передусім це стосується роздумів адвоката про шляхи поліпшення життя народу. Його чулу душу прикро вразила жахлива убогість та злиденність побуту селян, з якою він зіткнувся, об’їжджаючи села повіту. Перед очима Євгенія «потяглися села, бідні, сірі, з головатими вербами при дорозі, з обломаними садками, болотяними вигонами, обскубаними сірими стріхами…» Такі «пейзажі» зустрічалися Рафаловичу скрізь, де він був.
Іншим разом, думаючи про те, що селянську масу треба провести через життєву школу, Євгеній подумки порівнює широку заїздову браму корчми із пащекою, готовою проковтнути усі здобутки чесної праці.
Ще один приклад — зустріч Рафаловича, що їхав до Буркотина, із заблуканим селянином, який здався адвокатові символом «усього нашого народу».
На кінець твору як певне протиставлення (антитезу) цим думкам змальовано картину наслідків Євгенієвих старань щодо політичної освіти селян. Ми ніби бачимо їх схвильовані обличчя, чуємо гарячі виступи на вічі людей, свідомих своєї мети.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *